Творчий і життєвий шлях Солженицина Олександра Ісайовича

А. И. Солженицин народився 11 грудня 1918 р. у м. Кисловодську. Рано втратив батька Будучи студентом денного відділення фізико-математичного факультету Ростовського університету, надійшов на заочне відділення Московського інституту філософії й літератури. Восени 1941 р. був покликаний в армію, закінчив річне офіцерське училище й був спрямований на фронт. Нагороджений бойовими орденами. В 1945 г. арештований і засуджений за антирадянську діяльність на 8 років виправно-трудових таборів. Потім засланий у Казахстан.

“Хрущовська відлига” відкрила

Солженицину шлях у більшу літературу. В 1962 г. журнал “Новий мир” надрукував його повість “Один день Івана Денисовича”, в 1963 р. – ще три оповідання, включаючи “Матренин двір”. В 1964 р. Солженицин був представлений на одержання Ленінської премії, але не одержав неї. Книги “У колі першому” (опублікована в 1968, у повній редакції – в 1978 р.), “Раковий корпус” ( 1963-66), “Архіпелаг ГУЛАГ” ( 1973-1980) виходили вже в самвидаві й за границею В 1969 р. Солженицина виключили зі Сполучника письменників. Повідомлення про присудження йому Нобелівської премії 1970 року викликало нову хвилю репресій, в 1974 р.

письменник був висланий зі СРСР на довгі 20 років.

В еміграції Солженицин працював над багатотомною історичною епопеєю “Червоне колесо”, писав автобіографічну прозу (“Буцалося теля з дубом”, 1975), публіцистичні статті. Письменник порахував можливим повернутися на Батьківщину в. 1994 р. Фігура Солженицина помітно виділяється на тлі літературної історії XX століття. Цей письменник зайняв у духовній культурі сучасної Росії особливе місце. Сама його доля й характер творчості змушують згадати про велике подвижництво російських письменників минулих епох, коли література у свідомості цивільного суспільства була оточена чи не релігійним шануванням. В 1980-е рр.

Саме Солженицин сприймався в Росії як втілення совісті нації, як вищий моральний авторитет для сучасників Подібна авторитетність у свідомості російської людини здавна зв’язувалася з незалежністю стосовно влади й з особливим “праведническим” поводженням – сміливим викриттям суспільних пороків, готовністю гарантувати правдивість своєї “проповіді” власною біографією, серьезнейшими жертвами, принесеними в ім’я торжества істини. Одним словом, Солженицин ставиться до того рідкого в XX столітті типу письменників, що зложився в російській культурі колишнього століття – до типу письменника-проповідника, письменника-пророка. Втім, суспільний темперамент Солженицина не повинен заслоняти від нас властиво художніх вартостей його прози (як це часто відбувається в школі, наприклад, з фігурою Н. А. Некрасова). У жодному разі не можна зводити значення творчості Солженицина до відкриття й розробки їм так званої “табірної теми”.

Тим часом у свідомості рядового читача ім’я Солженицина зв’язується звичайно саме із цим тематичним комплексом, а достоїнства його прози нерідко характеризуються словами “правдивість”, “викриття тоталітарного насильства”, “історична вірогідність”. Всі названі якості дійсно присутні у творчості письменника. Більше того, своєю повістю “Один день Івана Денисовича”, опублікованим в 1962 р., Солженицин зробив безпрецедентне по силі вплив на розуми й душі сучасників, відкрив для більшості з них цілий новий мир, а головне – установив у тоді ще “радянській” літературі нові критерії дійсності. Однак художній мир Солженицина – це не тільки мир табірного страждання Таємно читаючи його книги (чи не самої читається з них був “Архіпелаг ГУЛАГ”), російські читачі 1980-х рр.

Жахалися й радувалися, прозрівали й обурювалися, погоджувалися з письменником і отшативались від нього, вірили й не вірили. Солженицин – зовсім не побутописець табірного життя, але й не публіцист-викривач: викриваючи, він ніколи не забував про точність і художню виразність зображення; відтворюючи життя з високим ступенем конкретності, не забував про важливість преподносимого літературою “уроку”. У письменницькій індивідуальності Солженицина сплавилися скрупульозність ученого дослідника, найвища “педагогічна” техніка талановитого вчителя – і художня обдарованість, органічне почуття словесної форми. Як не згадати в цьому зв’язку про те, що майбутній письменник одночасно опановував у студентські роки професією вчителі математики й навичками літератора Цікава сама внутрішня тематична структура прози письменника (почасти співпадаюча з тією послідовністю, у який приходили до читача добутку Солженицина): спочатку повість “Один день Івана Денисовича” (квінтесенція “табірної” теми); потім роман “У колі першому” (життя вчених-лагерников у закритому дослідницькому інституті – з більше “” режимом, щощадить, і з можливістю спілкування з розумними, цікавими колегами по “інтелігентній” роботі); повість “Раковий корпус ” (про боротьбу із хворобою колишнього зека, а тепер засланця); оповідання “Матренин двір” (про “вільну” житті колишнього засланця, нехай ця “вільна” сільське життя лише деяким відрізняється від умов посилання). Як писав один із критиків, Солженицин начебто створює своєю прозою сходи між табірним пеклом і вільним життям, виводить свого героя (а разом з ним – читача) з тісної камери в широкий необмежений простір – простір Росії й, що особливо важливо, простір історії.

Перед читачем відкривається великий історичний вимір: одна з головних книг Солженицина “Архіпелаг ГУЛАГ” присвячена не стільки історії таборів, скільки всієї російської історії XX століття. Нарешті, самий великий добуток письменника – епопея “Червоне колесо” – прямо підпорядковане темі долі Росії, досліджує ті родові властивості російського національного характеру, які сприяли сповзанню країни в прірву тоталітаризму. Солженицин як би поновлює зв’язок часів, шукає джерела загальнонаціонального “захворювання” – тому що вірить у можливість очищення й відродження (сам письменник віддає перевагу неголосному слову “облаштованість”). Саме віра – наріжний камінь світогляду Солженицина. Він вірить у силу правди й праведничества, у силу духу російської людини, вірить у суспільну значимість мистецтва.

Джерела світоглядної позиції письменника – у релігійно-філософських навчаннях тої групи російських мислителів, які на початку XX століття стали учасниками філолофсько-публіцистичних збірників “Віхи” і “Із глибини”, у працях С. Булгакова, С. Франка, Н. Бердяєва, Г. Федотова. Письменник переконаний у необхідності солідарних,”артільних” зусиль у справі відновлення нормального життя. Красномовний щодо цього заголовок однієї з його публіцистичних робіт – “Як нам облаштувати Росію”. Такі загальні обриси світоглядної позиції Солженицина.

Однак як би не були валени для розуміння добутків письменника його переконання, головне в його спадщині – живаючи переконливість художнього тексту, художницьке оснащення, стильова індивідуальність


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Творчий і життєвий шлях Солженицина Олександра Ісайовича

Categories: Біографії

Links