Учителю – про матеріалі повісті Гоголя “Невський проспект”. Частина друга
Дійовими авторськими експресемами є і відносні та якісні прикметники, а такождієприкметники: „Один по-казывает щегольской костюм с лучшим бобром, другой – греческий прекрасний нос, третий несет превосход-ные бакенбарди, четвертая – парухорошеньких глазок и удивительную шляпку, пятый – перстень с талисма-ном на щегольском мизинце, шестая – ножку в очарова-тельном башмачке, седьмой – галстук, возбуждающий удивление, осьмой – усы, повергающие в изумление”.
У структурі першого субтексту загальна символічність є внутрішньою
Розгорнутий
У першому субтексті важливу роль відіграє і невелика кількість власних назв. Всього у цій частині їх згадується тринадцять, причому одинадцять із них в одиночному вжитку.
Найбільше власних назв у назвах вулиць і районів Петербурга. Ці поетичні номінації активні в преамбулі субтексту, де подається показово-екзальтована характеристика Невського проспекту: „Кажется, человек, встреченный на Невском проспекте, менее згоист нежели в Морской, Гороховой, Литейной, Мещанской и другихулицах…”, „Здесьжитель Петербуржской или Выборгской стороны, несколько лет не бывавший у своего приятеля на Песках или у Московской застави, может быть уверен, что встретитея с ним непременно”.
Відомий художній прийом можна відстежити у першому субтексті, звернувшись до тлумачення функціонального значення поетонімів „Джонсы” і „Коки”. Форма множини власних імен вказує на наявність у конкретному референті певних властивостей, які можуть бути у якоїсь спільноти людей. Поетоніми „Джонсы”, „Коки”, як і „Егорки”, „Германы”, визначають певні національні риси, стають своєрідними ономастичними кліше, які характеризують в узагальненому вигляді конкретну національну спільноту людей.
Ключовими наскрізними номінаціями є поетоніми „Невский проспект” і „Петербург”, функціональна значущість яких відзначена на текстовому рівні через повтори: поетична номінація „Невский проспект” повторюється у цій частині твору 34 рази, а „Петербург” – три. Активність зазначених поетонімів зумовлена їхнім чільним місцем в організації як реального тексту, так й ірреального (символічного внутрішнього монологу Гоголя).
Особлива функціональна важливість поетоніма „Невский проспект” підкреслена і через актуалізацію його у заголовку, що є одним із найсильніших місць будь-якого тексту. За визначенням Ю. Лотмана, текст і заголовок, з одного боку, можуть розглядатися як два самостійних тексти, з іншого – якдва підтексти одного тексту. Саме по-етонім „Невский проспект” є точкою відліку не тільки реальних текстів, а й „петербурзького тексту”, він відіграє ключову роль у текстовому світі Гоголя.
Другий і третій субтексти повісті „Невський проспект” організуються як художні розповіді про дивні пригоди двох головних, крім Невського проспекту, героїв – Піскарьо-ва та Пирогова.
Розповідям про пригоди молодих чоловіків передує діалог, у якому через репліки персонажів подається їхня пряма авторська характеристика.
Мова поручика Пирогова є стилістично зниженою структурою. Особливу асоціативно-характеризуючу значущість у репліках Пирогова мають дієслова „стой”, „ви-дел?”, „говоришь”, „говорю”, „идешь”, „понравилась”, „ступай”, „прозеваешь”, „пойду”, які дають яскраве уявлення про соціальний стан і світогляд персонажа, адже дієслівний ряд – це лексикон людини, життя якої не виходить за межі військового статуту. Активними характеризуючими словами у мові поручика є розмовно-побутові іменники „блондинка”, „брюнетка”, „простофиля” та займенники з розмовною семантикою „ти”, „ о ком”, „я”, „тебе”, „заней”, „ту”, „она”.
