Тютчев поет гармонії і красоти
Поезія Тютчева – одне з найдорожчих надбань російської класичної літератури. Поезія Тютчева сповнена думки, але він був насамперед художником. Він палко любить життя. Радісним прийняттям життя наповнені вірші “Я помню время золотое”, “Нет моего к тебе пристрастья”, “Еще земли печален вид…”, “Весна”, “Весенние водм”, “Весенняя гроза”. І в той же час саме природа, на думку поета, – вище блаженство людини. Тютчев володів рідкісно живим і безпосереднім почуттям природи. Поет охоче вдавався до уособлень: Не
Тютчев багато в чому ліричний поет. Крім розкішних картин природи, його перу належать чимало віршів, присвячених високому почуттю кохання до жінки. У більшій частині з них автор старанно приховує свого адресата. Вірші “О,
О, как на склоне наших лет Нежней ми любим и суеверней… Сияй, сияй, прощальний свет Любви последней, зари вечерней! Полнеба охватила тень, Лишь там, на западе, бродит сиянье, Помедли, помедли, вечерний день, Продлись, продлись, очарованье; Пускай скудеет в жилах кровь, Но в сердце не скудеет нежность… О ти, последняя любовь Ти и блаженство и безнадежность.