Три звертання до Пушкіна (Маяковський, Блок, Єсенін)
Сама назва роботи начебто припускає порівняння добутків трьох поетів, присвячених А. С. Пушкіну. Але зробити подібне порівняння дуже важко – занадто різний зміст вкладали автори у свої вірші. Тому, видимо, більш правильно буде розібрати спочатку кожний вірш окремо, а потім уже спробувати знайти в них якісь загальні риси, близькі або протилежні ідеї. Вірш Блоку “Пушкінському будинку” написано для альбому Пушкінського будинку при Академії наук напередодні 84-й річниці смерті Пушкіна, а Маяковський і Єсенін написали вірші “Ювілейне”
Незважаючи на те, що вірші Єсеніна й Маяковського були написані практично в один час, вони по глибині ідейного змісту зовсім різні. Можна навіть уважати, що віршу Маяковського ближче по ідеї вірш Блоку. Умовно основну ідею кожного із трьох віршів можна виразити в наступних вираженнях: у Єсеніна це – “я й Пушкін “, у Блоку – “Пушкін і ми”, а в Маяковського – “Пушкін, російська поезія і я”. Мені хотілося б почати з вірша Єсеніна “Пушкіну”.
Якщо підрахувати тільки форми першої й другої
Він розчиняється в цій “славі”, як у тумані: “У легендах що стала, як туман”. Єсенін намагається знайти загальні риси у своєму поводженні й поводженні Пушкіна. “Ти був джигун, як я сьогодні хуліган”. Він сподівається, що як Пушкіну слава джигуни не перешкодила бути великим поетом, так і його, Єсеніна, дурна слава не може затьмарити його поетичного дарунка
Склад Єсеніна здається занадто пихатим. Зайвим пафосом відрізняються такі вираження, як “ПРО, Олександр!”, “у бронзі викувана слава”, “бронзою продзвеніти” і т. д. Мені здається, що цей вірш не саме вдале, у ньому відсутня глибина порівняння своєї ролі в поезії з роллю Пушкіна. Вірш Блоку – пряма протилежність віршу Єсеніна
Блок бачить себе як частку чогось цілого, більше значного, чим його особистість. Він практично зовсім іде від того, щоб показати тут своє “я”. Це своє “я” він приховує в безособовому “ми”. Він говорить про Пушкіна, про те, як його заклики до волі надихали наступні покоління поетів, кликали на боротьбу за волю весь народ. Для Блоку Пушкін – насамперед співак волі. Поезія Пушкіна як би служить дороговказною зіркою, допомагаючи побачити прийдешні століття: Пропускаючи днів гнітючий Короткочасний обман, Прозрівали днів прийдешніх Синьо-рожевий туман. Мова Блоку точна й витончений
Читаючи перші рядки вірша, ми бачимо, як перед нами дійсно виростає образ петербурзької набережної з її древніми сфінксами й пам’ятником Петру I. Ми чуємо шум льодоходу й пароплавні гудки. Всі ці образи створені всього в декількох вираженнях. Вірш показує дуже дбайливе відношення поета до Пушкіна. Від нього як би віє теплом
Якщо для Єсеніна ім’я Пушкіна – це “дзенькіт бронзи”, те для Блоку – це “рідний для серця звук”. Таке відношення до великого поета ще більш зворушливо, якщо знати, що вірш, присвячений Пушкіну, один з останніх добутків Блоку. Але навіть ідучи з життя, Блок не прагне зрівняти себе з Пушкіним, знайти якусь подібність, оцінити свою роль у поезії. Він лише висловлює глибоку подяку поетові. От навіщо в годинники заходу, Ідучи в нічну тьму, З білої площі Сенату Тихо кланяюся йому. Для Маяковського звертання до Пушкіна було серйозною віхою втворчестве.
Добре відомо негативне відношення Маяковського до “класики”. І от він звертається до Пушкіна. Він не намагається у своєму вірші співати гімн великим поетам. Він як би ділиться з ним своїми труднощами й лихами, як діляться із близькими друзями. У цьому звертанні Маяковський піднімає масу проблем
Він говорить про те, що поезії сприймається “у багнети”, що поети змушені займатися “службовою нудотою”, він розповідає Пушкіну, як збіднюється російська мова, як засмічується страшними скороченнями (“коопсах”), наводнюється іноземними словами. Він позирає на всю поезію із часів Пушкіна й виявляє, що між Пушкіним і ним когось поставити. І тут він дає дуже точні характеристики багатьом поетам, ремствуючи на те, що бідно “надто країну Алл С о ч. Р У миючи поетами…”. Він дає яскраві образні характеристики Некрасову, Єсеніну, Безименському й ін. Але найбільше його хвилює саме те, що час його ніяк не сприяє розквіту поезії
Він пише: “Добре в нас у Країні рад. Можна жити, працювати можна дружно. Тільки от поетів, до сожаленью, немає – втім, може, це й не потрібно”. Маяковський зізнається, що він не Пушкіна не любить, а саме “класикові”, тобто те застигле, хрестоматійне, що подається звичайно як класика: “Я люблю вас, але живого, а не мумію
Навели хрестоматійний глянець. Ви, по-моєму, по життю – думаю – теж бушували. Африканець!” Цікаве звертання Маяковського й Блоку до пушкінської поезії
У Блоку ми зустрічаємо вираження “таємна воля”, запозичене з вірша “ДО Н. Я. Плюсковой”. Любов і таємна воля Вселяли серцю гімн простий, И непідкупний голос мій Була луна російського народу. Маяковський перефразує чотиривірш із “Євгенія Онєгіна”. Я знаю: жереб мий обмірюваний; Але, щоб протривало життя моя, Я ранком повинен бути впевнений, Що з вами вдень побачу я… І пише: “Мов, чоловік у вас дурень і старий мерин. Я люблю вас, будьте обов’язково моя…” і т. д. Неважко помітити, що причина звертання до поезії Пушкіна в Блоку й Маяковського різна
Блок бере в Пушкіна два слова, але ці два слова наповнені для нього глибоким філософським змістом. Маяковський – пародіює. “Таємна воля” – це вільнодумство поета. Поет не вільний говорити, але він вільний думати й почуватися
У цих словах ми знову бачимо цивільну позицію: для Блоку поезія – це засіб вираження ідеї. Зовсім інше використання пушкінських рядків знаходимо ми в Маяковського. В одній з недавно опублікованих робіт, присвячених Маяковському (“Моя революція” А. Михайлова), писалося, що Маяковський визнавався Луначарскому: мол, саме ці рядки з “Євгенія Онєгіна” зробили на нього величезне враження. Маяковського вразила форма, мелодія вірша, у цьому основний зміст його відносини Кпушкину.
Можна припустити, що для Маяковського Пушкін – це насамперед форма, мова, склад, саме цим він коштовний як поет. І в цьому основну відмінність його відносини до Пушкіна в порівнянні із Блоком. Отже, зрівнявши звертання до Пушкіна в Єсеніна, Блоку й Маяковського, ми доходимо висновку, що для кожного з них Пушкін і його поезія представляли різну сутність. Для Єсеніна Пушкін – це еталон для порівняння своєї поезії, для Блоку – це філософія, а для Маяковського – це форма
(2 votes, average: 4.50 out of 5)