“У чому трагедія Гамлета?” за твором В. Шекспіра “Гамлет”

ів

Час, коли створювалося велике творіння Шекспіра – трагедія “Гамлет”, припало на початок XVII століття. Це був час епохи Відродження, епохи культурно-історичного підйому. У цей період розвивалися науки, відбувалися великі відкриття. Все це вселяло в людей віру в безмежні можливості людського розуму, створювало абсолютно новий ідеал особистості, переконання в гідності людини, ім’я якого – Homo Sapiens. І отримала свою назву філософія Відродження – гуманізм.

Розбуджена свідомість прогресивно налаштованих людей штовхало їх

у гущу життєвих подій, в боротьбу за зміну і перебудову життя. Але вони не могли уявити собі, чим обернуться їхні старання, які проблеми поставить перед людьми цей новий світ. Так, під кінець Відродження, прийшло усвідомлення трагедії індивідуалізму. Тому основна тема трагедії Шекспіра – зіткнення шляхетної особистості, героя-гуманіста зі світом зла і несправедливості.

У трагедії зображено, як Гамлет спочатку викриває лицемірство коронованого злочинця, а потім і мститься йому за смерть батька. Але це тільки зовнішні події п’єси. Шекспір??малює складні і важкі роздуми шляхетної людини про природу

зла, про порочне у королівському дворі, про брехню, яка зачаїлася в стінах палацу, про хвороби, якими вражене століття, немов би “вивихнуте у своїх суглобах”.

Автор вибирає в герої виняткову людину, яка знаходить в собі сили кинути виклик всьому несправедливому світу і вести з ним до останнього подиху героїчну боротьбу. Людину, яка постає як творець своєї долі, від дій якої все залежить, зокрема, спосіб мислення і почуттів, що, у свою чергу, кореняться в умовах реального життя.

Гамлет – типовий інтелігент того часу, який здобув освіту в одному з найбільш передових університетів. Він найбільш повно увібрав в себе прогресивні настрої буржуазної молоді. Його серце наповнене любов’ю до життя, святою вірою в людину – він “вінець всього живого”. Однак повернувшись додому, він переконується, що реальний світ зовсім не схожий на світ, створений в його мріях. “Нікчемним, плоским і тупим” бачиться герою світло.

“Як невиполотий сад,

Дай волю травам – заросте бур’яном.

З такою ж безроздільністю весь світ

Заполонили грубі зачатки”.

Дивні обставини смерті батька, несподівано швидке заміжжя матері, зрада друзів – все це ще більше підсилює трагедію Гамлета. Він болісно усвідомлює, що “Данія – в’язниця”, “весь світ – в’язниця”, “століття вивихнуте”. Але свідомість героя, свідомість людини-гуманіста говорить йому про те, що і на ньому лежить частка відповідальності за зіпсованість суспільства. Він бере на себе роль рятівника світу. Але чи може людина самотужки “вправити” вивихнуте століття? Гамлет розуміє, що ні. У цьому весь сенс коливань героя, його сумнівів. Він приймає рішення помститися за смерть батька, і все навколо “квапить прискорити помста”, адже “що значить людина, коли її заповітні бажання – їжа та сон?”. Але суперечності цілого століття не розв’яжуться зі смертю однієї незначної людини. Порочність світу прийняла більш широкі масштаби. Саме це приводить героя до песимізму, саме в цьому його головна трагедія. Він самотній у своєму прагненні змінити світ, і в цій самоті – безсилий.

Гамлет докоряє себе за нерішучість, тому що “у безплідді розумового тупика гинуть задуми, що спочатку обіцяли успіх”. Страждаючий Гамлет і у своєї коханої Офелії не знаходить ні підтримки, ні розуміння. Світ навколо нього валиться. Його серце “пашить злобою”, і він з соромом дивиться

“На двадцять тисяч приречених,

Готових лягти в могилу, як у ліжко,

За володіння спірною смужкою”.

Великий драматург представив читачам образ справжньої людини, і не тільки того часу, а й усіх часів. Людина кришталевої душі, чистої совісті, Гамлет ставить перед собою не тільки завдання помсти і завдання перебудови суспільства. Він вирішує більш важливу проблему – проблему поведінки людини у світі зла і несправедливості, вказує на особисту відповідальність кожного за недосконалість світу. Вирішення цієї проблеми болісне для героя. Але його роздуми зрештою зміцнюють у ньому свідомість необхідності і неминучості боротьби. Він встає на цю боротьбу, встає поодинці і гине. Такою трагічною виявляється перемога Гамлета, перемога людського розуму.

Поодинці людина слабка, але Шекспір??у своїй трагедії показав також, що сила, здатна здійснити перелом, існує. Ця сила – народ, який лише потребує вождя, в людині, яка об’єднає і зміцнить цю силу, направивши її по вірному шляху. Але Гамлет не розумів “натовпу”, і він, хоча й міг би очолити цю силу, не робить цього. Ось у чому полягає головна трагедія героя – людини-гуманіста. Ця трагедія не тільки його особиста, це трагедія історична, вона була характерна для епохи Відродження в цілому.

Великий майстер трагедії, Вільям Шекспір, ??створив геніальний твір, в якому відобразив всі помилки і досягнення цілої епохи, що завершилася розчаруванням, але ці розчарування не торкнулися самої сутності високих ренесансних відкриттів. Ці відкриття зберігаються, передаються культурі наступних поколінь, набуваючи в ній значення вічних ідей і вічних образі. Вічних, тому що і сьогодні ми віримо в їх неминущу гуманістичну цінність і саме з ними ми постійно продовжуємо співвідносити наші судження про світ і людину.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (6 votes, average: 4.33 out of 5)

“У чому трагедія Гамлета?” за твором В. Шекспіра “Гамлет”