Трагичен чи образ Гамлета?
Адже так часто це оспаривается. Запитують, хіба Гамлет не падає духом від найменшої невдачі, хіба не розтрачується впустую весь його запал, не попадають удари його повз мету? Так, але це тому, що хочеться йому більшого, ніж він у стані виконати, і тому відвага його розтрачується впустую. Адже найстрашніше в трагедії Гамлета – не стільки злочин Клавдія, скільки те, що в Данії за короткий час свиклись із деспотизмом і рабством, грубою силою й тупою слухняністю, підлістю й боягузтвом. Найстрашніше в тім, що лиходійство, що свершились, тепер віддано
Перш ніж зробити зла справа, людина чекає, поки в нього “совість” утихомириться, пройде, немов неміч. У когось пройде. У Гамлета – ні, і в цьому його трагедія. Не в тім, зрозуміло, що Гамлет не хоче й не може стати безсовісним у поняттях нашої, нинішньої моральності. Трагедія в тім, що нічого іншого, крім начебто б раз і назавжди отринутой залежності від потойбічного, нелюдського авторитету, він не знаходить для опори й дії, для того, щоб поставити на місце “вивихнуті суглоби” епохи. Одну епоху йому доводиться судити по нормах
Гамлет не раз протягом пісні мав можливість покарати Клавдія. Чому, наприклад, він не завдає удару, коли Клавдій молиться на самоті? Тому, установили дослідники, що в такому випадку, відповідно до древніх повір’їв, душа вбитого відправилася б прямо в рай, а Гамлетові необхідно відправити її в пекло. Будь на місці Гамлета Лаэрт, він би не пропустив нагоди. “Обидва світла для мене презренни”1, – говорить він. Для Гамлета – не презренни, і в цьому трагізм його положення. Психологічна роздвоєність гамлетівського характеру носить історичний характер: її причина – двоїстий стан “сучасника”, у свідомості якого раптом заговорили голосу й стали діяти сили інших часів
Як би не були популярні інші п’єси, жодна не може суперничати з “Гамлетом”, у якому людина сучасної епохи вперше дізнавалася себе й свої проблеми. Літературна полеміка навколо образа Гамлета Кількість інтерпретацій всієї трагедії й особливо характеру її головного героя величезно. Вихідною точкою для що не припиняється й донині полеміки, стало судження, висловлене героями роману Гете “Роки навчання Вільгельма Мейстера”, де пролунала думка про те, що Шекспір хотів показати “велике діяння, що тяжіє над душею, який часом таке діяння не під силу… тут дуб посаджений у дорогоцінну посудину, якій призначення було плекати у своєму лоні тільки ніжні квіти…”
З Бєлінським погодилися в тім, що Гамлет – образ, що має загальне значення: “…це людина, це ви, це я, це кожний з нас, більш-менш, у високому або смішному, але завжди в жалюгідному й смутному змісті…”
З Гете почали сперечатися, і усе наполегливіше, із завершенням романтичного періоду, доводячи, що Гамлет не слабшав, а поставлений в умови історичної безвихідності. У Росії такого роду історичний поворот думки був запропонований уже В. Г. Бєлінським. Що ж стосується слабості Гамлета, те, знаходячи своїх прихильників, всі частіше ця теорія зустрічалася зі спростуванням. Протягом XIX в. судження про Гамлета стосувалися, насамперед, з’ясування його власного характеру. Сильного або слабкого; самозануреного, що представляє, насамперед самоаналіз, “егоїзм, а тому безвір’я”, на противагу моральному ідеалізму Дон Кихота.
Таким його побачив И. С. Тургенєв у знаменитій статті “Гамлет і Дон Кихот”(1859), ще десятьма роками раніше давши сучасне втілення вічного образа в оповіданні “Гамлет Щигровского повіту”. В англійському шекспірознавстві, навпроти, затвердилася традиція бачити у випадку з Гамлетом трагедію, пережиту моральним ідеалістом, що вступив у мир з вірою й надією, але болісно враженим загибеллю батька й зрадою матері. Саме таку інтерпретацію запропонував у своїй класичній роботі “Шекспірівська трагедія” А. С. Брэдли (1904). У якімсь змісті поглибленням і розвитком цієї концепції з’явилося фрейдистское прочитання образа, намічене самим Фрейдом і докладно розроблене його учнем Э. Джоунзом, у дусі психоаналізу представившим трагедію Гамлета як результат Эдипова комплексу: неусвідомленої ненависті до батька й любові кматери.
Однак в XX столітті всі частіше стало лунати попередження, яким почав своє знамените есе про трагедії Т. С. Элиот, що сказала, що “п’єса “Гамлет” – першорядна проблема, а Гамлет як характер – тільки другорядна”1. Зрозуміти Гамлета – значить зрозуміти закони художнього цілого, у рамках якого він виник. Сам Элиот порахував, що Шекспір у цьому образі геніально вгадав народження людських проблем, настільки глибоких і нових, що не зміг не дати їм раціонального пояснення, не знайти для них адекватної форми, так що в художнім відношенні “Гамлет” – велика невдача. Біля цього часу в Росії починає складатися аналіз трагедії “Гамлет” з погляду жанрової структури, проведеної Л. С. Виготським
Ставлячи запитання: “Чому бариться Гамлет?” – чудовий лінгвіст і психолог шукає відповідь у тім, як, відповідно до законів побудови й впливу трагедії, у ній співіснують фабула, сюжет і герой, заходити в неминучу суперечність. І в цьому змісті “Гамлет” не порушення жанру, а ідеальне здійснення його закону, що визначає для героя як неминуча умова існування в декількох планах, які він марне намагається звести й зводить лише у фіналі, де акт помсти збігається з актом його власної смерті. Гамлет – герой інтелекту й совісті, і цим він виділяється із всієї галереї шекспірівських образів. Тільки в Гамлетові з’єдналися блискуча цивілізованість і глибока чутливість, удосконалений утворенням розум і нічим не похитнута моральність. Він ближче, рідніше нам, чим всі інші герої Шекспіра, і силою своєї й слабістю. З ним набагато легше подумки подружитися, через нього як би сам Шекспір безпосередньо спілкується з нами. Якщо Гамлета так легко полюбити, то це тому, що в ньому ми почуваємо якоюсь мірою себе; якщо іноді так важко його зрозуміти, то це тому, що ми й себе не зовсім ще добре зрозуміли
Наприкінці п’єси Шекспір останній раз зважує співвідношення сил. Але як виміряти ці сили, якщо всі герої мертві? Моральну перемогу бере один Гамлет. Автор указує, що боротьба не завершена, що дозвіл конфлікту – у майбутньому. За кілька хвилин до смерті Гамлет заповість Гораціо повідати людям про те, що трапилося,. Вони повинні знати про Гамлета, щоб випливати його прикладу, щоб “убити протиборством” зло на землі й миро-в’язницю перетворити в мир волі
(1 votes, average: 5.00 out of 5)