“Усе віднято: і силу, і любов” (по творчості А. Ахматовій)
До Ганни Ахматової Історія знала багато жінок-поетес, але тільки їй удалося стати жіночим голосом свого часу, жінкою-поетом вічного, загальнолюдського значення. Виникає питання: “Що ж значить любов для жінки?”. Відповісти на це питання допоможе образ ліричної героїні. Ахматова вперше в російській літературі виявила у своїй творчості універсальний ліричний характер жінки. Її героїня – не оточена побутом і сиюминутними тривогами, але буттєва, вічна жінка. Героїня не збігається з особистістю автора, вона лише своєрідна маска, що представляє
Він говорив про літо й про те, Що бути поетом жінці – безглуздість. Як я запам’ятала високий царський будинок И Петропавловскую міцність!
Лірика Ахматової періоду її перших книг (“Вечір”, “Чіткі”, “Біла зграя”) – майже винятково лірика любові. Її новаторство як художника виявилося спочатку саме в цієї традиційно вічної, багаторазово й до кінця розіграній темі. Новизна любовної лірики А. Ахматовій впала в
Адже зірки були крупніше, Адже пахнули інакше трави, Осінні трави.
И все-таки ахматовская любовна лірика – насамперед лірика розриву, завершення відносин або втрати почуття. Майже завжди її вірш про любов – це оповідання про останню зустріч або про прощальне пояснення. Але й стану розставання в неї дивно різноманітні: це й остигле почуття, і нерозуміння, і спокуса, і помилка, і трагічна любов поета. Словом, всі психологічні грані розлуки знайшли втілення в ахматовской ліриці. Саме їй удалося дати любові “право жіночого голосу” і втілити в лірику жіночі подання про ідеал мужності, представити багату палітру “чоловічих обаяний” – об’єктів і адресатів жіночих почуттів. А. Ахматова про любов писала те із приголомшливою ніжністю:
И млосне серце чує Таємну звістку про далекий… Те знову драматично, з важким передчуттям: А ранком устанеш із новою загадкою, Але вже не ясної й не солодкої И обмиєш питочной кров’ю Те, що люди назвали любов’ю,
Говорячи про любовну лірику Ахматової, критики згодом зауважували, що її любовні драми, що розгортаються у віршах, відбуваються як би в мовчанні: ніщо не роз’ясняється, не коментується, слів так мало, що кожне з них несе величезне психологічне навантаження. Тема ураженої й навіть “” совісті, щобіснується, надає любовній ліриці Ахматової різко оригінальний характер, ця тема широко розсовує рамки традиційного любовного трикутника, показуючи нам людську душу в її стражданнях, болю. У її лірику завжди Мова йде про щось більшому, ніж безпосередньо сказано у вірші:
Вага віднята: і сила, і любов. У нелюбе місто кинуте тіло Не раде сонцю. Почуваю, що кров У мені вже зовсім похолоділа.
Вірші Ахматової про любов – всі! – патетичні. Але вірші ранньої Ахматової – в “Вечорі” і в “Четках” – менш духовні, у них більше бентежної чуттєвості, суєтних образ, слабості; відчувається, що вони виходять із повсякденної сфери, зі звичок середовища, з навичок виховання, Починаючи вже з “Білої зграї”, в “Подорожнику”, “Anno Domini” і в пізніших циклах любовне почуття здобуває в неї більше широкий і духовний характер. Від цього воно не зробилося менш сильним. Вірші 20-х і 30-х г. г., присвячені любові, ідуть по самих вершинах людського духу, Вони не підкоряють собі всього життя, як це було колись, але зате все існування вносять у любовне переживання всю масу властивих їм відтінків. Любов стала не тільки більше багатої й багатобарвної, але – у хвилини потрясінь – трагедійної. Прикладом такого вірша є вірш “Небувала осінь побудувала купол високий…”. “И як злочинниця нудилася любов, виконана зла”. У її любовних віршах можна зустріти й несподівані благання із прокльонами, і контрастне з безвихідним, і спустошеність, і ніжність із люттю. Нерідко любов, її победительная владна сила виявляється в її віршах, до жаху й сум’яття героїні, зверненої проти самої ж… любові!
Я загибель накликала милим, И гинули один за іншим, ПРО, горі мені! Ці могили Передвіщені словом моїм.
Любовна лірика 20-30-х рр. звернена до внутрішнього, постійного-духовного життя. Вірші цього періоду, загалом, більше психологічні. Пластичність ахматовского любовного вірша не припускає описовості, повільній плинності або розповідності. Перед нами як і раніше – вибух, катастрофа, момент неймовірної напруги двох протиборчих сил, що сошелись у фатальному двобої:
Але якщо зустрінемося очами Тобі клянуся я небесами, У вогні розплавиться граніт. (ПРО, життя без завтрашнього дня!..)
Недарма в одному із присвячених їй віршів “Вона” Н. Гумилева Ахматова зображена із блискавками в руці:
Вона світла в годинники томлінь И тримає блискавки в руці, И чіткі сни рє, як тіні На райському вогненному піску.
Любовна лірика Ахматової завоювала читацькі кола й покоління, і, не перестаючи бути об’єктом піднесеної уваги тонких цінителів, явно виходила з вузького кола читачів. Адже це поезія любові, Теми невичерпної й вічно мінливої, але завжди залишається цікавим і близьким людям будь-якого людського суспільства. Ахматова ввела свої корективи в масштаб цього вічного почуття, пронизала його своїми високими ідеалами й цілями, зокрема внесла в мир взаємин чоловіка й жінки високу й шляхетну ідею справжньої рівності – в області почуття. Поезія А. Ахматовій облагороджує почуття, піднімає, очищає душу. Вона стала драгоценнейшим надбанням розуму й серця читачів різних поколінь і ідей
(2 votes, average: 4.50 out of 5)