У якому випадку таїнство вважається доконаним і діючим?
Дійсність таїнства, його справжня благодатность, властива йому по природі – розрізняється від дієвості (сили й ступені впливу на приймаюче таїнство) . Для того, щоб таїнство було визнано дійсним, необхідне:
Законно рукоположенний пресвітер (єпископ) ;
Відповідність зовнішніх дій “богопреданному чинові” .
Але не дає права не визнавати таїнство в якості дійсного
Не досить благочестивий пресвітер (єпископ) , тому що благодатна сила таїнства залежить тільки від заслуг і волі Христа й відбувається Його дією (1Кор. 3:7) ;
Недолік
Перераховані критерії мають значення тільки для ступеня сприйняття Божественних сил, що виливають на всіх рівною мірою по Ньнього безмежної доброти
Таїнство Миропомазания в Православній Церкві становить із Водохрещенням один богослужбовий чин, але є самостійним таїнством і в деяких випадках може відбуватися незалежно від Водохрещення. Якщо у Водохрещенні людин народжується духовно (Ин. 3:6) і позбувається від наслідків первородного гріха, то через Миропомазание на відроджену людину зводить Святий Дух, Своєю присутністю оживляючий дух людини й дающий сил до
Як і будь-яке таїнство, Миропомазание зобов’язане своїм існуванням Христу Рятівникові. На святі поставляння кущей Христос відкрито пророкує пришестя Святого Духа, “Який мали прийняти віруючі в Нього” (Ин. 7:39) . “Хто жадає, іди до Мене й пий; хто вірує в Мене, у того,… зі чрева потечуть ріки води живий” , – говорить Він (Ин. 7: 37-38) . Можна припустити, що під “ріками води живий” Христос розумів безперервне витікання благодатної любові, як вищого дарунка Духа Святого, на віруючого й через нього на все буття. “Як же ми уявляємо собі цю духовну енергію? – Пише свт. Лука ( Войно-Ясенецкий) . – Для нас вона є усемогутня любов Божественна. Любов не може полягати в собі самої, тому що основна властивість її – потреба виливати на кого-небудь, і ця потреба привела до створення Богом миру” . “Бог є любов, і вилив Духа Його є вилив любові на все живуче” .
Пророцтво Добродії свершилось після того, як Він “був прославлений” , і дійсно апостоли, прийнявши Духа в Сионской світлиці, виливали Його на всіх прихожим до Христу. Так, прийдя до самарянским християн, апп. Петро й Іоанн знайшли, що Дух Святий “не сходив ще на жодного з них, а тільки були хрещені в ім’я Добродії Ісуса Христа; тоді поклали руки на них, і вони прийняли Духа Святого” (Деян. 8: 16-17) . З аналогічним прикладом ми зустрічаємося й в оповіданні про хрещення ефесских учнів Предтечи: “коли Павло (після хрещення) поклав на них руки, нисшел на них Дух Святий, і вони стали говорити іншими мовами й пророчествовать” (Деян. 19:9) . У перші десятиліття проповіді апостолів низведение Духа Святого відбувалося через безпосереднє покладання апостольських рук. Але з ростом числа християн апостолами вводиться древній чин преподання благодаті через освячене ними миро. Помазання св. єлеєм відомо ще в Церкві старозавітної (Пс. 88:21; 1Цар. 10:1; 1Цар. 15:3; 1Цар. 12:13) , внаслідок чого царі називалися христами, помазаниками. У новозавітній Церкві христами, священиками й царями в Царстві Ісуса Христа є всі християни (Гал. 2:20) .
Хоча в кн. Діянь не говориться прямо про вживання св. миру, але у Св. Писанні про це є непрямі свідчення (1Ин. 2:20; 2Кор. 1; 21,22) . І безсумнівно, що ця саме апостольська постанова, тому що у всіх церковних писаннях воно приймається беззастережно й неприпустимо, щоб ревно збережений Переказ було ким-небудь самовільно перемінено
Видима сторона Таїнства містить у собі:
Молитву про дарування Святого Духа;
Хрестоподібне помазання чола, ніздрів, губ, вух, груди, рук і ніг св. миром;
Проголошення “тайносовершительной формули” : “печатка дарунка Духа Святого” (2Кор. 1: 21-22) .
Метою здійснення таїнства є одержання даром, за хресну смерть Рятівника (Ин. 16:7) , “іншого Утішника, так пребудет з вами вовек, Духа істини” (Ин. 14: 16-17) . Християнин стає храмом, у якому перебуває Божественний Дух, ведучий його в Царство Бога Батька, що повідомляє Свої дарунки (Ис. 11: 2-3) і при їхньому активному засвоєнні обоживающий людську природу й приносящий багато плодів (Гал. 5: 22-23) у взаємному співробітництві Бога й людини. “Духовне життя стає поступовим усвідомленням “водохресної благодаті” – усвідомленням, що перетворює всього людини” , здатним у критичні моменти життя знову “перетворити ситуацію смерті” , коли “зроблений гріх народжує смерть” (Иак. 1:15) “у ситуацію воскресіння”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)