У чому зміст згадування Петербурга в комедії Ревізор?
Скажу ще, що Петербург мені здався зовсім не таким, як я думав, я його уявив набагато гарніше, великолепнее, і слухи, які розпускали інші про нього, також брехливі… М. В. Гоголь Петербург для героїв “Ревізора”, провінційних жителів, не просто столиця, але прекрасне місто, де живуть цар і важливі чиновники, де кипить світське життя, де народжується мода, де можна побачити знаменитих авторів, які друкуються в журналах, – одним словом, Петербург – це рожева мрія для наївних провінціалів: “Адже тільки в столиці бонтон і немає провінційних
Наївність подібних очікувань і міркувань робить їх смішними, тому що утворений читач розуміє, що такий погляд на Петербург далекий від дійсності Місто-Мрія виникає в “сцені брехні” (ІІІ,6) Хлестакова, і всі слухачі вірять натхненному ошуканцеві, тому що представляють столицю саме так, як живописует її Хлестаков: навкруги департаменти, головнокомандуючі расхаживают по вулицях, театри з гарненькими акторками, Пушкін ибарон Брамбеус доступні для всіх бажаючих з ними поговорити, нарешті, чудові бали, де дипломати грають у віст. Городничий, майже ставши родичем важливого петербурзького чиновника, припускає переселитися в Петербург, “влізти в генерали” і уявляє своє життя зовсім у дусі Хлестакова: “Обідаєш де-небудь у губернатора, а там – стій, городничий… От що, канальство, заманливо! ” (V,1). У місті-мрії й люди живуть неуявні: майбутній зять городничего такий, “що й на світі ще не було, що може все зробити, всі, всі, всі!” (V, 1). Для переляканих жителів повітового міста Хлестаков мимоволі став представником далекої столичної влади, перед якою тремтять місцеві чиновники, поміщики, у яку вірять прохачі.
Хлестаков недарма служить у департаменті. Він успішно засвоїв манери й вдачі столичного чиновного миру: кар’єрні амбіції, пиха стосовно нижчестоящого й підлесливість стосовно начальства, самоправність, хабарництво. Однак влада Хлестакова – такий же міраж, як і подання повітових жителів про Петербург. А реальна столиця схожа на будь-яке велике місто Росії, де живуть самі різні люди, богатие й бедние, у числі останніх у скромній квартирі на четвертому поверсі, тобто під самим дахом, живе сам Хлестаков. Чудовий опис непарадного Петербурга перебуває в монолозі Осипа: “Ну, хто ж сперечається: звичайно, якщо піде на правду, так життя в Питере найкраще.
Гроші б тільки були, а життя тонка й політична: кеятри, собаки тобі танцюють, і всі що хочеш Розмовляє все на такій тонкій делікатності, що хіба тільки дворянству поступиться; компанії захотів – ступай у крамничку: nам тобі кавалер розповість про табори й оголосить, що всяка зірка значить на небі, отож як на долоні все бачиш. Баба офіцерша заблукає; покоївка інший раз загляне така… ” (ІІ,1). Але це реальне місто не цікавить провінційних жителів, вони воліють вірити вмечту. Одночасно Петербург в “Ревізорі” – уособлення державної влади, могутності й сили Росії.
Міські поміщики Бобчинский і Добчинский бояться ревізора, хоча не мають ніякого відношення до державної служби, тому що, “коли вельможа говорить, почуваєш страх” (ІІІ,2). На аудієнції Бобчинский просить чиновника з Петербурга сказати “всім вельможам різним: сенаторам і адміралам, що от… живе в такому-те місті Петро Іванович Бобчинский” (ІV,7). Це дивне прохання показує, що наївний провінціал вірить: і покарання, і благодіяння виходять із Петербурга. Далекий Петербург стає символом вищої справедливості для всіх скривджених жителів провінційного міста N. тому вони так прагнуть потрапити на прийом до столичного ревізора. Поява жандарма з Петербурга наприкінці комедії лякає до правця всіх місцевих чиновників: вони розуміють, що година розплати прийшла. Саме так пояснював драматург зміст “німої сцени”.
В “Ревізорі” Гоголь виразив своє переконання у вищій державній справедливості, але це переконання недовго “гріло” письменника: важливі державні чиновники схожі на “батьків міста” N тим, що зовсім не цікавляться потребами простих людей; їх найбільше турбує свій власний благоустрій у житті “на рахунок сум ніжно улюбленого ними батьківщини” (“Мертві душі”, 11). У наступних добутках “значна особа” проганяє Акакия Акакиевича Башмачкина, що просить знайти шинель (повість “Шинель”); а ввічливий петербурзький міністр так нічого й не зробив для солдата-героя й інваліда Вітчизняної війни капітана Копейкина (поема “Мертві душі”, 10). На закінчення треба сказати, що деякі сучасники Гоголя затверджували, що в “Ревізорі” драматург, по цензурних міркуваннях, під видом повітового міста зобразив Петербург. Навряд чи з такою точкою зору можна погодитися: у комедії місто N – узагальнене місто, як затверджував автор, “збірне місто всієї темної сторони”.
Він мало схожий на якесь конкретне місто вже тому, що “звідси, хоч три роки скакай, ні до якої держави не доїдеш” (І,1). У повісті “Невський проспект” (1834) Гоголь зобразив петербурзьке життя примарної й оманної. На початку повести письменник дотепно малює головну вулицю Петербурга з ранку до вечора – це зміна пішоходів різного звання: злиденні, робітник люд, діти, світські ледарі, чиновники, шукачі розваг і пригод А в кінці повести Гоголь заявляє, що пішоходи Невського проспекту зовсім не те, чим здаються: “Усе обман, усе мрія! Він бреше повсякчас, цей Невський проспект… “. Те ж трапляється й в “Ревізорі”.
Хлестаков став для жителів міста N символом Петербурга. Перед ним все тремтить і благоговіє, йому дають хабарі й прохання, а він виявився не ревізором, а пустишкой. Іншими словами, персонажі комедії живуть, за словами Аполлона Григор’єва, “міражним життям”, що відбиває зрештою фантастичну перекрученість російської дійсності: “Форма без змісту, рух без мети, зовнішність інтересів і, стало бути, порожнеча їх… Страшна, похмура картина…
“.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)