Торжество молодості й краси в “Вечорах на хуторі біля Диканьки” Н. В. Гоголя
1. Народні веселощі в “Вечорах…”. 2. Любов і краса в добутку. 3. Тема моральної стійкості людини 4. Краса рідної природи. В “Вечорах на хуторі біля Диканьки” Н. В. Гоголя (оповідання ведеться від імені людини з народу, пасічника Рудого Панька. Письменник не випадково вибрав саме таку форму побудови циклу як серію невеликих історій, які розповідає ця людина.
Гоголь прагнув підкреслити тісний зв’язок своїх повістей з усною народною творчістю. Дійсно теми й образи, які автор використовує в “Вечорах на хуторі біля Диканьки”,
“Уявляю, яких наговорять смішних історій! ” – поддразнивает коваля
Такі жарти як не можна більше по смаку відважним парубкам: “Що за розкіш! Що за воля! Як почнеш біситися – чудиться, начебто поминаєш давні роки. Любо, вільно на серце; а душу начебто в раї.
Гей, хлопці! Гей! Гуляй!..”. Невтримний, роздольний дух народних веселощів те саме що природа, її стихійним проявам. І любов кращих представників народу так само нестримна й безмежна.
Адже саме любов до Ганне й ревниве обурення стосовно батька, що намагається відбити кохану в рідного сина, стають причиною того, що Левко сам кличе парубків погуляти як треба, тобто придумати що-небудь особливе, що запам’ятовується – і не тільки їм самим, але й сільському голові. Стихійні сили природи, втілені в образі русалки, утоплениці, приходять на допомогу закоханим: “… Я знаю, тобі не золоту потрібно: ти любиш Ганну; але суворий батько заважає тобі женитися на ній. Він тепер не перешкодить; візьми, віддай йому цю записку…”. Героєві повести “Сорочинская ярмарок”, молодому козакові Грицько, щоб домогтися руки своєї коханої, доводиться пуститися на хитрості.
Закоханому Грицько нічого не шкода, аби тільки одержати в дружин свою Параску. Він за безцінь віддає своїх волів циганові, що узявся допомогти невдачливому нареченому. Щоб примусити батька Параски стримати своя обіцянка видати дочка за Грицько, у справу йдуть і конкрадские штучки цигана, і марновірство поважного Солопия Черевика.
Вид червоного рукава валить його в трепет, тому що Солопий упевнений, що це рукав від світки чорта Через багато випробувань доводиться пройти й героєві іншої повісті – ковалеві Вакулі з “Ночі напередодні Різдва”. Красуня Оксана уїдливо сміється над ним, не подаючи йому ніякої особливої надії на взаємність. На довершення всіх знущань він пропонує ковалеві принести їй черевички цариці – отоді Оксана вийде за негозамуж! Що користі любити таку дівчину, а коваль би й око з неї не зводив! Але не тільки Вакула, і сама Оксана відмінно знає про те, що вона гарна.
Вона любується собою майже з тим же почуттям, з яким дивиться на неї жагучий закоханий – із замилуванням, із захватом, собожанием. Але, виявляється, не така Оксана самозакохан і безсердечна, як може здатися. Любов і особисті достоїнства коваля, що покірно зносив її капризи, не залишили її байдужої.
Їй уже не потрібні й черевички цариці – саме головне, що Вакула, що пропав неведомо куди, повернувся цілим і непошкодженим. Гоголь в “Вечорах на хуторі біля Диканьки” велика увага приділяє красі – як людської, так і красі природи. Але ще одна тема звучить у цих повістях – це тема краси внутрішньої, моральної стійкості перед особою випробувань Коваль Вакула, що прийшов у розпач від глузувань Оксани, дійшов до того, що готово був укласти договір із чортом, щоб хоч ціною своєї душі домогтися любові примхливої красуні.
Віра й побожність коваля досить сильні. Очутившись віч-на-віч із чортом, що вже радісно смакує перемогу над Вакулою, коваль пристрахав чорта й змусив його виконати свої вимоги, при цьому нічим не жертвуючи перед ворогом роду людського. Гарною дівчиною була Пидорка з повісті “Вечір напередодні Івана Купала”, напевно, нітрохи не гірше примхливої Оксани. Тільки не принесла їй щастя зовнішня краса.
Петрусь, коханий Пидорки, погубив свою душу й убив брата дівчини заради золота – золота, без якого суворий батько не погоджувався видати дівчину заміж за неї улюбленого. Важк і безрадісної було життя Пидорки з Петрусем, душу якого навіки захмарилася жахливим злочином А коли вмер Петро страшною смертю, зГорев на місці, то пішла Пидорка в монастир. Від колишньої її краси нічого не залишилося – від краси зовнішньої. Але, безсумнівно, її щиросердечна сила й краса лише зросли, раз Пидорка гідно винесла ті випробування, через які їй довелося пройти. Чималу роль у прославлянні краси грає й опис природи.
Автор із замилуванням описує тишу й спокій ночі – у зимовий чи мороз, навесні, але з рівною майстерністю й любов’ю: ” чиЗнаєте ви українську ніч? про, ви не знаєте української ночі! Вдивитеся в неї: із середини неба дивиться місяць. Неосяжний небесний звід пролунав, розсунувся ще необъятнее. Горить і дихає він Земля вся в срібному світлі; і дивовижне повітря й прохолодно-душен, і повний млості, і рухає океан пахощів.
Божественна ніч! Чарівна ніч! Недвижно, натхненно стали лісу, повні мороку, і кинули величезну тінь від себе Тихі й покійні ці ставки; холод і морок вод їх укладений у темно-зелені стіни садів…
“.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)