У Полтавському театрі виріс і сформувався великий талант Михайла Щепкіна

Із листа-відповід! Котляревського М. Рєпніну від 15 жовтня 1818 року видно, що М. Щепкін ознайомився з листом Рєпніна і був йому дуже вдячний (II, 82). Сам Щепкін писав про це трохи інакше: “У кінці 1818 року, здається, у грудні (справді 15 жовтня. Є. К-). Котляревський сповістив мене, що все закінчено й купча кріпость надіслана князеві. Ця звістка мене так збентежила, що я не відразу зібрався з духом запитати, яка кріпость, адже мене князь викупав, а не купував? Нарешті наважився запитати і у відповідь почув ось що: “- Це,- каже,- зроблено з необхідності. Опікун

питав (у сенаті.- Є. К.) дозвіл для продажу, отже, і акт повинен відбутися в такій же формі; до того ж князь додав своїх З 000 крб., котрі ти зобов’язаний, розуміється, заслужити (…)”.

І ось я, замість свободи, знову кріпак, з тією тільки різницею, що перше батько одержував від управителя справами, за призначенням колишніх панів, хліб, крупу, дрова, сіно і жив у своєму будинку, а тепер усе це буде на моїх руках: батько, мати, брат, чотири сестри, племінниця, потім я з дружиною і трьома дітьми…”

Тільки в серпні 1820 року прийшов дозвіл сенату на продаж Щепкіна. Рєпнін посилає в Курськ довірчого листа й 500 крб. для

оформлення купчої, але виявилось, що треба ще 50 крб., які Рєпнін чомусь послав аж через рік. Тільки 18 листопада Рєпнін підписав відпускну Щеикі-ну, його дружині й двом дочкам.

Дбав Котляревський і про молодшого брата актора – Абрама. Про це згадував сам Щепкін у “Записках”: “Брата, якого взяли з повітової школи, незабаром улаштували в гімназію за клопотанням директора Котляревського”.

Котляревський брав найближчу участь у житті Полтавського театру, його акторів. А. С, Щепкін зазначав: “Іван Петрович протягом усього існування трупи в місті Полтаві акуратно був присутній на всіх майже репетиціях і на всіх виставах. Він справді багато допомагав акторам, особливо в хатньому влаштуванні” 84.

Таким чином, Котляревський мав змогу щоденно спостерігати гру М. Щепкіна. Можна припускати, що певні поради письменника могли мати значення для зростання молодого актора й, навпаки, реалістична гра М. Щепкіна сприяла розвиткові цих тенденцій у драматургії Котляревського.

Із нарису А. Щепкіиа ми вже знаємо репертуар Полтавського театру того періоду. Автор писав: “Незважаючи на обширність (…) репертуару, більша частина п’єс виставлена була чудово й цілком задовільно. Це, здається, може служити кращим доказом того, що театр у такому місті, як Полтава, проіснував п’ять років поспіль”.

А Щепкіи відзначив роль Котляревського в історії Полтавського театру не лише як гуманного директора, але й як творчого керівника: “Він багато допомагав і там, де справа стосувалась сценічних постав”. І далі: “Коли тільки треба було переробити або змінити яке-небудь місце в п’єсі, він зараз придумував нові розмови або вирази, які цілком заміняли ті невдалі місця, особливо у віршах – він дуже добре володів версифікацією”85. У письменника був тонкий естетичний смак, відчуття вимог сцени. Це виявилось передусім в його оригінальних драматичних творах, а разом із тим у репертуарі, в усій роботі Полтавського театру під його керівництвом. Так, п’єса О. Шаховського “Казак-стихотворец” ставилась у переробленій Котляревським редакції. Роль Грицька в цій п’єсі виконував Щєпкін чистою українською мовою 86. Отже, від са”мого початку праці Котляревського в театрі виявились і його здібності як драматурга.

Театрознавець С. Дурилін вважав, що у театрі, очоленому Котляревським, склався репертуар Щепкіна 20-х років, коли він потім виступав на московській і петербурзькій сценах: Кривосудов у п’єсі “Ябеда”, Транжи-рин у п’єсі “Полубарские затеи” Шаховського, Богатонов у п’єсі Загоскина “Господин Богатонов, или Провинциал в столице”, Досажаєв у п’єсі “Лукавий” (переробка “Школи злословия” Шерідана – роль сера Пітера Тізла) та ін. Після від’їзду з Полтави саме в цих ролях М. ТТТе. п-кін здобув широке визнання московської публіки. На думку С. Дуриліна, між обдарованням Щепкіна і Котляревського було чимало спільного, творчо спорідненого: “Шлях творчого відображення дійсності у батька російського класичного реалізму і в зачинателя нової української літератури був один: обидва вони в своїй Творчості живились враженнями дійсності і спирались на досвід народного мистецтва”87. Обом митцям було властиве живе відчуття дійсності, глибока спостережливість, м’який гумор, сатиричне викриття кріпосницького самодурства, хабарництва, продажності, пошлості.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


У Полтавському театрі виріс і сформувався великий талант Михайла Щепкіна

Categories: Нові твори

Links