Трансформацiя образу Фауста
Творчий дух Фауста лине до нас iз загадкових i химерних вiкiв Середньовiччя i Вiдродження, коли людина пройнялася вiрою у свою всемогутнiсть, озброївшись силами таємничої науки алхiмiї, шукала філософський камiнь, за допомогою якого збиралася перетворити будь-який метал на золото, шукала “елiксир життя”, щоб повернути собi молодість. У цей час з`являються перекази про магiв i чорнокнижникiв, якi продавали душу дияволу, щоб той допомiг осягнути таємницю буття.
Одна з найпопулярнiших легенд Середньовiччя – легенда про доктора Фауста, яка виникла
Фауст – особа iсторична, про що свiдчать численні спогади його сучасників. Вiн жив на межi 15 i 16 столiть, мав iм`я Йоган-Георгiю згiдно з католицьким i лютеранським звичаєм, прізвище Фауст. Вчені по рiзному пояснюють походження його прізвища. Одні стверджують, що воно походить вiд нiмецького Faust, що в перекладi означає кулак. iншi вбачають в ньому псевдонiм, утворений вiд латинського Faustus – щасливий. Цей псевдонiм пiдкреслював успiшний характер дiяльностi вченого, мага, астролога, віщуна. Сам Фауст називав себе i лiкарем i хiромантом. Отже, точки зору лютеранської
Загинув Фауст внаслідок несподіваної катастрофи, яка вразила сучасникiв. Передбачають, що це був вибух у лабораторії вченого. Iсторичний Фауст помер близько 1540 року. Ця остання подiя в життi вченого надала подальшого iмпульсу розвитку легенди. Фауст стає популярним улюбленим героєм народної легенди. Його образ в легендi несе на собi вiдбиток часу. Вiн людина, яка заради знання готова знатися i з нечистою силою, i тому вкiнцi легенди диявол забирає Фауста до пекла. Водночас вiн типовий представник епохи Вiдродження, смiливий i безстрашний шукач таємних знань i заборонених шляхiв отримання цих знань.
Як вiдомо, найбiльш яскравi, глибокi, художньо довершенi образи створенi фольклором, наприклад Геракл, Прометей, Микула Селяникович, Василиса Прекрасна, Петрушка, до них належить i Фауст. Всi цi герої гармонiйно поєднували думку i почуття.
Головна суть фаустiвського сюжету – жага безмежного знання, допитливiсть, свобода духу – приваблювала багатьох письменникiв наступних епохи зумовила світову популярнiсть образу Фауста.
Нижче в роботi ми намагатимемося з`ясувати питання, як легенда про Фауста трансформувалася в творчостi Й. В. Гете i О. С. Пушкiна, видатного нiмецького просвiтника i класика російської лiтератури. Вiдомо, що на О. С. Пушкiна трагедiя “Фауст” справила неабияке враження, i поет у 1825 роцi пише вiрш “Сцена iз Фауста”. Один росiйський мандрiвник познайомив з ним Й. В. Гете, i той послав Пушкiну О. С. в подарунок своє перо, яким писав “Фауста”.
Гете з його тонким сприйманням старовини, вiдчув красу та значимiсть цього сюжету ще в юностi. Письменник вiддав основнiй книзi 62 роки свого життя. Безперечно, Гете знав не тiльки легенду про Фауста, а й лiтературнi обробки. Використав вiн також i легенду про Симона-мага. Гете знайшов простий спосiб, як поєднати цi два сюжети: Мефiстофель омолоджує вченого i перетворює його на юнака. Такий задум, за словами нiмецького письменника Томаса Манна, міг народитися тiльки “з юнацького ритму кровi” поета. Гетевський Фауст мало чим схожий зi своїми праобразами. Він надiлений рисами людини не Середньовiччя, а епохи Вiдродження. Мабуть, тому вся культура нової доби була визначена Шпенглером,
Як “фаустiвська”.
Твiр складається з Посвяти, Театрального вступу, Прологу та двох частин. В “Пролозi на небi” показується зустрiч Господа та його архангелiв iз Мефiстофелем, яка набуває символiчного значення. Основний предмет розмови – це людина. Хто вона така? Яке ii мiсце в свiтi? У пролозi Господь утверджує силу людської особистостi, ii здатнiсть до розвитку, пошуку смислу життя, хоча погоджується, що вона не досконала. Саме такою людиною Бог уявляє Фауста. Але Господь також не визнає Мефiстофеля як уособлення зла, i це пiдтверджують його слова :
Таким, как ты, я никогда не враг.
Из духов отрицания ты всех мене
Бывал мне в тягость, плут и весельчак.
Из лени человек впадает в спячку.
Ступай, расшевели его застой,
Вертися пред ним, томи и беспокой
И раздражай его своей горячкой.
Цими словами Господь дав волю Фаустовi у виборi мiж ним i дияволом, знаючи, що сильна, мисляча людина завжди сумнiвається, але сама доходить до бажаних висновкiв. Зустрiч з Мефiстофелем такiй людинi лише допоможе вибратися зi своїх протирiч. Мефiстофель навпаки говорить про мiзернiсть людську, яка не дозволяє людству наблизитися до вершин духу. Що є людина на землi – “божествене створiння”, яке прагне iстини, чи “тварина iз тварин”? Це головна проблема прологу, що визначає iдейний змiст трагедії “Фауст”. На вiдмiну вiд трагедії легенда не має такого прологу.
Образ Фауста у поемi уособлює все людство, але попри цьому вiн не є iдеальною особистiстю. Фауст не задоволений знаннями. якими вiн володiє i прагне бiльшого. Саме в такi хвилини вiн звертається до Бiблii i починає ii перекладати, але не погоджується з першими ж словами. Вiдчай героя настiльки великий, що вiн вирiшує покiнчити життя самогубством.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)