У чому суть суперечки Иешуа Га-Ноцри й Понтія Пілата у романі Майстер і Маргарита?
Переказу, почасти й помилкові, можуть містити в собі відому частку правди, которою зневажати не повинна історія… Ж.-е. Ренан В “Майстру й Маргариті” сполучені два романи. Га-ноцри й Пілат – головні герої так званого “античного” роману, створеного Майстром. “Античний” роман описує один день із життя римського прокуратора, що напередодні свята Великодня повинен вирішити долю злиденного філософа Га-Ноцри. “Античний” роман складається із чотирьох глав У першій (“Понтій Пілат”) відбувається суперечку між прокуратором
Приводом для суперечки стає фраза із судового обвинувачення, пропонованого бродячому проповідникові: він говорив людям на базарі, що звалиться храм старої віри й створиться новий храм істини. І от прокуратор задає “вічний” філософське питання: “Що таке істина?”. У відповідь Га-Ноцри викладає свою філософську систему, що заснована на ідеї, що людина споконвічно добра, алогічним продовженням вчення про “добру людину” є міркування про природу влади: “… усяка класти є насильством над людьми, і настане час, коли
Понтій Пілат, як людина, що живе в реальному світі, не згодна з такою філософією й наочно доводить Иешуа, що той помиляється. Прокуратор указує на римського легіонера Марка Крисобоя, що, не маючи особистої ворожнечі до філософа, готовий за наказом забити його батогом до смерті. Крім того, у ході допиту з’ясовується, що “добра людина” Іуда з Кириафа зрадив Га-Ноцри за тридцять тетрадрахм, які вже одержав від первосвященика Каифи.
“Добра людина” Кайфу хотіла розправитися зі злиденним проповідником, тому що вважав його проповідь про людину й справедливість небезпечної для влади іудейських священиків. Сам “добра людина” Понтій Пілат виявилася боягузом Після розмови з Иешуа прокуратор був цілком упевнений, що арештований філософ – чесна, розумна людина, хоча й наївному мрійнику. Иешуа зовсім несхожий на страшного підбурювача народного бунту, какохарактеризовал його Кайфу. Однак Пілата налякали міркування Иешуа про владу й волю людини: волосок життя “може перерізувати лише той, хто підвісив” (1, 2). Іншими словами, людина вільна від людської сваволі, над ним владний тільки Бог. У цих словах явне заперечення влади кесарів і, отже, образа величності римського імператора, що є тяжким злочином.
Щоб його самого не запідозрили в співчутті ідеям злиденного філософа, прокуратор голосно викрикнув хвалу здоровому імператорові Тиберию й при цьому з ненавистю подивився на секретаря й конвой, боячись доносу з їх боку. І плат затверджує смертний вирок Синедріону, винесений злиденному філософові, тому що злякався погроз Каифи й неприємностей по службі Таким чином, Иешуа з’являється перед читачем порожнім мрійником, що не знає життя й людей. Він повторює про “добру людину” і царстві істини й не бажає визнавати, що довкола нього жорстокі люди (Марко Крисобой), зрадники (Іуда), властолюбці (Кайфу) і труси (Понтій Пілат). На перший погляд у суперечці про “добру людину” верх бере реаліст Пілат, але роман Майстри на цьому не кінчається.
Далі автор показує, що Иешуа був не зовсім наївним мрійником яке в чому він був прав. Прокуратора починає мучити совість за те, що, злякавшись, він підписав смертний вирок беззахисному філософові. Він почуває каяття, тому наказує катові (глава “Страта”) убити філософа на хресті, щоб він довго не мучився Потім Пілат наказує Афранию (глава “Як Понтій Пілат намагався врятувати Іуду з Кириафа”) убити Іуду.
Але справедливе начебто б відплата зрадникові не заспокоює совісті прокуратора. Злиденний філософ виявився прав: не нове вбивство, а глибоке каяття може полегшити щиросердечні страждання Пілата. Прокуратор хоче допомогти Левию Матвію – учневі Га-Ноцри. Римлянин пропонує Левию (глава “Поховання”) оселитися в нього в резиденції й написати книгу про Иешуа.
Але учень не погоджується, тому що хоче мандрувати по мирі, як Иешуа, і проповідувати його гуманістичну філософію серед людей. Левий Матвій, ненавидячи прокуратора як убивцю свого вчителя, зм’якшується, бачачи, що римлянин искренно переживає смерть Иешуа, і погоджується прийняти пергамент від Пілата. Таким чином, Булгаков показує, що ідея про “добру людину” не є порожньою й смішною вигадкою наївного філософа. Добрі якості, дійсно, присутні практично в кожній людині, навіть у такому жорстокому честолюбці, як Понтій Пілат. Іншими словами, філософська ідея про “добру людину” одержує конкретне життєве підтвердження Підбиваючи підсумок, слід зазначити, що Булгаков докладно описує філософську суперечку між двома головними героями “античного” роману – злиденним проповідником і всесильним намісником Римав Іудеї.
Суть суперечки – у відношенні до людини. Чого заслуговує людин – поваги, довіри або презирства, ненависті? Иешуа вірить у велику силу людського духу; Пілат же впевнене, що всі люди злі й царство істини ніколи не настане Тому Иешуа, що визнає природну доброту людей, з’являється перед читачем прекрасною людиною, а Понтій Пілат, що бачить у людях тільки низинні думки й почуття, зображується цілком тверезим, але пересічним чиновником.
Між іншим, ідею Иешуа отом, що “добрій людині” не потрібно держава, зовсім серйозно розробляли філософи-утопісти нового часу. Вони доводили реальність царства волі за умови високого рівня розвитку цивільного суспільства й свідомості самих громадян. Іншими словами, з одного боку, міркування Иешуа про загальну любов і терпимість здаються наївними й викликають посмішку. З іншого боку, розповідаючи про події після страти філософа, Булгаков підтверджує правоту свого героя-мрійника Дійсно, з Иешуа можна погодитися: незважаючи на те, що люди зі століття в століття воюють, віддають, обманюють один одного, нащадки цінують і із вдячністю згадують головним чином благодійників людства – людей, що подарували миру високу ідею, що придумали ліки від важкої хвороби, що написали розумну книгу й т. п. Великі лиходії звичайно залишаються в пам’яті нормальних людей пугалами, що викликають страх і обурення
(2 votes, average: 3.00 out of 5)