У чому складається правда про Велику Вітчизняну війну, представлена в поемі Василь Теркин?

У статті “Як був написаний “Василь Теркин”” Твардовский розповів історію появи легендарного літературного героя в білофінську війну 1939 – 1940 років. Тоді автори фронтової газети “На стражі Батьківщини” придумали ім’я й характер для вмілого, що ніколи не сумує бійця. Ім’я – з натяком на досвідченість, бивалость, “тертость”; характер – сміливий, життєрадісний, спритний. Вася Теркин був умовним, невибагливим, напівлубочним персонажем-бійцем, він переходив з одного фейлетону в інший і став постійним героєм веселих

коміксів і віршованих підписів до них.

Твардовский приводить у статьепример ілюстрованого оповідання-жарту “Як Вася Теркин “мови” добув”: Вася замаскувався під замет, білофінський лижник наїхав на цей замет, упав і був узятий у полон: Так у розвідці дуже спритно, Застосувавши маскування, Добув Теркин “мови” И доставив у штаб полку. Сам поет не ставився до Васі Теркину серйозно, тому у вступі до серії фейлетонів герой представлений богатирем (сажень у плечах), веселуном, аматором поїсти й повоевать: Але зате не береже Богатирської сили И ворогів на багнет бере, Як снопи на вила Одним словом,

Вася Теркин – незвичайний боєць – своєю казковою удачливістю й оптимізмом сподобався радянським солдатам фінської кампанії. З 1942 року Твардовский знову став друкувати у військових газетах віршовані історії про Теркине, але тепер героя кликали Василем, та й мало він був схожий на колишнього молодця. Щоб підкреслити розходження між двома однойменними героями, Твардовский прямо говорить, що новий Теркин – звичайний хлопець: Втім, хлопець хоч куди.

Хлопець у цьому роді В кожній роті є завжди, Та й у кожному взводі. (“На привалі”) Тепер завдання поета незрівнянно сутужніше – не просто показати вдалі пригоди безжурного російського богатиря, а розкрити характер воюючого народу. Для цього в більшості глав поеми описуються звичайні епізоди важкого й небезпечного солдатського життя під час Великої Вітчизняної війни Характерна в зазначеному змісті глава ” Бій у болоті”, зміст якої як би вступає в суперечку з жартівливим описом подвигів колишнього Васі Теркина: Укласти чи тепер не можна, Що, мол, Горе не лихо, Що хлопці встали, взяли Сільце без праці? Що з удачею постійної Теркин подвиг зробив: Росіянці ложкою дерев’яної Вісім фрицев уклав!

Твардовский добре розуміла: Вітчизняна війна, війна за національну незалежність, принципово відрізняється від локальної радянсько-фінської кампанії й вимагає зовсім іншого зображення: Ні, товариш, скажемо прямо: Був він довгий до туги, Літній бій за цей самий Населений пункт Борки. Бій місцевого значення автор дорівнює до великої битви за Сталінград, тому що отут і там солдати воювали й умирали за Батьківщину: И в трясовині, в іржавій каші, Сумирно – у рахунок, не береться до уваги – Ішли, повзли, лежали наші Вдень і вночі безперервно… І в глухомані, у бої безвісному В соснику, у кущах сирих Смертю праведн і чесної Впали багато хто з них. У поемі, на відміну від підписів до коміксів, Твардовский не боїться показувати позбавлення, тяготи війни й так виражає своя повага червоноармійцям, які пережили все це й перемогли. Саме ця правда про війну стає для поета головним предметом зображення.

Автор розповідає про невдалу переправу в главі “Переправа” або про відступ сорок першого року в главі “Перед боєм”. Розповідає без остраху, тому що знає, що радянський народ обов’язково переможе в цій війні, священної для нього, а виходить, справедливої. Цю же думку повторює Теркин своїм фронтовим товаришам: Не зарвемося – так прорвемося, Живі будемо – не помремо. Строк прийде, назад повернемося, Що віддали – усе повернемо. (“Перед боєм”) Життя солдата на війні зображена Твардовским просто, без бадьорих гасел і закликів.

Поет жартівливо перераховує теми своєї книги: Про вогонь, про сніг, про танки, Про землянки так онучі, Про онучі так землянки, Про махорку й мороз… (“Від автора”) – И жодного разу не згадує звичних ідеологічних символів: комуніста-політрука, червоний прапор, присягу. Навпаки, солдат думає на фронті про свіжу воду, про просту їжу, про сон, про сім’ю й любов, цінує жарт-примовку, правду (навіть саму гірку) і, звичайно, життя. Все перераховане – звичайні людські бажання й потреби, але за цією зовнішньою щоденністю й приземленістю схований щирий, непоказний патріотизм – почуття “соромливе в російському, але в той же час лежаче в глибині душі кожного” (Л. Н. Толстой). У главі “Хто стріляв?

