Трагізм селянської долі в новелах Василя Стефаника
Він витесував слово, як брилу, Він трудився завзято, як віл. Аж допоки не падав безсило… І коли відчинялися двері. Щоб гукнути його на двір. Він лежав, наче мрець на папері. Та зате був живий папір. Л. Сорока Василь Семенович Стефаник – геніальний українській письменник. І. Франко вважав, що В. Стефаник виділявся серед письменників “найбільшим талантом” і був найбільшим митцем, “який появився у нас від часу Шевченка”. Його іменем, за висловом Франка, ми “можемо повінчатися перед світом”. Новели письменника “Кленові листки”,
З великою ніжністю змальовує Стефаник маленьких людей, яких у майбутньому чекають тільки тяжка праця і неймовірні злидні. А як виразно виписна трагедія селянської родини. Умираюча мати “клала коліна під груди”, заціплювала губи – це ж який біль проймав її! А вона боялась закричати, щоб не злякати дітей. Семенко ще не може збагнути всієї трагічної смерті і свого майбутнього сирітства. І тим трагічніше звучання новели.
Письменник зумів знайти вражаючу художню деталь, що стала акордом твору – пісню про кленові листки, яку співає слабким уривчастим голосом мати. Мелодія ніжним смутком і щирим благословенням огортає душі дітей. Пісня звучить гімном матері – страдниці, високим духовним силам людини з народу, яка зуміла протиставити смерті свою любов до дітей.
Жахно читати про страшну трагедію селянина Гриця Летючого з “Новини”, що призводить його до тяжкого злочину – вбивства дітей? Смерть дружини, неможливість прогодувати і зігріти своїх доньок?.. Батько з розпачем дивиться, як голодні діти заходяться біля кусника хліба, щенята біля голодної кісти”. Діти “їли хліб на печі, і дивилися на них було страшно і жаль. Бог, знає, як ті дрібоньки листочки держалися вкупі? Лише четверо чорних очей, що були живі і що мали вагу. Здавалося, що ті очі важили би так, як олово, а решта, тіла, якби не очі, то полетіла би з вітром, як пір’я… “Гриць глянув на них із лави і погадав “мерці…”
Стефаникові слова так тривожать душу, так глибоко западають у неї, що не можеш переказувати зміст, хочеться його цитувати. Страшний вигляд дітей-сиріт так перелякав батька, що “аж піт його обсипав”. Яких сил коштувало боротись із жахливою думкою! До чого доведена людина від безвиході! Автору вдалося викликати співчуття до дітовбивці.
Герой новели Вафля Стефаника лишився людиною, в його серці горить великий жертовний вогонь батьківської любові і батьківського страждання. Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати тяжких її сторінок.
Одна з них висвітлюється В. Стефаником у новелі “Камінний хрест”. На думку Лесі Українки, вона “вражає і бере за душу”. Письменник дає яскраве уявлення про тяжку долю західноукраїнського селянства і про причини національної трагедії-переселення до Канади.
В образі Івана Дідуха втілені доля, дуки й переживання тисяч західноукраїнських трударів, що стали добровільними вигнанцями з рідного краю. Показавши людину, яка не тільки надривається, а просто мордується, щоб зробити піскуватий горб родючим, – Стефаник показує безвихідне становище трудівників. Іван Дідух прощається з сусідами і виїздить з сім’єю до Канади, де має будувати нове гніздо. Він, як перед смертю, прощається з жінкою, з дітьми, з селом. Виявляється, що він уже “собі на своїм горбі хресток камінний поклав”, як покійникові. Далека й невідома Канада асоціюється в нього з могилою. Отефник, будучи вірним в правді життя, в своїх торах змальовує людей, які страждають, у безсиллі опускають руки, навіть гинуть. і Новели Стефаника – величний пам’ятник всьому українському народові, яскравий прояв геніальності. Його творчість належить до кращих здобутків вітчизняного художнього слова, є одною з чарівних перлин у світовій літературно – мистецький скарбниці.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)