Традиційна лірична проза Йосипа Бродського
У традиційній ліричній прозі присутні риси як епосу, так і лірики. Співвідношення епічн і ліричного може в ній значно коливатися. Але взаємопроникнення епічного й ліричного в ліричній прозі завжди обумовлено специфічною роллю в ній суб’єкта оповідання, що, як правило, є композиційним центром добутку
Постмодернізм фіксує явище “смерті автора”, суб’єкт втрачає в ньому свою колишню роль. Однак виявляється, що ліричне самовираження можливо й на “чужому” – деконструируемом – мові, і письменник у принципі має можливість
Проникає ліричний постмодернізм і в поезію. До цього типу постмодернізму звертається Йосип Бродський в “Двадцятьох сонетах до Марії Стюарт” (1974).
“Перспективи розвитку мистецтва зв’язуються з його экологизацией, толкуемой у неоутопическом ключі як антитеза постапокалипсису технотронной цивілізації. Інтерес до руссоизму, романтизму, дионисийским мотивам, пильне вивчення творчого досвіду Коро, Пуссена, де Шовенна, Сезанна, Мане, Сірка, Гогена, Дега створюють грунт для розвитку ліричного струменя постмодернізму, чиє кредо – шляхетність і серйозність творчості. Эскейпистическая спрямованість їх нових аркадій у століття “втраченої безвинності” – апофеоз споглядального спокою й чуттєвості, “зелені мрії” постхиппи. Численні обманки, симулакри постсентименталистов, що протиставляють классицистскому єдності змішання місця, часу й дії, симультанность інтерпретації, створюють мелодраматичне тло цього дисидентського крила постмодерна”
Гибридно-цитатний монолог поета: “Двадцять сонетів до Марії Стюарт” Йосипа Бродського
Бродський Йосип Олександрович (1940-1996) – поет, перекладач, драматург, есеїст, автор літературно-критичних робіт. Відносив себе до “покоління 1956 року”, але не до “дітей XX з’їзду”, а до тих, чиє свідоме життя почалося з потрясіння, викликаного придушенням Угорського повстання. Сформувався в колі петербурзьких і московських віршотворців, що групувалися навколо самиздатского журналу “Синтаксис” (ред. А. Гинзбург), де опублікував першого добутку
Із шістнадцятирічного віку Бродським, підозрюваним у неблагонадійності, цікавиться КДБ. Тричі заарештовувався, двічі піддавався насильницькому психіатричному обстеженню. В 1964 р. як один з лідерів вітчизняного андерграунда по надуманому обвинуваченню арештований і судимо. Присуджений до посилання, що відбував у Заполярье (1964- 1965).
НеДрукує на батьківщині, з 1965 р. Бродського починають видавати за кордоном. У США виходять його “Вірші й поеми” (1965), “Зупинка в пустелі” (1970), що остаточно перекриває поетові дорогу до друку в СРСР. Обсяг написаного Бродським за 16 років творчої діяльності на батьківщині склав чотири томи зібраних М. Хейфицем і В. Марамзиним і виданих самиздотским способом добутків
Бродський відроджував у російської поезії традиції модернізму, прищепивши їй, за словами? Рейну, англо-американську галузь, схрещував модерністську традицію із традицією античної й росіянці класики
Прооизведения Бродського 1956- 1972 р. відбили нонконформізм особистості, що відстоює свою духовну волю, що реалізує своє життєве призначення на шляхах экзистенциа-
Лизма, своєрідно зрозумілого стоїцизму. Погляд але мир “з погляду вічності” дозволяє Бродському розглянути в СРСР “Римську Імперію”.
Посилення тиску на інакомислячих послу придушення “празької весни” 1968 р. спонукує поета в 1972 р. емігрувати в США. Спочатку за запрошенням Карло Проффера Бродський поселяється в Анн-Арборе (штат Мічиган), удосконалює свою англійську мову. Одержує місце “поета при університеті” у Мичиганском університеті
З 1980 р. Бродський – громадянин США. Живе в Нью-Йорку. Щовесни веде курс у Коледжі Моунт-Холиок у Саунт-Хэдли в Массачусетсе. Подорожує. Поступово інтегруєте” у художнє життя США, стає російсько-американським письменником
Бродський відтворить стан психологічної коми, у якому перебуває людина, оказавшийся в повній порожнечі. Сприймаючи в Хайдеггера подання про мову як “будинку буття”, бачить у собі як у поеті “засіб існування мови”. У США прозріває Імперію знеособлених мас. Пануванню безликої “атомизированной” маси протиставляє апофеоз часток” – вільних індивідуальностей, носіїв повноти людських потенцій. Літературу оцінює як вищу мету “нашого виду”, тому що вона стимулює перетворення людини із суспільної тварини вличность.
