Твір за новелою Хвильового “Кіт у чоботях”
Микола Хвильовий – письменник-новатор, самобутній, своєрідний. Його називають романтиком революції, а його прозу – романтичною течією в українській літературі. Революція покликала його в світ художнього слова, тому вона часто асоціюється у Хвильового з образом Матері, Марії, Жінки. Новела “Кіт у чоботях” віддзеркалює буремні роки зламу державного устрою, ідеології, людських доль.
Товариш Жучок – головна героїня твору – зображена автором тепло, з розумінням, прихованим захватом і водночас з помітною долею іронії. А як же
З простої Гапки вона перетворилася в товариша Жучка. Оце офіційне слово “товариш” і визначає її призначення. Жінка нарівні з усіма кидається в атаку на козаків, з дивною наполегливістю дістає дрова, коли зупинився паровоз, безпартійна, але має в торбинці товстеньку книжку
Такою постає товариш Жучок, якій автор намагається створити Гімн. Хвильовий написав слово “Гімн” з великої літери, прагнучи проспівати “пісню пісень” революції та Жінці. Сумніви заполонили думки письменника: “Хіба я створю гімн “коту в чоботях”, щоб понести цей гімн у глухі нетрі республіки?” Чому сумніви огортають відданого справі революції Хвильового? Відповідь ми можемо дати з вершин історичного аналізу тих подій та наслідків кривавих сторінок своєрідної книги знівеченої долі цілого народу. А письменник не стільки відчував, скільки спостерігав зблизька за долею жінок, які потім стали “зайвими” в житті.
Товариш Жучок після революційних походів стала секретарем ком’ячейки. Як змінилася ця жінка, усвідомивши свою “керівну” роль! Хвильовий зображує процес руйнації душі, колишньої революціонерки. При зустрічі з однополчанином її непокоїть тільки одне: чи зареєструвався він у ком’ячейці. Це вже не жінка, а ходяча інструкція, робот. “Зник “кіт у чоботях” у глухих нетрях революції. Зник товариш Жучок”. Це і є трагедія життєвої долі, трагедія самої революції. “Зав’язка – жовтень,- констатує автор,- а розв’язка – сонячний вік, і до нього йдемо…” І нарешті прийшли. Прийшли до “суворих” записок такого ось змісту: “Товаріщ, ви, кажется, прієхалі єщо в пятніцу. Прєдпагаю нємєдлєнно зарегістріроваться в ячєйке”.
Мабуть, дочитана була врешті-решт і книга “Что такое коммунизм?” Гірко? Страшно? Чи буде знайдений вихід? Над цими питаннями примушує сучасників замислитися Хвильовий: “…загублено справжніх Жучків, з’явилися Жучки під номерами 2, 3, 4… І не знаю, ще скільки є”. Письменник вражає нас загостреним відчуттям реальності. Отже, ореол героїзму поступово зблід. В останніх рядках новели автор пише: “Я не збираюся викликати у вас сльозу. А от маленький подвиг – це без сумніву”.
Звичайно, прихід товариша Жучка в революцію був викликаний особистою трагедією – втратою дитини. І це зворушує. Але поступове знищення Жінки – це вже трагедія суспільства. Товариш Жучок прагне бути корисною суспільству, “вона бігала, метушилася, збирала жінок, улаштовувала жіночі зібрання”, на яких обговорювалися “права кухарок”. Чи це ті ідеали революції, за які вмирали люди?
Отже, М. Хвильовий підводить нас до невтішного висновку: над людьми вчинено злочин. Де шукати коріння трагедії нації? Як знайти Жінку “по шляхах, по кварталах, по глухих дорогах республіки”? Щоб створити їй “пісню пісень” – Гімн. Бо вона того варта.
Морально знищена, понівечена ідеологією “загірної комуни”, жінка повинна вивищитися над світом. У це вірив М. Хвильовий, який “…сам хвилюється і нас усіх хвилює…”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)