Утілення в оповіданні “Дамаскин” рис постмодернізму
Милорад Павич має багато схвальних відгуків світової літературної критики. Його твори розцінюють як фантасмагоричне диво, а самого автора вважають “ватажком європейського постмодернізму”. І дійсно, аналізуючи творчість Павича, можна знайти всі основні риси сучасного напрямку літератури – постмодернізму. Головна ознака – гра з текстом та читачем. Павич вважав себе “людиною, яка грає”.
Показовим є Оповідання “Дамаскин”. Письменник вдається до віртуального історизму – переосмислення історичних фактів. В творі
Цікавою ознакою постмодернізму є гра з текстом та читачем. Цей метод вдало використав Павич в оповіданні “Дамаскин”. Він пропонує читачам нелінійну структуру тексту, що передбачає різні варіанти в порядку прочитання. Прочитавши кілька перших розділів, читач потрапляє на “перехрестя”, де пропонується кілька розділів
До рис постмодернізму належить і відтворення колориту рідної письменнику місцевості: балканські імена, географічні назви та навіть побутові деталі. Так, в творі діють Йовани, Лаушевичі, Влашичі. Зустрічаються географічні назви – Карловиці, Панонія, Земун. Згадується традиційна їжа сербів – паприкаш, чорнослив і т. д.
В оповіданні є звернення до міфів. Так, головна героїня Атилія плаче на урною для збирання сліз. А храм, який будує Йован Лествичник, виявляється храмом душі.
Павич вдало застосовує у творі іронію, що властива всім постмодерністам. Наприклад, випадок, коли на головного героя Дамаскина було вчинено напад. Кривдник не заподіяв йому суттєвої шкоди тільки тому, що в нього забурчало в животі.
Оповідання має особливу чарівність завдяки образу загадкової героїні Атилії. Вона наділена надзвичайною уявою та бачить дивні сновидіння. Дівчина вміє бачити суть різних речей, і тому саме вона здатна знайти шлях до храму душі.
Милорад Павич – геніальний сербський письменник-постмодерніст, який вніс в літературу особливу магію і фантазію.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)