Мова ж художника Піскарьова відзначена як стилістично піднесена структура. В якісному і кількісному плані в ній іменники та іменникові словосполучення домінують над дієсловами. Дієслівний ряд представляють всього чотири словоформи „видел”, „ходят”, „должна бить”, „стоит”, які не мають активної функціональної вагомості. Іменниковий ряд містить слова і словосполучення з активною внутрішньою формою: „чудная”, „совершенно Перуджинова Би-анка”, „ какие плаза”, „положение”, „окладлица”, “чудеса”, „знатная дама”. Такі книжково-фразеологічні мовні одиниці артистичної натури відчутно контрастують з мовою поручика Пирогова. Це підкреслюється і вживанням бездієслівних речень: „ И какие плаза! Боже, какие плаза! Все положение, и контура, и окладлица – чудеса!”.
Другий субтекст повісті „Невський проспект” (розповідь про долю молодого чоловіка у фраці після доленосної зустрічі з прекрасною незнайомкою) має ускладнену композиційно – словесну організацію. У цій частині твору автор-творець часто перевтілюється у свого героя, надя-гаючи його мовленнєву маску, і тому розповідь про пригоди Піскарьова в багатьох місцях подається у формі невласно-прямої мови, яка активно чергується із вставками у вигляді авторського монологічного слова та невеличких діалогів героїв.
В авторському естетичному визначенні петербурзький художник – ірреальна субстанція у місті, де всі або чиновники, або купці, або майстри-німці. Художник, як втілення винятковоїдуховності, не належить до домінуючого у Петербурзі класу. Ці мовні ряди актуалізують авторський смисл, сутність якого – у трагічній приреченості життя художника у чиновно-купецькому,-раціонально-меркантильному місті.
У структурі другого субтексту словеснообразними одиницями невласне-прямої мови отакі мовні одиниці:
А) з позитивною семантикою: „мысль, существо, чувство, грезы, воспоминание, вдохновение, божество, святыня, трепет, блаженство, страсть, любовь, обет, жизнь”;
6} з негативною вмотивованістю: „беспорядок, принужде-ние, разврат, ухватки, наглость, жалость, безобразне, пребы-вания”тощо.
Ці контрастні лексичні ряди складають мовленнєву єдність, яку можна назвати вищою словесною структурою, або вищим стилістичним рядом. Саме він і визначає мову героя, характеризує Піскарьова як піднесену натуру і водночас дає авторові змогу вести художню оповідь від особи героя.
Третій субтекст повісті – розповідь про пригоди офіцера Пирогова. Ця частина твору у композиційно-мовному плані організована у жанрі водевілю чи фарсу і пройнята іронією. її вже можна відчути в авторському монологічному слові, в якому змальовуються у комічній формі головні персонажі субтексту.
Наприклад: „Перед ним сидел Шиллер – не тот Шиллер, который написал „ВильгельмаТелля” и „Историютридцатилет-ней войны”, но известный Шиллер, жестяныхдел мастер в Ме-щанской улице. Возле Шиллера стоял Гофман – не писатель Гофман, нодовольнохороший сапожниксОфицерскойулицы, большой приятель Шиллера, Шиллер был пьян и сидел на сту-ле, топая ногами и говоря что-то с жаром… Шиллер сидел, виставив свой довольно толстый нос и поднявши вверх голову, а Гофман держал его за нос двумя пальцами и вертел лезвием своего сапожнического ножа по самой его поверхности”,
Відповідає вимогам лексично зниженого жанру (комедії, фарсу, водевілю) і фінал історії поручика Пирогова. Молодий офіцер, зацікавлений красунею-білявкою, збезчещений фізично, ображений морально, проте від цих негараздів він не стає самогубцем або активним месником. І навіть удень свого глибокого приниження він знаходить „приятное собрание чиновников и офицеров”, де із задоволенням проводить час, відзначившись у мазурці, зачарувавши не тільки дам, але й кавалерів. Такий фінал прямої оповіді про „пошлую существенность”.
Звичайно, на практиці вчитель використовує тільки окремі елементи подібного тлумачення, оскільки шкільний аналіз художніх текстів має певні закони, продиктовані дидактичними принципами доступності, урахуванням рівнів літературного розвитку реципієнтів та їхньою загальною читацькою культурою, володінням теоретико-літературними та лінгвістичними поняттями. А от вчителю-філологу знати прийоми лінгвістичної поетики безумовно необхідно.
Світлана Сафарян,
Кандидат педагогічних наук,
Доцент кафедри методики
Мови й літератури КМПУ ім. Б. Д. Грінченка
(2 votes, average: 2.50 out of 5)