” описується майже казковий, але реальний військовий епізод: Теркин пострілом із трилінійної гвинтівки збив німецький бомбардувальник. (В історії Великої Вітчизняної війни документально зафіксований випадок: рядовий Михайло Лисов у жовтні 1941 року із гвинтівки з оптичним прицілом збив фронтового пікірувальника Юнкері – 87.) Цей геройський учинок начебто нагадує колишні лихі подвиги Теркина – солдата білофінської війни. Але в “Книзі про бійця” автора цікавить не стільки сміливий учинок Теркина, скільки щиросердечний стан бійців в окопах: спочатку дзижчання хруща навіяло спогади про мирну весну, але воно швидко змінилося страшними звуками авіанальоту, і бійці сповна відчули, що значить “і смерть, і пекло з усіх боків” (О. С. Пушкін): Смерть гуркоче в перетинках, И далекий, далекий, далекий Вечір той і та дівчисько, Що любив ти й беріг.

І друзів, і близькі обличчя, Будинок рідний, сучок у стіні… Тут уже немає й сліду “веселої” війни, реальна війна стає найтяжким психологічним і фізичним випробуванням для людини. Чим ближче кінець “часу гіркої” (“Від автора”) і, виходить, фінал книги, тим частіше Твардовский показує страждання людей, людські трагедії. Теркин всю війну згадує батьківщину, що “нудиться під ворогом”, і тому, форсувавши Дніпро у верхів’ях, тобто фактично звільнивши рідний смоленський край, він, на диво друзів-бійців, плаче: Мати-Земля моя рідна, Вся смоленська рідня, Ти прости, за що – не знаю, Тільки ти прости мене! (“На Дніпру”) Безмірне горе почуває солдат-сирота, що на місці свого села побачив тільки пустир, що заріс багаторічним бур’яном: А в нашого солдата, – Хоч зараз війні відбій, – Ні віконця ні, ні хати, Ні господарки, хоч одружений, Ні синка, а був, хлопці, – Малював будинку із трубою…

(“Про солдата-сироту”) У поемі Твардовского немає навмисної патетики, казенного оптимізму. Наприклад, проникливі слова про Батьківщину з’являються в поемі у зв’язку з пересічним епізодом: боєць із теркинского взводу втратив “геть усе й кисет”. Теркин, бажаючи побадьорити товариша, міркує: Втратити кисет з махоркою, Якщо комусь пошити, – Я не спорю, – теж гірко, Важко, але можна жити, Пережити лихо-хибу, У кулаку тримати тютюн… Але Росію, матір-бабу, Нам втрачати не можна ніяк.

(“Про втрату”) Отже, поема “Василь Теркин” – “енциклопедія солдатського життя”. Це визначення Твардовский прочитав у листі одного фронтовика. Звичайно, для автора лестно одержати подібне читацьке відкликання, але він справедливий не у всім. Були ще сторони солдатського життя у Великій Вітчизняній війні, які поет не показав: розстріли за порушення наказу №227 “Ні кроку назад! “, діяльність Смерша по викриттю “шпигунів” на передовий (С. Викулов “Теркин і війна” // Наш сучасник, 1995, №7) і т. п. Цю правду розповідять письменники, які будуть зображувати війну через роки після перемоги: В. П. Некрасов (“В окопах Сталінграда”), К. М. Симонов (“Живих і мертві”), В. О. Прочан (“Іван”, “У серпні сорок четвертого”), В. Л. Кондратьев (“Сашка”), В. П. Астафьев (“Пастух і пастушка”, “Прокляті й убиті”).

Але безперечно одне: Твардовский створив чудовий добуток про Вітчизняну війну під час війни. Герой поеми – народ, тому головне, що вдалося авторові, – це виразити народний погляд на війну, погляд несуєтний і правдивий. Для поета символом народу-переможця став звичайний солдат, рядовий піхотинець. Його життя й ратна праця автор зробила зрозумілими й близькими читачеві, прославив його подвиг і розбудив почуття поваги, подяки, любові до простого солдата, скромному й малопомітному.

Як Вітчизняна війна відрізнялася від фінської кампанії, так і Вася Теркин відрізнявся від Василя Теркина. Значення всенародного подвигу у Великій Вітчизняній війні визначило пафос “Книги про бійця”: Твардовский показав війну непарадну, неофіційну, зате теперішню. У поемі немає вихваляння радянського ладу, немає образа комуніста-ідейного натхненника, який би кликав на подвиг, не згадується навіть ім’я Сталіна, зате є війна ротного й батальйонного рівня, де простий боєць – особистість, від нього залежить перемога. Не випадково в поемі не описуються, а тільки згадуються великі бої Вітчизняної війни під Москвою, під Сталінградом, під Курськом і т. д. , де діяли цілі фронти й армії