Творчість Лукиана в давньогрецькій літературі
Творчість Лукиана, “богохульника й пліткаря”, як назвав його один з античних учених, досить влучно означивши ідейний напрямок добутків цього письменника, – оригінальне явище в давньогрецькій літературі
Лукиан народився в сірійському місті Самосата в сім’ї бідного ремісника. Біографія його залишилася б зовсім невідомої, якби він сам не привів факти особистого життя у своїх добутках. Лукиан закінчив школу, потім учився філософії в Ионии, одержав спеціальність ритора, але продовжував бідувати. Лише коли почав виступати, як це
И в плин життя, і в більше
Перші твори Лукиана відзначені захопленням автора риторикою, по суті, вони написані відповідно до її правил (“Тираноубийца”, “Позбавлений спадщини”). Але згодом виникають і прямі пародії на риторичне мистецтво, прийоми якого автор показує по ступені дурості. Показовим прикладом є “Похвала мусі” – пряма сатира на епидидактичние мовлення: з надзвичайною серйозністю Лукиан вихваляє ця докучлива комаха, використовуючи характерні правила риторики
Неодноразово Лукиан направляв свою сатиру проти застарілих понять, забобонів, викриваючи їх за допомогою різних сатиричних засобів. Зокрема, він висміює міфологічні подання про богів. В “Розмовах богів” вони цілком втрачають свій божественний ореол і, зображені в грубо “олюдненому” виді, перетворюючись у типових обивателів, які сперечаються, сваряться, обдурюють один одного, цинічно похваляються своїми любовними пригодами, брешуть, заздрять і т. п.. Л. над богами відкрито знущається й своїм убивчим сміхом остаточно їх дискредитує. Особливо від нього дістається Зевсу, зображеному боягузливим, до крайності розпущений, ревнивим, жорстоким і дріб’язковим (“Ерот і Зевс”, “Зевс і Гера”, “Зевс і Ганимед”, “Зевс і Гермес”, “Зевс трагічний”, “Розвінчаний Зевс”). В “Морських розмовах” міфологічні персонажі взагалі виникають дурнуватими й ні на що не здатними істотами. Сам факт перенесення міфологічного сюжету в прозаїчно-побутові умови давав гротескно-пародійний ефект.
Любовні інтриги богів перетворювалися у відкрито карикатурні сцени. Лукиан уїдливо висміював подання про могутність богів, можливості їхніх перевтілень, підводячи читачів до думки, що всі ці вигадані історії роблять сміховинної сліпу віру в традиційні божества
Лукиан виступив проти поширеної думки про божественний промисел, що начебто визначає долю людини й керує його життям. Він доводить: усе на землі влаштовано настільки погано, що навіть у найдурніших виникають сумніву в могутності богів, які до того ж самі залежать від цього ж промислу (“Розвінчаний Зевс”, “Зевс трагічний”). Не випадково навіть верховний Олімпієць зізнається, що справи богів зовсім погані, тому що ці божества самі “висять на тоненькій ниточці” і люди готові від них остаточно відмовитися
Викриває Лукиан і численні псевдовчення, шарлатанство у всіх проявах, його проповідників. Особливо популярним у часи імператора Марка Аврелія був один з таких “пророків” Олександр. Його шахрайство й “чудеса” письменник викрив у памфлеті “Олександр, або Лжепророк”. Іншого дурня й кримінального злочинця, що діяв під личиною християнського праведника й одержав більші багатства, Лукиан показав у повісті “Про кончину Перигрина”. Обоє ці удавальника використовували наївну віру людей у чудо зі своєю корисливою метою, і автор переконливо розкриває таємні прийоми їх “майстерності”, допомагає побачити теперішня особа “благодійників”.
На противагу богам, користолюбцям і тим, хто обманює народ – філософам, що просторікують, Лукиан зобразив і звичайних трудівників, до яких відчуває искреннею симпатію й у зображенні яких відсутні навіть елементи сатири. В основному це позитивні образи скромних і доброчесних людей, чесних і прямодушних, лише в них письменник знаходить теперішні чисті людські почуття – відданість, любов, дружбу (“Токсарид, або Дружба”, “Дві любові”). Навіть в “Розмовах гетер “героїні, незважаючи на своє заняття, виявляються по своїх духовних якостях значно вище й навіть почетнее, чим боги, не говорячи вже про те, що вони набагато добріше й справедливіше. Вони бідні й дорога ціна заробляють свій хліб, але намагаються зберегти почуття власного достоїнства
Головну несправедливість у житті Лукиан убачає в неправильному розподілі багатств, зосереджених лише в руках могутніх хазяїв. Він сміється над їхньою жадібністю й нестримною погонею за наживою. Автор уважає, що багатство не може зробити людини щасливим, навпаки, додає йому лише нових турбот (“Икароменипп”, “Харон”, “Тимон”). До того ж, багатство, як і бідність, псують характер людей
Багато творів Лукиана присвячено питанням філософії й літератури. Він неодноразово висміював ораторів, які вихваляли минуле й героїв давніх часів, користуючись архаїчними вираженнями, словами й поняттями (“Лексифан”). Сатира “Правдивої історії” спрямована проти розповсюдженого в античності жанру оповідання, у якому мандрівники бачили фантастичні картини, попадали в неймовірні ситуації (дерева, стовбури яких були жінками, триглаві дракони, ішаки-сурмачі, хмари-кентаври, Місячна держава, перебування в животі киту й т. п.).
Особливо гостро Лукиан критикував численних представників різних псевдофилософских шкіл, які видавали своє навчання за єдино правильне, а також поводження багатьох з них, коли вони нескромно проголошували себе вчителями добропорядності (“Банкет”, “Рибалка”, “Продаж життів”). Письменник називає їхнім плем’ям порожніх, честолюбних і нерозумних людей, здатних лише голосно читати свої мовлення на площах міста, лестити володарям і ставати блазнями в палацах вельмож. Він викриває лицемірство таких “праведників”: своїм особистим життям вони спростовували ті високоморальні ради, які давали слухачам у своїх мовленнях. Для характеристики подібних персонажів Лукиан знаходить підходящі слова
Сміх, сатира, іронія в разнообразнейший формах властиві майже всім добуткам письменника. Вони були спрямовані на критику й дискредитацію всього того, що Лукиан уважав шкідливим для людей і суспільства, і руйнували віру в старі традиції й подання. Але письменник ніколи не використовував свою випробувану зброю проти бідних і знедолених трудівників, до яких ставився з незмінною повагою й приязню. Його ідеалом була справедливо влаштована держава, у якому всі громадяни могли б відчувати себе вільними людьми, незалежно від соціального стану або національності
По зрозумілих причинах творчість Лукиана не було гідно оцінене його сучасниками й майже скрізь, крім Візантії, забуто в період Середньовіччя
(2 votes, average: 2.50 out of 5)