Твір-Рецензія на повість “Біла хмара Чингисхана” (Влада й особистість)
Держава – Це пекти, що горить на одних дровах – На людських! Ч. Айтматов Чингиз Торекулович Айтматов – сучасний письменник-класик, всесвітньо визнаний художник слова. Майстер, що вміє зацікавити, навіть заворожити читача самобутніми легендами й розповідями, яскравими метафорами й порівняннями, незабутніми образами людей і тварин. Спілкування з більшим художником вносить у моє життя радість пізнання миру, іноді сум’яття почуттів, змушує задуматися над вічними питаннями буття, над своїм призначенням у житті. Література завжди розбурхувала
На мій погляд, протиріччя укладено в самому сполученні: біла хмара й Чингисхан. Хоча протистояння не явне, але сховане, завуальоване, з багатим підтекстом, як часто буває в Айтматова. Чингисхан – жорстокий, владний “володар чотирьох сторін світла”.
Він не зупиняється ні перед чим у досягненні своєї мети:
Паралельно із цією казкою-притчею ми довідаємося й розв’язку історії Абуталипа Куттыбаева, що стали жертвою людської заздрості й злості. Його, теперішнього героя країни, що прошли дорогами війни, партизанськими тропами, а потім пекло полону, оббрехали з єдиною метою – домогтися похвали в бога-сталіна за старанне служіння й виконання всіх його примх. Як і в легенді про Чингисхане, цей “власник влади, волею якого, як пишуть у газетах, вершиться епоха на планеті…”, уявив себе Богом, що має право вирішувати долі інших людей. Проти земного божка повстають окремі сильні особистості, що виховують своїх дітей не по вказівці володаря, а виходячи зі здорового глузду, народних традицій, своїх поглядів і принципів
Але навіть такий боязкий протест сприймається тираном і його оточенням як крамола, здатна похитнути основи влади. Абуталип же до кінця залишається вірний собі. Щоб не виявитися мимовільним: зрадником, під катуваннями не оббрехати безневинних друзів, він кидається під поїзд
Боги небесні перед цим трагічним кроком слухають його благанням і дозволяють Абуталипу “попрощатися” з рідними, улюбленими ним людьми, хоча ця мить скоріше схоже на міраж, що промайнув за вікнами поїзда й станув у голубой дали сарозеков. Мучителі увесь час терзали Абуталипа, позбавляли його сну, розуму, але не змогли нічого домогтися. “Ув’язнений під номером дев’яносто сім” віддав перевагу смерті зрадництву
Разом з Куттыбаевым загинули і їхні ефемерні надії на одержання нагород, звань, почестей за піймання “небезпечного Злочинця”, чи ледве не резидента ворожої розвідки. Неодноразово у своїх добутках Ч. Айтматов піднімає тему зіткнення
(2 votes, average: 5.00 out of 5)