Життєвий і творчий шлях Олександра Івановича Купріна

Купрін у своїй яскравій, самобутньої прозі відбив буття різних класів і станів російського суспільства кінця XIX-качану XX століття. Продовжуючи демократичні й гуманістичні традиції російської літератури, передусім Л. М. Толстого й А. П. Чехова, Купрін був трохи до сучасності, до її актуальним проблемам

Літературна діяльність Купріна почалася в пору його перебування в кадетському корпусі. В 1889 році він друкує свій перший невеликий розповідь (“Останній дебют”) у журналі “Російський сатиричний листок”, за що був посаджений на гауптвахту

Вийшовши

у відставку й оселившись у Києві, письменник співпрацює в газетах. Цікавим літературним явищем була серія нарисів “Київські типи”. Створені їм образи відображали суттєві риси строкатої міської обивательщини й “дна”.

У середині 90-х років у творчість Купріна владно входити нова тема, підказана годиною. Під година своєї поїздки в Донецький басейн, він знайомиться з умовами праці й побуту робітників. В 1896 році Купрін пише велику повість “Молох”, у якій відбив найглибші протиріччя між працею й капіталом.

В 1897 році Купрін служити керуючим маєтком у Ровенському повіті. Отут він

тісно зближується з селянами, що й відбилося в його оповіданнях “Лісова глухомань”, “Конокради”, “Срібний вовк”. Отут була написана й чудова повість “Олеся”.

Дивні й Твори Купріна про тварин (“Смарагд”, “Білий пудель”, “Барбос і Кулька”, “Ю-ю” та інші).

В 1905 році журнал Максима Горького опублікував повість Купріна “Поєдинок”. Своєчасність і суспільна цінність твору полягала в тому, що автор правдиво і яскраво показавши внутрішнє розкладання царської армії, цього оплоту самодержавного режиму

Герой повісті “Поєдинок” – молодий поручик Ромашов – показань у процесі свого духовного зростання. На качану твору він наївно ділить усіх на “людей чорної та білої кістки”, думаючи, що він належить до особливої, вищої касти. У міру того як розсіюються хибні ілюзії, Ромашов починає розмірковувати про порочність армійських порядків, про несправедливість існуючих суспільних відносин. У нього виникає відчуття самотності, пристрасне заперечення брудною, дикого життя. Жорстокий Осадчий, буйний Бек-Агамалов, сумовитий Лещенко, франтуватий Боба-Тинський, армійський служака й п’яниця Зливу – всі ці офіцери показані чужими правдошукача Ромашова. В умовах свавілля й безправ’я смороду втрачають не тільки справжнє уявлення про честь, алі й людську подобу. Це особливо позначається в їх відношенні до солдатів. У повісті проходити цілий ряд епізодів солдатської муштри, уроків “словесності”, підготовки до огляду, коли офіцери особливо жорстоко поводяться з солдатами. Ромашова ж хвилює їх частка. І в цьому він не самотній. Своєрідний філософ і теоретик, підполковник Назанскій різко критикує порядки в армії, ненавидить вульгарність і неуцтво, мріє про звільнення людського “я” від пута прогнилого суспільства, він проти деспотизму й насильства. Алі, на відміну від декадентів, він прославляє життя і її радості. У його проповіді “абсолютної свободи” людського духу є й неправильні уявлення анархічного індивідуалізму, є насмішка над гуманістичними спонуканнями борців за краще Майбутнє людства (“Який інтерес змусить міні розбивати голову зазаради щастя людей тридцять іншого століття?”). На відміну від Назанского, Ромашов не може відмовитися від турботи про свого ближнього, адже він знає, що солдати придавлені й власним невіглаством, і загальним рабством, і насильством з боку офіцерів. Сцену зустрічі Ромашова з замученим Хлєбниковим, які намагалися кинутися під поїзд, і їх відверта розмова Паустовський справедливо відносить до “однієї з найкращих сцен у російській літературі”. Офіцер визнає в солдата одного, забуваючи про кастових перешкодах між ними. Гостро поставивши питання про частку Хлєбнікова, Ромашов вмирає, так і не знайшовши відповіді, яким шляхом треба йти до свободи.

Атмосферою революційних днів дихає чудовий розповідь Купріна “Гамбринус”. Тема всеперемагаючого мистецтва переплетена отут з темою демократизму, сміливого протесту “маленької людини” проти чорних сил свавілля й реакції. Лагідний і веселощів Сашко своїм непересічним талантом скрипаля й душевністю приваблює в одеський кабачок різноплемінну натовп портових фузчіков, рибалок, контрабандистів. У дні качану терору Сашка кидає виклик переодягненим детективам і чорносотенним “мерзотникам у папасі”, відмовляючись грати на їх вимогу монархічний гімн, відкрито викриваючи їх у вбивствах та погромах. Покалічений царської охранкою, він повертається до портових друзям, щоб грати для них оглушливо-веселого “Чабана”. Вільна творчість, сила народного духу, на думку Купріна, непереможні.

Купрін бравий доля в I світової війни, потім вийшов у відставку за станом здоров’я, алі коли до Гатчини, де він живий, прийшли війська Юденича, письменник запозбавивши Росію. Його твори емігрантського періоду відрізняє сентиментально-ідилічний прикрашання минулого Росії, саме його минулого, якому раніше виносив вирок. Такий, наприклад, автобіографічний роман “Юнкера”.

Особливої уваги заслуговує роман “Планета”. Професори-емігранта Симонова мучити ностальгія. Він не може знайти собі місце в чужій країні. Купрін теж не міг більше жити без Батьківщини. Він повертається до Росії в 1937 році, а через рік великого письменника не стало: він помер 25 серпня 1938 долі


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Життєвий і творчий шлях Олександра Івановича Купріна

Categories: Нові твори

Links