Iдея служіння митця народові у творчості Лесі Українки

Леся Українка понад тридцять років віддала творчості. На ці ж роки припадає безупинне змагання з туберкульозом. Безперечно, і тяжка хвороба, і тривалі болі, і хвилинні радощі впливали на твори Лесі Українки, але ніколи вони не були виявом вузько особистого.

Героїзм, з яким поетеса переборювала свої муки, непримиренність компромісів робили Лесю Українку наймужнішою серед численних тогочасних поетів. Її поетичне слово служило визвольним ідеям народу і залишилося взірцем для поетичних поколінь. Простежуючи її творчість, ми розуміємо, що

вона черпала сили, припадаючи до джерел народного життя та героїзму.

Близька до визвольного руху Леся Українка віддавала йому всі сили і це, як відзначила ще дожовтнева “Рабо-чая правда”, зробило її поетесою – другом робітників, поставило її в лави борців за повалення самодержавства і встановлення справедливого ладу.

Леся Українка була поетесою-борцем. Вона писала про героїчних людей, про їхню відданість справі, про їхні поривання до волі. Героєм її творів ставав борець, обдарований поетичним, мистецьким хистом. Його думки і вчинки близькі й рідні самій поетесі.

Велика художня і громадсько-політична

сила цього узагальненого образу полягає в тому, що він втілює в собі те краще, що відзначало передових людей її часу. Ще змалку Леся Українка бачила людську недолю, яка викликала у неї не розпач, а бажання кращої яснішої долі. Думка про слово, що збудить вогонь у чиємусь серці, проймала її почуття. Мабуть, під цим впливом у Лесі Українки народжується тверде рішення:

Так! я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

“Від сліз заржавіють кайдани – самі ж ніколи не спадуть!”- говорила вона поетам-сучасникам, які лили сльози над долею країни й рідного народу і в цьому вбачали свій патріотизм. Вона прагнула розбудити сумління і вогонь у душах своїх сучасників і товаришів. У “Досвітніх огнях” вона кинула клич:

Вставай, хто живий,

В кого думка повстала!

Година для праці настала!

Леся Українка віддавала свої сили, знання і талант боротьбі за визволення рідного народу. Коли Вітчизна поневолена, а народ позбавлений права на вільне життя, коли у нього відбирається право на рідне слово, поетеса думає тільки про боротьбу і допомогу народові. Леся Українка будила байдужих, підіймала втомлених та спокорених своїм словом:

Так, ми раби, немає гірших в світі!

Фелаки, парії щасливіші від нас,

Бо в них і розум, і думки сповиті,

А в нас вогонь Титана ще не згас.

Ступаючи на шлях боротьби з царатом, Леся Українка розуміла, що цей шлях довгий і важкий. Ця думка проходить через численні поезії.

Вона бачила людей загартованих, як криця, і сама прагнула бути такою. Поетеса могла бути спокійною за долю своїх палких слів:

Месники дужі приймуть мою зброю,

Кинуться з нею одважно до бою…

Леся Українка твердо сподівалася на перемогу і вважала, що прийде весна і переможе люту зиму:

I від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть і настане

Ще й для мене весела весна.

Глибоке відчуття свого обов’язку перед народом спонукало письменницю все життя гартувати своє слово. Образ художнього слова передано у вірші-роздумі “Слово, чому ти не твердая криця”. У ньому розкривається могутня сила поезії. Рядки вірша звучали як заклик іти на штурм самодержавства.

Леся Українка служила поезії, а через неї народові. Удні революції поетеса утвердила той шлях, на який ступила ще дівчинкою і яким пройшла своє важке життя. Вона пристрасно бажала, щоб мрія її не стала міражем:

Тільки життя за життя!

Мріє, станься живою!

Слово, коли ти живе,

Статися тілом пора.

Головна ідея її лірики – заклик народу до визвольної боротьби. Я гадаю, що життя для Лесі Українки було безупинним змаганням, боротьбою, дружбою і коханням. Вона любила добро і пристрасно ненавиділа зло, боролася з ним в ім’я добра.

Леся Українка прожила недовгий вік, але це було життя людини, що увесь свій хист віддала народові в боротьбі за його соціальне і національне визволення.

Варіант 2.

“Спочатку було Слово, а Слово те в Бога було, і Бог було Слово”, – так наставляє нас книга книг – Біблія. А наш національний геній і пророк Тарас Шевченко, продовжуючи цю геніальну думку, стверджує:

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

Як їх почує! Знать, од бога

І голос той і ті слова

Ідуть меж люди! Роздуми про роль слова в житті суспільства, про призначення митця присутні й у творчості геніальної української поетеси, гідної дочки свого народу – Лесі Українки.

