У ЖИТТІ БАГАТЬОХ МОЛОДИХ ЛЮДЕЙ РАНО ЧИ ПІЗНО НАСТАЄ ПОРА, КОЛИ ВОНИ ПОКИДАЮТЬ РОДИНУ І ПОЧИНАЮТЬ САМОСТІЙНО БУДУВАТИ СВОЮ НОВУ СІМ’Ю. А Є ТАКІ, ЩО ЖИВУТЬ З БАТЬКАМИ ДО ОСТАННЬОГО ДНЯ, НЕ ЗАВЖДИ В ЗЛАГОДІ. ЯКИЙ ВАРІАНТ КРАЩИЙ?
У житті більшості молодих людей настає такий час, коли їм треба вирішувати одне з самих складних у своєму житті питань – як побудувати своє життя в подальшому та яке місце в ньому виділити взаємовідносинам із своїми батьками? Незважаючи ні на які перешкоди кожна людина усе життя пам’ятає своє дитинство, яке нерозривно пов’язане із спогадами про своїх батьків. Усе життя кожна людина добре пам’ятає турботливе ставлення батька та тепло материнських рук, затишне сімейне вогнище та ще багато незабутніх, виключно приємних хвилин, проведених
Батьків ми пам’ятаємо усе своє життя, якими б вини не були і як би до нас не ставилися. Бо саме їм ми по повинні дякувати за своє народження, саме їм ми зобов’язані своїм вихованням, своїм здоров’ям та своїм добробутом. І саме тому, незважаючи на будь-які сімейні обставини, життєві негаразди, скрутне становище у родині чи непорозуміння і конфлікти з батьками, ми повинні добре розуміти, що попри все будь яка матір і будь-який
Нам не дано вибирати свою Батьківщину, бо ми в ній народжуємось, нам не дано вибирати і родину, бо ми в ній так само народжуємось, не дано нам вибирати і батьків. Але цілком у наших силах налагодити добрі взаємовідносини зі своїми батьками та краще порозуміння з ними. І якими б не були наші батьки, якими б ми їх не вважали, їх треба любити і поважати, бо вони найрідніші для нас люди.
Час у житті минає дуже швидко, ще скоріше минає наше дитинство. Згодом діти дорослішають, змінюються їхні погляди на особисте життя, на взаємовідносини між ними та їхніми батьками. Залишаючи дитинство, людина стає більш мужньою, швидко дорослішає і врешті-решт у неї з’являється прагнення до самостійного вирішення проблем та розв’язання проблем, які виникають у її житті. В якийсь момент життя настає та мить, коли треба замислитися та знайти вірні відповіді на питання: “А чи не варто починати своє самостійне життя та відмовлятися від батьківської допомоги, чи не варто починати будувати свою родину? Або ще рано і треба залишатися з батьками та допомагати усім, чим можна, і ділити з ними усі прикрості і радощі, залишаючись під одним дахом?”.
Це достатньо складні питання, відповіді на які можуть бути самими різними. Вони залежать від багатьох чинників, серед яких взаємовідносини між батьками та їх дітьми, виховання дітей, матеріальний стан родини та багато інших. Я вважаю, що якщо батьки мають здоров’я та спроможні самостійно вести домашнє господарство, зовсім не зайвим буде раніше почати будувати самостійне життя, тому що надавати допомогу своїм батькам можна і на відстані. А ось коли батьки потребують допомоги, не по-людські залишати їх самотніми і займатися влаштуванням свого особистого життя. Але і в тому, і в іншому випадку найбільша допомога батькам від їхніх дітей буде в тому, щоб діти ніколи не забували своїх батьків і усе своє життя лише радували їх своїми досягненнями та своїми здобуттями. І якщо у житті багатьох молодих людей рано чи пізно настає пора, коли вони покидають родину і починають самостійно будувати свою нову сім’ю, або живуть з батьками до останнього дня, не завжди в злагоді, кращим варіантом в любому випадку буде той, який значно полегшить життя родини.
Це досить складні життєві питання, відповіді на які можуть бути найрізноманітнішими. Якщо в родині все добре, а батьки мають міцне здоров’я та гарний достаток, мабуть, можна без сумніву покидати свою родину и вирушати у самостійне плавання по хвилям життєвого океану. А ось якщо хтось з батьків потребує постійної допомоги та вашої присутності у родині, не слід віддалятися від батька та матері, бо без вашої присутності в їх житті може скластися досить скрутне становище, а ви самі через деякий час можете пожалкувати про те, що пішли від своїх батьків та вчасно їм не допомогли.
Погляди на життя у нашому суспільстві достатньо прогресивні і ми все частіше поглядаємо у бік Заходу. Але не треба прирівнювати своє життя та життя своєї родини із життям іноземних родин. У нас дуже велика різниця як у моральному відношенні, так і у матеріальному. Перш за все, завдяки нашому менталітету, у наших співвітчизників складається залишається на все життя дуже стійкий зв’язок зі своїми батьками в той час, як у більшості західноєвропейських сімей діти вже у підлітковому віці починають самостійне життя та згадують про батьків лише по великим святам. Крім того, декілька інше положення склалося у нас і з житлом, яке перш за все необхідне для початку окремого від родини життя. Багато молоді залишається жити із своїми батьками лише тому, що вони не в змозі винайняти собі власну квартиру та забезпечити незалежне життя, вже не кажучи про придбання будинку для своєї майбутньої сім’ї.
Прагнення молодої людини будувати самостійне життя визиває лише повагу, і дуже добре, коли ви маєте змогу покинути свою родину, щоб будувати своє самостійне життя та майбутню сім’ю – це цілком нормально та природно. Саме так повинно бути у сучасному, добре розвинутому суспільстві. І саме такий вибір, на мій погляд, буде найбільш вірним. Але як би не склалося ваше майбутнє життя – покинете ви родину чи надовго залишитись з батьками, треба завжди про них пам’ятати, поважати їх та допомагати, бо наші батьки – це найдорожче, що є в нашому житті.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)