Трагізм образу матері в поемі Т. Шевченка “Наймичка” Т. ШЕВЧЕНКО
УКPAЇHCЬKA ЛІТЕРАТУРА
ЛІТЕРАТУРА УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ
Т. ШЕВЧЕНКО
Трагізм образу матері в поемі Т. Шевченка “Наймичка”
Мати… Найдорожча людина в світі для кожного. У муках, у стражданні вона дає нам життя, перед нею ми у вічному боргу. Для кожної жінки материнство – це найбільше щастя. Та буває в житті так, що, всупереч всім законам природи, воно не приносить жінці нічого, окрім страждання.
Тема жінки-матері є провідною у творчості Т. Шевченка. І це зрозуміло, адже за часів, коли він жив, жінки були найбільш стражденною
Одним із найкращих творів, присвячених цій темі, є реалістична соціально-побутова ліро-епічна поема “Наймичка”. Центральна постать поеми – Ганна. Вона – покритка. Підкинувши дитину чужим людям, жінка згодом стає у них за наймичку. Хазяїни Ганни, Трохим та Настя, люди лагідні, доброзичливі. Вони співчувають Ганні, розуміють, що в неї щось сталося, але ніколи не розпитують про її минуле життя, щоб не викликати тяжких переживань. У новій сім’ї наймичку прийняли як рідну. Та й вона раділа, бо тепер мала змогу весь час бути поряд зі своїм малим сином. Тому Ганна завжди “рада та
А коло дитини
Так і пада, ніби мати…
Але це один бік життя Ганни. Зовнішнє благополуччя не дає їй справжнього щастя. Звичайно, вона радіє, що живе поряд із сином. Та коли землю огортає ніч, мати-наймичка, ховаючись зі своїм невимовним горем, щоб ніхто не бачив і не чув, тяжко ридає та проклинає свою гірку долю:
Щовечір, небога,
Свою долю проклинає,
Тяжко-важко плаче;
І ніхто того не чує,
Не знає й не бачить.
Так майже тридцять років прожила Ганна в чужій сім’ї біля рідної дитини, але ні словом, ні порухом душі не дала нікому навіть припустити, що саме вона мати Марка.
Ганна – надзвичайно сильна особистість, здатна тримати під контролем свої емоції та почуття. Сильною її зробила самозречена любов до сина, бажання остерегти його від долі байстрюка-безбатченка.
Лише одного разу жінці не вдалося втримати свої почуття, коли її попросили бути на весіллі у Марка посадженою матір’ю. Ганна вважає за краще піти на прощу до Києва, бо таке випробування їй не під силу.
Кульмінаційним моментом поеми є зізнання Ганни. Одного разу поїхав Мар ко чумакувати, а Ганна тяжко занедужала. Щодень, щогодини вона запитує Кате рину, чи немає Марка. Коли ж він повернувся, наймичка зі сльозами на очах зізнається йому, що вона його мати:
Прости мене! Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати.
Не можна читати без сліз цієї надзвичайно хвилюючої сцени. Шевченкові вдалося показати, як особиста драма переростає в соціальну, бо суспільство сприяло тому, що материнство для жінки стало не радістю, а мукою і ганьбою.