Трагізм становища розореного і зубожілого селянства Галичини кінця XІX століття (за оповіднням Івана Франка “Добрий заробок”)

Кінець XІX століття позначився в історії українського народу масовим зубожінням і розоренням селянських мас, коли тисячі селян-бідняків, залишились без землі і домівки і змушені були шукати засобів виживан ня в складних суспільних умовах. Це явище майстерно втілив Іван Франко в оповіданні “Добрий заробок” (1881). Вже в самій назві твору зримо відчувається підтекст, гостра сатира на тогочасну дійсність і уряд, який “добре” віддячив за чесну працю свого громадянина.

Я читала це оповідання легко і швидко. Але потім раптом зрозуміла,

що ця “легкість” – дуже вдалий мистецький прийом автора. Франко, змальовуючи трагічний, фатальний для життя свого героя випадок, неначе навмисно уникає різких слів гніву й осуду в його оповіді. Цим, на мій погляд, письменник підкреслює типовість такого випадку: дід Панько сприймає його як закономірне явище, навіть із гумором ставиться до здійсненого над ним безправ’я. Цим тільки посилюється наше співчуття до нього.

Але спочатку селянин розповідає про причини, які змусили його погодитися на “добрий заробок”. Він – так званий “халупник”, у якого нема землі, “всього-на-всього одна хатина

та й та стара. А тут жінка, діточок двоє, коби здорові, треба чимось жити, треба якось на світі держатися”. Він весь час у роботі: то мітли робить і продає їх у місті, то, коли приходить зима, дістає “що від людей за роботу”. “Але що діяти, – каже він, – треба заробляти, треба як мож своїм світом токанити”.

Таким постає перед нами цей працелюбний селянин із високим почуттям порядності й гідності. Хіба може він дозволити, щоб голодувала його сім’я? Хіба може він не виконати обіцяного, повіривши у чесність незнайомого панка у місті?

Правда, з перших же хвилин не лежала у Панька душа до цього підозрілого незнайомця, який був “горбатий, головатий, як сова, а очі у нього сірі та недобрі, як у жаби”. Мені здається, що Франко недарма подає саме такий портрет цісарського чиновника, бо в такий спосіб він намагається підкреслити всю потворність й огидність тогочасного уряду.

І ось ми знову бачимо Панька разом із жінкою у важкій роботі, коли за тиждень вони зробили сто мітел. Ледве дихаючи, під глузливі питання людей принесли вони їх до міста, а панок вклав у їх зранені роботою руки квиток замість грошей, за яким вони, як з’ясувалося пізніше, повинні були сплачувати податок.

Та хоч і терпить Панько лихо, але не втрачає почуття гумору – і в цьому його моральна перевага й перемога над цісарським урядом. Він насміхається над війтом – адже за чотири роки він завинив владі 60 ринських, а хату продали лише за 15!

Так, ситуація, на думку Панька, смішна. Але це – сміх крізь сльози. Таким сумним гумором лише підсилюється трагізм бідного селянина, який позбувся власної хати.

…Оповідання прочитано до кінця. Та мене не залишає почуття гіркоти і жалю, навіяне трагічною кінцівкою: мрія про “добрий заробок” перетворилася у зароблене нещастя. Глибоко жаль цього довірливого, працелюбного і щирого селянина, бо він дуже сподобався мені. Але над цими почуттями теплоти і прихильності стоїть гнів і огида до цісарського уряду з його свавіллям. Саме в цьому, напевно, і полягає неперевершена майстерність І. Франка – літописця своєї сучасності.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Трагізм становища розореного і зубожілого селянства Галичини кінця XІX століття (за оповіднням Івана Франка “Добрий заробок”)

Categories: Шкільні твори

Links