Тільки в праці велика людина ( твір-міркування)
Не кожній людині дано відчути радість праці. Деякі люди просто народилися споглядальниками, а не діячами, і Алл С о ч. Р У праця для них – тягар, що віднімає сили, час, що з’їдає сили. Іншим не повезло: рід діяльності, вибраний ними, не відповідає здатностям, схильностям, характеру, психологічним даним. Для них праця – борошно, рабство, безнадійний полон без перспектив звільнення!
Такі люди тягнуть лямку, хто покірно, хто озлоблено, тільки заради шматка хліба. Є люди, не пристосовані до систематичної роботи. Вони рвучкі, працюють по натхненню,
Навряд чи. Навіть народні подання про щасливе життя насамперед припускають ледарство. Згадаємо казки – російські, українські, німецькі, французькі, японські. У них часто фігурує скатертина-самобранка або горшочек-вари, молочні ріки з киселевими берегами, чудесне дерево, що приносить плоди цілий рік – символи достатку без праці. Далі Біблія говорить про працю як про божий проклін за гріхи Адама й Евы: “У поті чола будеш добувати хліб свій”. У всіх легендах згадується Золоте століття,
Все це говорить про те, що праця не є споконвічно бажаною часткою для не усвідомлює себе людства. Навпаки, люди завжди шукали можливість користуватися плодами чужої праці. З розвитком цивілізації й поглибленням спеціалізації з’являлася можливість обміну: я роблю посуд, а ти – одяг
З’явилася можливість вибирати професію, досягати майстерності, накопичувати досвід. У європейських країнах майстер-людин шановний, праця – майже релігія. Росія ганебно довго затрималася на доісторичному щаблі розвитку, лише недавно позбулася вона від рабської праці. Може бути, тому так важко входить у нашу свідомість смак і любов до роботи, те, що називається робочою гордістю. Словчить, обдурити, одержати більше, ніж ти заслуговуєш – нерідко ці бажання набагато сильніше бажання чесно трудитися, маючи можливість відзвітуватися в кожній копійці, сміло говорячи: усьому, що в мене є, я зобов’язаний тільки собі
Дивна російська Література давно била тривогу: невміння й небажання працювати губить країну. Достоєвський в “Підлітку” писав, що в Росії немає людей практичних, Лєсков, як ніхто російський народ, що знав, з гіркотою відзначав втрату ремесел. І поряд із цим з якою повагою писали майстри про людей праці; як знали вони справжню поезію діяльності: “Він виносив неспокійну працю й рішучу напругу волі; почуваючи, що йому стає усе легше й легше в міру того, як суворий корабель вламувався в його організм, а невміння замінялося звичкою… вся робота була катуванням, що вимагає пильної уваги, але як ні важко він дихав, із працею розгинаючи спину, посмішка презирства не залишала його особи
Він мовчачи зносив глузування, знущання й неминучу лайку доти, поки не став у новій сфері “своїм”…” (А. Грін, “Червоні вітрила”). Кожна праця благослови, удача. Рибалці – Щоб з рибою невода, Орачеві – Щоб плуг його й шкапи Діставали хліби на роки. С. Єсенін У поті пишучий, у поті що оре, Нам знайомо інша запопадливість: Легкий вогонь, над кучерями танцюючий, Подув – Натхнення. М. Цветаева Немає високого й низького в натхненній праці. Але є праця, що помітна, результати якого видні всім: їжа, одяг, будинку, дороги…
А є кропітка робота вчених, винахідників. Коли, придя додому, ми включаємо лампочку, те ясно, що її зробив робітник на заводі. Але чи багато хто в цей момент із вдячністю згадують Яблочкова й Эдисона? Купуючи насіння для дачної ділянки, чи знаємо ми, чия праця коштує за новими сортами – генетиків, селекціонерів?
Вмикаючи телевізор, ми не замислюємося ні на мить, що якби не було Эйнштейна, Планка, Гейзенберга, які займалися, здавалося б, такими марними речами, як теорія будови атома й пристрій Всесвіту. Але без них не було б нічого з таких звичних нам благ цивілізації, як телевізор, відеомагнітофон, комп’ютер. Може бути, хтось і знає, що слово “робот” придумане Чапеком, а хто знає Норберта Вінера – батьків сучасних інформаційних технологій. Скоріше ми згадаємо Білла Гейтса, що, у загальному-те, є інтелектуальним паразитом, що розробляє давно відкрите родовище. І все-таки, чи можна праця зробити мірилом величі людини?
Людства – напевно. Всі ми стоїмо на нескінченної, що йде в глиб століть сходи, де кожна сходинка – плід праці ремісника, хлібороба, ученого. Від нашого відношення до праці, від того, як наше суспільство ставиться до робочої людини – однаково, мулярові, філософові, кухарям, учителеві, – залежить, чи продовжаться ці сходи вбудущее.
Смутно думати, що поки ми тільки використовуємо те, що придумано й зроблене іншими людьми в інших країнах, де давно довідалися ціну праці
(2 votes, average: 4.00 out of 5)