Творчість – Іван Семенович Нечуй-Левицький
Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918 pp.)
Творчість
Тематика творчості Нечуя-Левицького дуже різнобарвна. Він є автором антикріпосницької повісті “Микола Джеря” (1878 p.), повістей: “Бурлачка” (1880 р.) – про життя заробітчан, “Хмари” (1874 p.), “Над Чорним морем” (1893 р.) – про діяльність української буржуазної інтелігенції.
Нечую-Левицькому належать гумористично-сатиричні твори “Кайдашева сім’я” (1879 p.), “Старосвітські батюшки та матушки” (1881 p.), “Афонський пройдисвіт” (1890 p.).
Нечуй-Левицький виступав
Погляд письменника неодноразово звертається до освічених кіл, до української інтелігенції. Різноманітні типи людей цієї суспільної групи, їх ідейні І прагнення, суперечки постають у романах “Хмари” (1874 р.) і
Події української історії знайшли відображення і у творах Нечуя-Левицького, що належать до різних і жанрів: казка “Запорожці” (1873 p.), повісті і науково-популярні нариси (“Гетьман Іван Виговський”, “Перші київські князі”, “Татари і Литва на Україні”, ” Унія і Петро Могила “, ” Український гетьман Богдан Хмельницький і козаччина” та ін.). Серед історичних художніх творів письменника перше місце посідає роман “Князь Єремія Вишневецький” (1897 р., вперше надруковано 1932 p.). Образи минулого України Нечуй-Левицький відтворював і в драматичних творах (“Маруся Богуславка”, 1875 р.; “В диму та полум’ї”, 1911 p.).
Письменник активно цікавився розвитком українського мистецтва: театру, музики, живопису (“З Кишинева”, 1884р.; “В концерті”, 1887р.; “Марія Заньковецька, українська артистка”, 1893р., та ін.).
У творчій спадщині письменника є також літературно-критичні й літературно-публіцистичні статті.
У статті “Сьогочасне літературне спрямування” основними принципами української літератури Нечуй-Левицький проголошує “реальність, народність та національність”. Як реаліст, він орієнтувався на осмислення високих життєвих ідеалів і краси життя. Він виступав проти натуралізму, вимагав не копіювати, а узагальнювати явища життя, надихати їх художньою правдою.
Свої погляди на народну творчість Нечуй-Левицький виклав у праці “Світогляд українського народу від давнини до сучасності” (1868 p.), яка й нині є корисним дослідженням у галузі української міфології. В ній письменник аналізує перекази, приказки, вірші, у яких відбито соціальні конфлікти й суперечності в гущі українського народу. За півстоліття творчої діяльності І. Нечуй-Левицький написав понад п’ятдесят високохудожніх романів, повістей, оповідань, п’єс, казок, нарисів, гуморесок, літературно-критичних статей.
На відміну від своїх попередників – Квітки-Основ’яненка та Марка Вовчка, – він докладніше розробляв характери, повніше висвітлював соціальний побут, показував своїх героїв у гострих зіткненнях з соціальними умовами. Івана Нечуя-Левицького покликали до письменницької праці романи Тургенєва, повісті Гоголя і статті Писарєва, надто ж поезія Шевченка, з якою він уперше познайомився в журналі “Основа” 1861 р. і після чого вперше почав писати оповідання. Але журнал незабаром перестав виходити, і його задум залишився нездійсненим. Суспільно-політичні погляди та естетичні смаки Нечуя-Левицького формувалися у 60-70-х pp., в умовах жорстокої реакції і національного гноблення, коли діяв Валуєвський циркуляр про заборону українського слова.
Естетичні погляди І. Нечуя-Левицького, окрім творів красного письменства, формувалися під відчутним впливом народної творчості. І. Франко вважав письменника найвиразнішим представником реалістичної школи.
ЦЕ ЦІКАВО
Крім історичних драм перу Нечуя-Левицького належать комедії з міщанського побуту (“На Кожум’яках”, 1875 p.; “Голодному й опеньки м’ясо”, 1887 p.), які містять цікаві характеристики типів міщан, торговців, дрібних чиновників, їх звичаїв, моралі й психології. Найбільш вдалою є перша п’єса, яка у переробці М. Старицького під назвою “За двома зайцями” набула більшої І сценічності й досі живе в українському театрі. ?
(2 votes, average: 5.00 out of 5)