У поемі “Давня казка” підкреслюється, що поезія повинна бути “і дзвінкою, і гучною, бо розходиться по світу стоголосою луною”. Свого героя поетеса зображує таким:

На обличчі у поета

Не цвіла урода гожа,

Хоч не був він теж поганий, –

От собі – людина божа! Отже це була звичайна на вигляд людина, та ще й фізично хвора. Цим поетеса підкреслює, що краса людини не в зовнішніх ознаках, а в її духовних якостях. За незвичайну здібність – творити вірші, у яких можна знайти і розвагу, і пораду, співця дуже любили люди, особливо молодь.

В юності він славив красу природи, красу вільної людської думки, чистих почуттів дружби й кохання. На крилах думки поет часто линув “в таємні світи надхмарні”. Але вже й тоді приглядався до людського лиха і намагався зброєю сміху знищувати його.

Тематика пісень митця розширюється: ось він створює сатиричні вірші, що висміюють вади людського характеру – боягузтво, пиху, хвастощі. Найкращі свої вірші поет створив, коли наростав конфлікт між трудящими і графом-деспотом. Це була їдка сатира, сповнена народного гніву, ненависті до гнобителів, пройнята закликами до розправи з народними кривдниками:

…Чи блакитна кров поллється,

Як пробити пану груди? Тепер для поета краса невіддільна від служіння трудящим у боротьбі за волю. В ім’я захисту цієї краси він і смерть прийме. У цей час співець постає як народний митець, лицар духу, захисник трудящих, що викриває жорстоких гнобителів народу. Це горда, безкорислива, саможертовна людина.

Отже, служіння літератури поневоленому народові Леся Українка розуміла як участь у революційній боротьбі. На той час вона своїм життям, своєю невтомною працею показала, яким повинен бути народний митець. Тому в образі героя “Давньої казки” ми пізнаємо риси характеру самої Лесі Українки.

Його шлях до народного поета – це шлях самої письменниці. Він зрозумів, що в суспільстві боротьба йде протягом віків, ще з того часу, як існують бідні й багаті. І лише тоді, коли ця боротьба скінчиться,

То скінчиться давня казка,

А настане правда нова.

Зброєю в здобутті правди для поета є слово. Леся Українка в поезії “На вічну пам’ять листочкові, спаленому приятельською рукою в непевні часи” створює образ палкої пісні. Породжена любов’ю і ненавистю пісня вибухає в серці поетеси пожаром, виривається до людей, запалює в них вогонь найкращих почуттів. Занадто палка, вона своїм вогнем вічно грітиме людські серця.

Продовжує цю ідею вірш “Слово, чому ти не твердая криця”. Письменниця звертається до слова, яке повинне піднімати народ до боротьби, “знімати вражі голови з плеч”. Поетеса запевняє, що ніколи не видобувала фальшивих нот із своєї ліри, для битви з ворогом гартувала слово кров’ю власного серця. І воно, щире, вистраждане всім життям, стає міцною зброєю.

Образ поета, який розриває завісу самотності і ворожого оточення, іде важкими й складними дорогами від перемоги до перемоги, пробиваючись до народу і віддаючи свій талант, своє життя в ім’я його світлого майбутнього, постає в розділі “Відгуки” із збірки “Думи і мрії”.

Спадкоємницею народних співців-кобзарів, своїх великих попередників, прагне бути Леся Українка, як вона про це пише в поезії “На столітній ювілей української літератури”. Проникнення в думки і мрії народу, саможертовність на і його тернистих шляхах до світлого майбутнього, принциповість, чесність – ось якості українського поета, нащадка тих співців, у яких Чоло не вінчали лавровії віти, Тернів не скрашали ні злото, ні квіти, на яких “не сіяли жупани-лудани”. Але дуже часто “дзвеніли кайдани”.

Своє розуміння поезії і як романтичної мрії, і як результату важкої, виснажливої праці Леся Українка розкриває у вірші “То be or not to be?..”, написаного за мотивами гамлетівського монологу “Бути чи не бути?..” Але трагедія Гамлета тут переноситься в іншу площину – бути чи не бути поетом, якими шляхами йти до народу, як втілити свою мрію в живі, потрібні, зрозумілі людям образи.

Образ слова, поезії у вірші “Зоря поезії” асоціюється з образом зорі, що “вставала вогнем опівночі, шлях прокладала ясний через темне бурхливе море і чарувала новою надією втомлені очі”. Поетеса повірила в силу слова, і ця віра її окриляє, надає сили до життя.

Зірка таланту Лесі Українки засвітилася в країні поезії, де переплилися щастя і горе, успіх і сльози, спів і ридання. Але письменниця вірить, що в майбутньому будуть лунати пісні – “вільні, гучні, одважні та горді…”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Iдея служіння митця народові у творчості Лесі Українки

Categories: Твори з української літератури

Links