В 1981 р. Бродський визнаний гідним “премії геніїв” Макартура, в 1986-м – національної премії літературних критиків, в 1987-м – Нобелівської премії по літературі; в 1992 м, стає п’ятим поетом-лауреатом Бібліотеки Конгресу США Ввашингтоне.
З 1987 р. письменника починають публікувати в СРСР. До теперішнього часу вийшло дванадцять книг його віршів, двотомне й чотиритомне зібрання творів, не вважаючи численних публікацій у періодичних виданнях. У ніч на 28 січня 1996 р. Бродський помер від інфаркту. Тіло письменника знайшло тимчасове пристановище при церкві Святій Трійці (сев. край Манхэттена в Нью-Йорку). 21 червня 1997 р. Бродський перепохований у Венеції, на острові-цвинтарі Сан-Микель.
“Двадцять сонетів…” написані Йосипом Бродським через два роки після його еміграції зі СРСР, коли потрясіння, викликане втратою всіх звичних зв’язків і новим, емігрантським статусом, трохи вляглося, з’явилася можливість побачити мир, більше отстраненно глянути на своє минуле й на свою любовну драму, що послужила однієї із причин еміграції. Хоча час далеко ще не затягло рани й не раз ще Бродський скрикне, простромлений болем і тугою (“Нізвідки з любов’ю…”, “Барбизон терас”, “Квінтет” і ін.), він намагається утішити себе тим, що в його житті була теперішня любов, про який складають вірші й можна говорити рядками Пушкіна, а це дано не многим. Дійсність, сила почуттів – показник дійсності самого життя, який живе людина. І Бродський не хоче від них відмовлятися, всі новими й новими віршами рубцуя рану розриву (“Вірші до Б. М.” будуть з’являтися аж до 1982 р.). Подумки ототожнюючи себе з ліричним героєм пушкінського “Я вас любив…”, поет, однак, соромиться стати в очах читача настільки неправдоподібно ідеальним, захищається іронією й самоіронією, жартує над собою, цнотливо ведучи головне в підтекст. Та й досить уразлива позиція “кинутого” диктує свій етикет поводження
Бродський аж ніяк не прагне розгорнути душу навстіж, тим більше вивернути її навиворіт, використає язикову маску циніка, що блазнює, всю знаючу ціну, рапірою іронії превентивний удар, що наносить, і дозвільній цікавості, і можливим глузуванням. Можна сказати, що форма вираження в Бродського навмисно суперечить досить хворобливим речам, про які мова йде. Через рік поет скаже: “Дивно думати, що вижив, але це трапилося…”* Розкриваючи щось для нього вкрай важливе, Бродський одночасно приховує його, накидає пародійно-іронічний серпанок. Як би й не про себе самому говорить поет, а про те, як все буває в житті, у людській долі, себе ж начебто виносячи в дужки, “попутно” і “між іншим” повідомляючи про пережиту катастрофу любові. Все це дуже нагадує Цветаеву з її гординею, що відкидає жалість,: “- Не поховавши – сміятися! (І поховавши – сміюся.)” 452, с. 365. Тільки Бродський віддає перевагу не романтичний дискурс, а іронічний. Улюблений ним прийом відсторонення й самовідсторонення реалізує себе по-новому – через пародійно-іронічне цитування. Про своєму Бродський воліє говорити на “чужому” мові, почуваючи себе в цьому випадку набагато раскованнее, защищеннее. Але “чуже” деконструируется, виявляючись оболонкою, що приховує незапозичені переживання. З деконструированних елементів літератури минулого (Данте, Шиллер, Пушкін, Достоєвський, Маяковський), що сполучають із прозаизированной розмовно-просторічним мовленням, що включає нецензурну лексику, Бродський створює власний текст. Основний засіб деконструкции – пародіювання. Поет приходить до цитатно-пародийному мови, що має одночасно розкріпачує й захищає функції
(1 votes, average: 5.00 out of 5)