Тема втрати моральних орієнтирів у добутку В. П. Астафьева “Сумний детектив”
В. П. Астафьев – це воістину великий письменник другої половини XX століття. У своїх добутках він ставить сложнейшие питання, що виходять за рамки повсякденного існування. Особлива заслуга Астафьева в тім, що він у своїх добутках зображує реальне життя, таку, до якої ми всі звикли Але саме на тлі цієї буденності найважливіші філософські питання, що стосуються сенсу життя, виглядають особливо актуальними. Повість “Сумний детектив” була написана в середині вісімдесятих/У кожної епохи свій колорит. Якщо говорити про вісімдесяті роки, то
На початку XX століття, після громадянської війни й революції країна переживала лихоліття. Всі, чим жила людина, втрачало свій зміст. Людям доводилося не жити, а в буквальному значенні виживати, зберігати своє існування й намагатися берегти своїх дітей. Атмосфера голоду, воєн, розрухи робила свою справу.
Люди поневоле озлоблялися, такі загальнолюдські цінності, як доброта, шляхетність, увага до ближнього,
В 30-е роки, у страшний період репресій, загальнолюдські цінності також не були в честі в радянській державі. Люди були позбавлені духовної опори, діти росли в атмосфері жорстокості й байдужості. Безумовно, не можна говорити про те, що доброта, любов, ніжність зовсім зникли Вони просто стали здаватися чимсь непотрібним, проявів таких почуттів соромилися, намагалися всіляко їх приховувати.
До того ж ідеологія країни повторювала, що головне – це працювати на благо Батьківщини; думати про себе заборонялося, це вважалося майже що злочином. В 40-е роки країні довелося пережити тяжке випробування – Велику Вітчизняну війну, коли життя людини не коштувала рівно нічого. Після війни довгий час країна піднімалася з руїн. Питання загальнолюдських цінностей, доброти, шляхетності, порядності, безумовно, були.
Але знову ж вони розумілися досить своєрідно. Уважалося, що чимала людина – це той, хто всього себе віддає роботі, виробництву. Саме так і жили практично все. Люди тулилися в малюсіньких кімнатах у коммуналках і гуртожитках, уважалося неприпустимим думати про свій особистий комфорт і затишок.
Дітей виховували аналогічним образом. Однак людина влаштована так, що рано або пізно він починає аналізувати все, що бачить навколо себе. Країна помалу усунула наслідки війни, матеріальне благополуччя вже в 70-х роках стало сприйматися як норма, а не як патологія. Настання 80-х ознаменувало початок нової епохи, коли радянські люди вже практично не пам’ятали страшні роки війни, голоду, розрухи Підросло нове покоління, дитинство і юність якого пройшло в умовах спокійного, мирного життя.
Здавалося б, людям залишається тільки жити й радуватися. Однак не отут-те було. Астафьев показує в повісті “Сумний детектив” найглибшу моральну деградацію. Люди викликають подив і ворожість. Може бути, комусь здасться, що письменник свідомо згущає фарби, адже не може життя бути такий безпросвітної Однак Астафьев нічого не прикрашає.
Він просто констатує факт, малює життя маленького провінційного містечка, яких у Радянському Союзі було цілком достатньо. В 80-х роках уже стала губитися зв’язок між містом і селом. Сільські жителі мріяли про те, щоб перебратися в місто. Життя в місті, з погляду вихідця із села, здавалася простий, легкої.
Адже міському жителеві не потрібно піклуватися про господарство, а це часом нелегко. До того ж у ті роки люди стали по-своєму додержуватися моди. Уже з’явилося прагнення прикрашати свої будинки, здобувати нові меблі, купувати імпортний одяг. Не випадково Астафьев неодноразово загострює увагу те на дублянці того нахаби, що напав на Леоніда Сошнина в під’їзді, то на джинсах, які сприймалися як символ особливого благополуччя.
Якщо дивитися на це з позиції сучасної людини, що живе на початку XІX століття, то прагнення людей облаштувати свій побут здається цілком нормальним. Однак у повісті Астафьева бажання зробити життя більше комфортної йде на шкоду духовному розвитку. Люди втрачають моральні орієнтири, їм важко розібратися в тім, що таке добре й що таке погано. Наприклад, дружина головного героя Леоніда Сошнина, Лера – це саме приклад сучасної жінки 80-х. Вона модно одягається, уважає себе культурної й утвореної.
Але вона абсолютно нічого не може робити по господарству, найпростіші, необхідні справи, у тому числі й догляд за власною дитиною, для неї – непосильна праця. І це, незважаючи на те, що вона виросла в селі, її батьки – прості сільські люди На перший погляд байдужість до господарства не може здаватися більшим недоліком. Але якщо уважно придивитися до Лере, те й видатних щиросердечних якостей: доброти, ніжності, турботи й уваги стосовно близьких, – ми не зауважуємо. Вона через найменшу розбіжність кидає чоловіка й іде з дитиною в гуртожиток, казенне, незатишне.
Але вона вважає своє поводження зовсім нормальним, незалежно від того, що залишає свою рідну дочку без батька. Що це, як не егоїзм і байдужість? Інші люди в повісті Астафьева також з’являються байдужими й егоїстичними, це стосується навіть цілком нормальних обивателів Поруч із ними відбуваються злочини, а вони дотримуються позиції спостерігачів.
Головний герой повести Леонід Сошнин нагадує нам Дон Кихота, що бореться з вітряними млинами. Письменник показує нам усе, що діється в маленькому місті: убивства, згвалтування, злочину, – крізь призму сприйняття Леоніда. Що може зробити простий міліціонер? Тільки чесно виконувати свого обов’язку Саме це він і робить. Примітно, що всі злочини роблять звичайні, “нормальні”, з погляду обивателів, люди.
Вони народилися й виросли в нормальній обстановці, їхня психіка не піддавалися якимсь дивовижним випробуванням. У чому ж причина моральної деградації? Це питання з усією гостротою ставить письменник.
І ми зі смутком констатуємо, що сама атмосфера святенництва, лицемірства й байдужості породжує небезпечних і жорстоких монстрів
(2 votes, average: 3.00 out of 5)