Трагічна доля підгірського селянина у творах І. Франка
Іван Якович Франко написав велику кількість прозових творів, у тому числі понад 100 оповідань. Найбільше оповідання з життя галицького селянства, яке він добре знав, бо сам з нього вийшов і не поривав з ним зв’язків до кінця свого життя.
“Як син селянина, – говорив він, – вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почував себе до обов’язку віддати працю свого життя тому простому народові”. Письменник реалістично відобразив важке становище галицького селянства до і після реформи, яка була проведена в інтересах експлуататорів.
Тисячі селян були змушені покидати рідний край і шукати кращої долі за океаном. А ті, що залишалися, гнули у багатіїв спину за кусень хліба, щоб не померти з голоду. Оповідання “Добрий заробок” змальовує життя такої спролетаризованої сім’ї. Розповідь ведеться від імені першої особи – діда Панька. Дуже бідує родина його: “Грунту немає й крихітки, всього-на-всього одна хатина, та й то
Дід Панько себе називає бідним халупником. Він увесь вік працює в поті чола, а живе у справжніх злиднях. Уся сила його пішла на багатих, тому він передчасно постарів, ось чому його, ще не старого, звуть “дідом”. “Дід” ще тому, що погано одягнений, неголений, від роботи зігнутий. Дідом його зробила дійсність того часу. Для показу тяжкої праці героїв Франко широко звертається до метафор: “Кипить робота”, “з нас цюрком поти ллються”, “ледве дихаємо, а йдемо, аж очі з голови лізуть”. Письменник використовує найрізноманітніші порівняння, що показують, з яким старанням бідняки взялися виконувати “замовлення для доброго заробітку”, щоб було чим платити податки: “Зараз того ж тижня прихопилися обоє, як до гарячого борщу”. Це порівняння вжито неспроста. Для таких злидарів, як Панько, гарячий борщ був рідкісною їжею. А їли таке: “бульба, та борщ, часом деякі крупи та й хлібець, який лучиться: житній то житній, а ячмінний або вівсяний, то й за те Богу дяку вати”.
Вручаючи Панькові податковий квиток, війт говорить: “велено поставити тобі отсю п’явку”. Дійсно, то була для бідняка кривава п’явка, адже він не може платити по п’ятнадцять ринських щороку. За його хату, продану з торгу, ледве цю суму дали. Вістря сатири письменник спрямував проти експлуататорів. Гумором підсилює трагізм діда Панька, який відмовився сплатити податок, через те, що втратив хату: “А видите, таки я вас іздурив! Хіба я вам не казав, що голого не обідреш?”. Зубожіле селянство було беззахисним в умовах тодішнього ладу. У повісті “Борислав сміється” І. Я. Франко теж подає картину нужденного життя селян. Бенедьо Синиця, ідучи до Борислава, бачить у селах: “люди сумні та чорні, мов земля. Не чути звичайних недільних сміхів та жартів на вигонах”. Бенедьо минав ті бідні села, помираючи з голоду.
У драмі “Украдене щастя” Франко показує трагедію селянства через життя Миколи Задорожного. Він ненавидить багатіїв, на яких працює тяжко день у день. Не зважаючи на великий мороз і люту хуртовину, він змушений за безцінь надривати свої сили і сили коней. Микола вже “не має сил миритися з кривдами і страшною експлуатацією і вибухає гнівом проти свавілля війта. “Бодай вас уже раз, – заклинає він, – людська праця розсадила і розперла”. Загрожує війтові: “Я на нім своєї кривди пошукаю”.
Ці слова звучать як обвинувачення, що носять узагальнюючий соціальний характер. Устами Миколи говорить весь пригнічений народ Західної України.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)