Твір по повісті В. Распутіна “Живи й помни”
У літературі багато прикладів, коли обставини виявляються вище сили волі героїв, але образ Андрія дуже достовірний і переконливий. Виникає таке відчуття, що автор особисто був знаком із цією людиною. Непомітно письменник як би розмиває грані між “гарними” і “поганими” героями й не судить їх однозначно. Ніж уважніше вчитуєшся в повість, тим більше можливостей для глибокого аналізу морального стану героїв, їхніх учинків. Це особливо мені й подобається у Творчості Распутіна. Читаючи повість, я сам разом з його героями, раз у раз вирішував,
Обстановка, що оточує героїв, незатишна. Зустріч Андрія з Настеной відбувається в холодній, нетопленій лазні. Автор добре знає
Андрій усе більше черствіє душею. Стає жорстоким, навіть із деяким проявом садизму. Коли він підстрелив козулю, то не став неї добивати другим пострілом, як роблять всі мисливці, а стояв і уважно спостерігав, як мучається нещасна тварина. “Уже перед самим кінцем він підняв її й заглянув в очі – вони у відповідь розширилися… Він чекав останнього, остаточного руху, щоб запам’ятати, як воно відіб’ється в очах”. Вид крові як би визначив його подальші дії й слова. “Скажеш кому – уб’ю. Мені втрачати нема чого”, – говорить він дружині.
Андрій стрімко віддаляється від людей. Яке би покарання він не поніс, у свідомості односільчан він назавжди залишиться перевертнем, нелюдем. Перевертнів у народі ще називають нежитями. Ніжити – виходить, живе в зовсім іншому вимірі, чим люди.
Але автор залишає для свого героя можливість болісно думати: “Чим я провинився перед долею, що вона так із мною, – чим?” Андрій не знаходить відповіді на своє питання. Але мені здається, що він просто не хоче, боїться заглянути в куточок своєї душі, де зберігається відповідь на нього. Тому він більше схильний шукати виправдання своєму злочину. Він бачить свій порятунок у майбутній дитині. У нього миготить думка про переломний момент у його долі. Андрій думав, що народження дитини – перст Божий, указующий повернення до нормального людського життя, і помиляється в черговий раз. Настена й ще не народжена дитина гинуть. Цей момент і є тією карою, який вищі сили тільки й можуть покарати людини, що преступили всі моральні закони. Андрій приречений на болісне життя. Слова Настены: “Живи й помни”, – будуть до кінця днів стукати в його збудженому мозку.
Але цей заклик: “Живи й помни”, я впевнений, звернений не тільки до Андрія, але й до жителів Атамановки, взагалі до всіх людей. Адже на очах у людей відбуваються всі подібні трагедії, але рідко хто наважиться запобігти їх. Люди бояться бути відвертими із близькими. Тут уже діють закони, що сковують моральні пориви безневинних людей. Настена навіть подружці своєї побоялася сказати, що нічим не забруднила свого людського достоїнства, а просто вона виявилася між двох вогнів.
Вона вибирає стращный шлях для виходу зі свого положення – самогубство. Тут, мені здається, автор наводить читача на думку про якійсь “заразі”, що передається, як хвороба. Адже Настена, убиваючи себе, убиває в собі дитя – це подвійний гріх. Виходить, уже страждає третя людина, нехай ще не породжений. “Зараза” аморальності поширюється й на жителів Атамановки. Вони не тільки не намагаються запобігти трагедії, але й сприяють її розвитку й завершенню.
Сильний художній Твір на тему моральності, яка повість В. Распутіна “Живи й помни”, – це завжди крок уперед у духовному розвитку суспільства. Такий добуток уже самим своїм існуванням є перешкодою для бездуховності. Добре, що в нас є такі письменники, як В. Распутін. Їхня творчість допоможе батьківщині не втратити моральних цінностей.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)