Твір по добутку Салтикова-Щедріна “За рубежем”
Новими й значними досягненнями збагатилася в “За рубежем” салтиковская сатирична галерея вершителів і провідників внутрішньої політики Російської імперії. Насамперед це “портрети” двох “відчайдушних радників” Удава й Диби. (Потрібно було дуже ненавидіти царське самодержавство і його слуг, щоб знайти для їхньої сатиричної персоніфікації прізвища з такою етимологією й з такими історичними асоціаціями.) Крім того, це фігури находящегося тимчасово не при справах графа Твердонто й пана, що перемінив його на керівному пості,
Перші два адміністратори – діячі старої бюрократії, що висунулися “завдяки беззавітній лютості при виконанні начальницьких приписань”, третій – бюрократ нової формації, що адміністрував за допомогою створеної їм теорії повсюдного “смерчу” і готовящийся знову застосовувати цю “теорію”, останній – адміністратор короткого періоду “ліберальних вільностей”. Таким чином, кожний з “сановників” представляє цілком певний напрямок внутрішньої політики самодержавства на певному ж, конкретному її етапі. Разом з тим – верб цьому одне зі своєрідностей салтиковской
Перший раз у літературі так повно й сатирично сильно стали перед читачем в образі репортера Подхалимова негативні риси однієї із професій нової буржуазної інтелігенції в Росії – журналіста, “газетяра” безпринципної капіталістичної преси
Прочитавши перший розділ “За рубежем”, П. В. Анненков писав И. С. Тургенєву: “Читали Щедріна “За рубежем”? Презабавно, але шкода, що розкидається й до повного типу не доходить, а все-таки й сатиричні фігурки, якими обмежується, дивні, повчальні й носять у своїх кишенях дипломи на почесних членів російської культури”.
При всьому співчутливому відношенні до Салтикову й висо який оцінці його таланта Анненков допускає в наведеному відкликанні певну однобічність Художник-Реаліст Салтиков повною мірою був здатний “доходити” “до повного типу” і створювати, коли він ставив перед собою таке завдання (наприклад, у романі “Добродії Головлеви”), мир живих людей, глибоких людських характерів. Подібно іншим гігантам у мистецтві критики, викриття й заперечення – Рабле, Гойї, Домье, Грибоєдову, Гоголю, Салтиков сполучив у своєму таланті потужний реалізм, неможливий без психологізму, з майстерністю сатиричної “графіки”, побудованої на прийомах різких заострений і гротеску, при мінімумі психології
У книзі “За рубежем” Салтиков гостро й різко викривав сучасний йому західний буржуазний мир, так само як і мир ворожих йому явищ російської дійсності. Звідси своєрідність її поетики, – як, втім, і інших сатиричних книг Салтикова, – поетики боротьби й напади, що вимагав звертання до умовних форм і прийомів, зокрема, до гротеску. Салтиковское мистецтво гротеску збагатилося в “За рубежем” зразками, що не уступають шедеврам цього роду з “Історії одного міста” Така, наприклад, “тріщина в черепі” в “відчайдушних радників” Удава й Диби, що поступово, у міру стовщення формулярного списку, у кожного з них утворюється для того, “щоб приписання начальства швидше доходили по призначенню”.
Якщо не вважати “хлопчика без штанів”, за яким коштує образ російського народу, насамперед селянства, серед діючих осіб “За рубежем” немає позитивних героїв і фігур. Всі вони належать до ворожого й миру, що заперечується письменником,, і все тому створено прийомами навмисного зсуву реальних ліній, намальовані гостросатиричним олівцем. У цій книзі немає таких масивних, точно з металу відлитих фігур, як, наприклад, Дерупов з “Добромисних мовлень”. Пропонована читачеві “За рубежем” колекція образів – у більшості не мальовничих або скульптурні “портретів”, а графічні “профілі” і “силуети”. Індивідуальна психологія в зображеннях, створених такими замальовками, майже відсутній. Напроти того, психологія соціальні й політичні, визначальні типи не окремих осіб, а цілих категорій, цілих станів, демонструється підкреслено й гіперболічно, з великою сміливістю й широтою узагальнення
Такі, зокрема, всі образи французьких “ситих буржуа” і “республіканців без республіки”, як групові, так і індивідуальні. При цьому на відміну від типів росіян полити ческих діячів, виведених усюди під сатиричними назвами анонімно, французькі представлені також і під своїми власними іменами: Гамбетта, Клемансо, Греви й ін. У цій галереї найбільших діячів Третьої республіки з найбільш їдким сарказмом намальований образ “сенатора й соромливого ліберала” (також і письменника) Лабуле. У цьому образі-гротеску, особливо в буффонадной сцені сніданку “автора” з Лабуле в ресторані, предметом сатиричної критики Салтикова є “свята святих” власницького миру – принцип “нагромадження багатств”.
Рухливу панораму цього строкатого миру, його явища, що переміняються, слова й учинки що з’являються або відразу незабаром зникаючих осіб обов’язково “коментує” учасник всіх подій – “автор” або “оповідач”. Голос його постійно звучить у багатоголоссі оповідання – звучить завжди як ведучий
Салтиков-Щедрін – майстер схованої, тонкої іронії. У боротьбі із цензурою він використовує “езопів” мову. Автор начебто говорить про якесь невідоме місце, а насправді описує сучасну йому дійсність
Новаторство Щедріна полягає в тім, що він увів у казку політичну сатиру. Письменник перевернув саме подання про сатира, розсунувши границі можливостей осміяння. У нього предметом сатири стали не окремі події й не приватні особи, зайняті в них, а все життя держави від верху до низу, від сутності царського самодержавства до безсловесного народу. Основна ідея Казки про два генералів у тім, що причина народних нещасть не тільки в зловживанні владою, але й у самому характері народу
(2 votes, average: 4.50 out of 5)