Твір на тему – Андрій Малишко
Сонечко встає, і в росі трава,
Біля школи в нас зацвітають квіти,
Вчителько моя, зоре світова,
Де тебе питать,
Де тебе зустріти?..
А. Малишко
Чи не кожен українець знає ці зворушливі слова про улюблену вчительку, багато з нас люблять із дитинства цей вірш – “Вчителька”, який належить перу українського відомого поета Андрія Малишка…
Андрій Малишко – справжній поет-лірик від Бога. Його голос, то ніжний і схвильований, як перші слова кохання, то гнівний, сповнений пристрасті вибухової сили, не можна сплутати з
Народився поет 14 листопада 1912 р. в невеличкому с. Обухові Київської області, із батьківської селянської хати виніс він найперш незрадливу любов до рідної землі та матері, до рідної пісні та слова,
Підрісши, пішов у семирічку, потім навчався в медичному технікумі, проте згодом мрія та потяг до прекрасного, до пісні, до поезії, що жили в його душі, привели Малишка на літературний факультет Київського інституту народної освіти (нині – Київський національний університет ім. Т. Шевченка), де взяв його під своє крило М. Рильський, який там викладав і вів літературну студію.
По закінченні освіти деякий час молодий учитель викладає літературу в Овручі, на Житомирщині, пізніше працює в газеті “Радянське слово”. 1934 – 1935рр. служить в армії, а потім переходить на творчу роботу. Жага до віршування, творчості не вщухала, і, власне, вона його й повела з Обухова до Києва. Перші друковані вірші студента А. Малишка побачили світ на сторінках журналу “Молодий більшовик” (тепер – “Дніпро”), а потім з’являється колективна збірка трьох авторів – “Дружба” (1935 р.), і вже наступного року виходить книжка віршів “Батьківщина”, що засвідчила неабиякий талант молодого поета. Наступні збірки – “Лірика”, “З книги життя” (1938), “Народження синів” (1939) та інші – стали щабелями помітного творчого зростання.
У воєнні роки поезія вже відомого поета лунає патетичною симфонією, закличним звуком сурми проти фашистських нападників. Для нього, як, власне, і для всієї літератури, це були роки високого злету, з-під пера А. Малишка вилилася пристрасна, пекуча й ніжна пісня любові до Вітчизни – “Україно моя”.
По війні Малишко плідно працює, виходять – як відгомін війни – збірки “Ярославна” та “Чотири літа” (1946 р.), а далі нові книги, в яких Малишко творить широку картину народного життя, змальовує простих трудівників – не як бездушних “гвинтиків”, а як неповторні творчі особистості, закохані в землю, працю на ній, звертається до минулого України.
Із роками голос Андрія Малишка дедалі міцнішав, набирався сили, поет починає пильніше придивлятися до життя, глибше сягати в сутність складних вічних проблем, бачить загальнолюдське, йдучи “Дорогою під яворами”, як назвав він збірку (1964 р.), що її певною мірою можна вважати етапною на творчому шляху, як і внутрішньо пов’язану з нею “Руту” (1966 р.). Як поет-лірик, чиї вірші відзначаються надзвичайною музичністю, А. Малишко неминуче приходить до пісні. Власне, більшість творів його інтимної лірики – це пісні: передусім – це безсмертна “Пісня про рушник”, безмежно зворушлива “Вчителька”, також – “Ти мене накличешся ночами”, “Я тебе вимріяв, ніжну й жагучу…”, “Я забув, що й плачуть з поцілунку…” та багато інших… У піснях Андрія Самійловича такі скарби почуттів, буяння краси, тепло любові, що самі вони принесли б поетові безсмертну славу. І здається не випадковим, що й останнім твором поета, написаним у лікарні за тиждень до кончини 17 лютого 1970 року, була славнозвісна “Стежина”, в якій він роздумує над людським життям, згадує рідну стежину, з якої воно починається, якій немає ні кінця, ні повороту, людина смертна, а народ живе вічно…
(2 votes, average: 2.50 out of 5)