“Ти, Прометею, спадок нам покинув Великий, незабутній” (ідея прометеїзму в творчості Лесі Українки)
Образ титана Прометея, величний і могутній у своїй нескореності, неодноразово використовувався в творчості видатних митців, як символ людських змагань, як взірець безстрашного борця, що заради людей свідомо пішов на муки. Легенду про титана, що викрав з неба вогонь і дав його людям, літературно обробляли поети різних країн.
Есхіл, Кальдерон, Гете, Байрон, Шеллі – ось далеко не повний перелік славетних імен, у чиїй творчості зустрічаємо образ Прометея, наділеного рисами певного оточення та індивідуальності самих авторів.
Лесю Українку
Леся завжди прагнула, щоб слова
…луну гірську будили, а не стогін,
Щоб краяли, та не труїли серце,
Щоб піснею були, а не квилінням.
Де взяти для цього сили хворій фізично поетесі? Звісно, у світових художніх взірцях стійкості й мужності, про яких багато знала, оскільки була добре знайома з шедеврами світового мистецтва.
Літературознавець XIX століття О. Веселовський у статті “Легенда про Прометея”
Леся Українка зверталася до образу Прометея з метою посилення громадянської патетики своїх творів. Так, у поезії “Товаришці на спомин” вона, засуджуючи за пасивність і байдужість українського народу до своєї рабської долі, говорить:
Так, ми раби, немає гірших в світі,
Феллаги, парії щасливіші від нас,
Бо в них і розум, і думки сповиті,
А в нас вогонь Титана ще не згас.
Ми паралітики з блискучими очима,
Великі духом, силою малі,
Орлині крила чуєм за плечима,
Самі ж кайданами прикуті до землі.
Продовжуючи цей мотив у вірші “Хай буде тьма!”, Леся з гіркотою констатує, що “не один нащадок Прометея “Блискучу іскру з неба здобував”, однак іскра та “не гасла, тліла… та не давала ні тепла, ні світла”, а “сміливий нащадок Прометея Знаходив смутну долю свого предка: вигнання, муки, нерозривні пута…”
Створюючи образи сильних жінок, Леся часто вкладає в їхні вуста власні погляди на такі поняття, як честь, патріотизм, обов’язок.
У драматичній поемі “Іфігенія в Тавриді” героїня сумує за рідним краєм, ладна впасти в розпач, але підбадьорюється, пригадуючи образ Прометея:
Ти, Прометею, спадок нам покинув,
Великий, незабутній. Тая іскра,
Що ти здобув для нас від заздрих Олімпійців,
Я чую пал її в своїй душі, –
Він висушив мої дівочі сльози…
Іфігенія відкидає думку про самогубство, проголошуючи:
Коли хто вмів одважно йти на страту,
Той мусить все одважно зустрічать.
У поезії “Ніобея”, драматичних поемах “Оргія”, “В катакомбах” знову зустрічаємо цей символ непоборності духу, сміливої думки, доброго серця. Ніобея говорить: “І хоч у горе закохана, все ж я дочка Прометея…” Так могла сказати й Леся Українка, все життя якої – подвиг, легенда, що залишиться у віках невгасимою іскрою духовного вогню.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)