У чому схожість і відмінність поглядів Тютчева і Фета на поезію?
Імена Тютчева і Фета в історії літератури завжди стоять поруч. І не тільки тому, то вони сучасники, поети однієї епохи. Некрасов теж близький їм за часом, зовсім інша поезія, і його Муза зовсім іншого, земного походження. Вона на думку поета, “рідна сестра” молодої селянки з вірша “Вчерашний день…” – страждаюча, терпляча, уся в земних турботах і сумі. Вона якщо і глянеш на небо, то тільки для того, щоб дізнатися, чи буде завтра дощ. Їй байдуже до світобудови, і немає в її житті місця захопленням і тонким почуттям на відміну від Некрасова,
В стихийном пламенном раздоре
Она с небес слетает к нам
Небесная к земньм сынам…
Так Тютчев у вірші “Поезія”. Фет, що присвятив своїй Музі кілька віршів, бачить її в небесній одежі:
Все та же ты, заветная святыня,
На облаке, незримая земле,
В венце из звезд, нетленная богиня
С задумчивой улыбкой на челе.
На думку Тютчева, і Фета, поезія, творчість – якесь таїнство, непояснювально підвладне людській волі, розуму. Поет, як старанний учень, слухає свій внутрішній голос.
…Счастлив и тревожен
Ласкательный
Фет у вірші “Музі” часто підкреслює волю до своєї Музи, волю поета:
Заботливо храня твою свободу,
Непосвященных я к тебе не звал,
И рабскому их буйству я в угоду
Твоих речей не осквернял.
Поети розуміють творчість як осяяння, як божественний дар. Але роль поезії кожен розуміє по-своєму Тютчева роль поезії – примирлива. Вона має допомогти людині вижити серед громів, серед пристрастей, внести гармонію в її змучену душу, примиритись до недосконалістю світу. Піднесена і прекрасна, “із блакитною ясністю” поезія в Тютчева “ллє примирливий єлей” на “бурхливе море” життя.
Фета своє уявлення про призначення поета:
Тоскливый сон прервать единым звуком,
Упиться вдруг неведомым, родным,
Дать жизни вздох, дать сладость тайным мукам,
Чужое вмиг почувствовать своим,
Шепнуть о том, пред чем язык немеет,
Усилить бой бестрепетных сердец…
Поезії відводиться більш активна роль: вона має допомогти людині відчути кращі сторони життя, відчути всю красу і різноманіття бутя щоб оживити все навколо і змусити нас любити життя і захоплюватися ним.
На мій погляд, Тютчев і Фет дуже близькі у своєму розумінні призначенні поета і поезії. Якщо забрати “пафос” Фета, то й у нього вийде те саме, що й вТютчева: поезія допомагає людині примиритися з життям, знаходити в ньому свої маленькі радощі. Але захват Фета настільки заразливий, що від нього неможливо відмовитися. З його умінням радіти життю, цінувати кожну його мить, яскравіше жити. Тютчев ніби дивиться на життя збоку і намагається змінити його. Він більше думає про життя, ніж живе. Вірші ж Фета сприймаю
Як саме життя, в них більше почуттів, емоцій, відчуттів, ніж роздумів.
Тому мені ближча і сама поезія Фета, що кличе “подняться в жизнь иную, веять ветр с цветущих берегов”, і уявлення поета про неї.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)