“Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого пе цурайтесь…” голос Кобзаря
У славнозвісному посланні “І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…” Шевченко звертається до національної інтелігенції, ліберального панства із закликом учитися, освідчуватися. Поет прагне, з одного боку, висміяти, осудити жорстоке ставлення до кріпаків, з другого – вплинути на певні кола українського ліберального дворянства та інтелігенцію. Якщо ви прочитаєте твір, то побачите, що Шевченко розроблює в ньому злободенні суспільні питання того часу – взаємини між культурними силами і народом, а в зв’язку з цим –
Оглухли, не чують; Кайданами міняються. Правдою торгують. І господа зневажають, – Людей запрягають В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають. Шевченко бачив, як пани, які кричали, що люблять Україну, насправді “гірше ляха” розпинали її. Ці пани “замість пива праведную кров із ребер точать”. Отже, їхня любов до України, до поневоленого народу наскрізь фальшива. Виявляється, що українські пани були вампірами!
Розкуються незабаром Заковані люде. Настане суд, заговорять І Дніпро і гори! І потече сторіками Кров у синє море…
Шевченко знав панів, які часто їздили за кордон, гайнували там час, пропивали своє майно, а повертаючись звідти, намагалися наслідувати все іноземне. З чужих країн вони привозили тільки “великих слов велику силу, та й більше нічого”. Адже це не робило їх культурними, гуманними, передовими людьми. Вихований хам залишається хамом. Так і ці пани, як і раніше, продовжували гнобити народ, драти шкуру “з братів незрячих, гречкосіїв”. В посланні також звучить і другий мотив – заклик до передових дворянських інтелігентів допомогти народові, нести йому культуру, свідомість. Треба нести в народ правду, подивитися на свою Україну і полюбити щирим серцем рідну землю, хоч зараз вона і є “великою руїною”. Поема сповнена любові до України, гордості за її минуле. Поет виступає проти перекручень історії України, зокрема проти ворожої теорії монгольського походження слов’ян. Виявляється, ми монголи, тільки дивно, від чого у нас очі відкрилися? Для Шевченка це було теж дивно:
Німець каже: “Ви моголи”. “Моголи! Моголи!” Золотого Тамерлана Онучата голі. Німець каже: “Ви слав’яне”. “Слав’яне! Слав’яне!” Славних прадідів великих Правнуки погані!
Поет закликає по-справжньому розібратися у своїй юрії, яка кров’ю умивалась, спала на “козацьких льних трупах, окрадених трупах”. Треба всю істо-ю прочитати, нічого не оминати в ній. Звертаючись до нащадків козацької старшини, які пер купують і “їдять на здоров’я” картопельку, [рощену на землях Січі, Шевченко докоряє їм за йдуже ставлення до героїчного минулого Украї-і, до боротьби народу за свою свободу проти різно-і роду поневолювачів – іноземних і “своїх”.
А чиєю кров’ю Ота земля напоєна, Що картопля родить,
Вам байдуже. Звернемося до самого твору. Що можна написати у лупі? Звичайно, не описувати все життя Шевченко – полум’яного патріота і не перераховувати, скільки іршів він написав про знедолену Україну. Можливо, и напишете, що в який-то там раз поет звертаєть-я до своєї неньки і плаче над її долею, бо навіть країнці забули про неї, байдуже їм до її історії. В основній напишіть, що поет-патріот критикує жепатріотів, які читали іноземних авторів, зна-:и всі слов’янські мови, крім своєї, рідної. Космо-[олітів, які цуралися своєї вітчизни, всього рідно-о, Шевченко попереджав:
..Хто матір забуває, Того бог карає, Того діти цураються, В хату не пускають. Чужі люди проганяють. І немає злому На всій землі безконечній Веселого дому.
Шевченко послідовно відстоював розвиток української національної культури, вважав, що культура кожного народу має свої характерні риси, які базуються на історії рідного краю. Вона відображає своєрідність психічного складу нації. Шевченко з повагою ставився до різних культур. Думка про єднання культур пронизує і послання “І мертвим, і живим…” Поет послідовно відстоює збагачення однієї культури іншою, вважає за необхідне для розвитку української культури використання всього кращого, створеного іншими народами. Але з цих культур треба брати те, що має загальнолюдське значення.
Отже, висновки. Шевченко шкодує, що забули історію українську, й зараз миліша всім історія та культура іноземна; немає зараз правди (а коли вона була?); немає в українців свого власного голосу – все прислухаються до чужих завивань; не дбають про щастя рідної Батьківщини, на якій володарюють пани і мають людей за рабів. Хоче автор, щоб вчилися рідною мовою, розмовляли рідною мовою і від інших культур брали лише те, що необхідно. Напевно, ми зараз мудро керуємося заповітами Тараса Шевченка. У висновку ви можете написати про мрії Шевченка щодо возвеличеної України, яка встала із попелу. Звичайно, це повинні бути не такі сухі слова, а щось таке, в чому відбиваються ваші патріотичні почуття.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)