Твір оповідання: Осінній замріяний день
Тане осінній замріяний день, синюватий вечір м’яким покривалом спускається на землю, стираючи барви, лякаючи дзвінкою прохолодою, нагадуючи про те, що скоро вже все навкруги відцвіте, відбуяє, зблякне, пожовкне. Тане день. А за вікном гордо стоять величні дерева – каштани. Лапате листя ще тільки трошки пожовкло на кінчиках, втратило свою свіжість, але від цього зовсім не втратило своєї краси. Зеленаве, жовтувате, навіть трошки коричневе, це листя надає деревам справжньої казковості. Особливо тепер, увечері, коли, все навкруги здається незвичайним.
Ми сьогодні вирушили збирати каштани не просто так. Каштани потрібні нам для роботи, адже скоро доведеться брати участь у конкурсі на кращий виріб мистецтва, зроблений своїми руками. Галасом і шумом наповнили школярі весь ліс, та ось шум чомусь стих! Що трапилось? Підходжу ближче і бачу – всі мої друзі схилилися над маленькою
– Що там? – питаю.
– Та їжак!
– Може, візьмемо його собі? – питає Тетянка.
– Чим ти його будеш годувати?
– Молоком, – відповідає стиха.
Всі сміються. Адже це лиш дихяча байка, що їжачки люблять молоко, бо ми вчили з біології: їжачки – комахоїдні. Невже Тетянка збирається ловити їжачкові комах всю зиму? Пересміюючись, повертаємось додому, несучи кошики каштанів, коричневих, лискучих, теплих. Позаростали подорожником та лопухом стежки-доріжки, в забутій канаві біля просіки’ привільно розкинула зелену плахту жалка кропива, і тільки де-не-де соромливо майне білим рукавом береза (смисловий зв’язок – одночасність дій). Давно обсипався цвіт з груш і кислиць, і тепер на деревах повільно наливалися соком маленькі плоди (наслідкоеий зв’язок). На сонячних лісових горбках солодко пахло нагрітою стиглою полуницею, і теплий вітрець здував з козельців шовковий пух (одночасність дій).
(2 votes, average: 4.50 out of 5)