Український романтизм
Український романтизм
Український романтизм охоплює період 1820-60-х pp. XIX ст. Виникнення цього літературного напряму в Україні пов’язане з публікацією в 1827-1828 рр. творів П. Гулака-Артемовського “Твардовський” і “Рибалка”, з появою у 1827 р. “Малоросійських пісень” М. Максимовича, а також створенням наприкінці 1820-х рр. літературного гуртка І. Срезневського в Харківському університеті. Українські романтики мали декілька своїх осередків: у Харкові діяли Лев Боровиковський, Амвросій Метлинський, Микола Костомаров; у Львові –
Український романтизм висунув геніального Тараса Шевченка. Заслуга романтизму – у відкритті народної поезії України, її минулого.
Український романтизм відіграв величезну роль у дослідженні національної історії, в удосконаленні віршових форм, особливо – у поезії Т. Шевченка. Але найважливішою рисою та заслугою українського романтизму є, на думку Д. Чижевського, те, що він свідомо поставив собі завдання “утворити “повну літературу”, яка могла б задовольнити духовні потреби всіх кіл і шарів українського суспільства”.
ЗАПАМ’ЯТАЙ
Основні твори: “Народні оповідання”, “Ледащиця”, “Пройдисвіт”, “Два сини”, “Рассказы из народного русского быта”, “Інститутка”, “Три долі”, “Павло Чорнокрил”, “Не до пари”, “Кармелюк”, “Невільничка”, “Маруся”, “Дев’ять братів і десята сестриця Галя”.
ЗАПАМ’ЯТАЙ
Незважаючи на те, щодо першої збірки “Народних оповідань” увійшло одинадцять невеликих творів (серед них оповідання “Сестра”, “Козачка, “Чумак”, “Одарка”, “Сон”, “Панська воля”, “Викуп”), вона справила велике враження на літературно-громадську думку. Найвищого мистецького рівня досягає Марко Вовчок у зображенні трагічної долі жінки-кріпачки, яка в тогочасному суспільстві була найбільш гнобленою, приниженою й безправною істотою. Цей образ посідає центральне місце в обох книжках “Народних оповідань”, а також у “Рассказах из народного русского быта”, “Інститутці”.