Скорочено Сумний детектив Астафьева В. П

Леонід Сошнин приніс свій рукопис у маленьке провінційне видавництво. “Місцеве культурне світило Сироквасова Октябрина Перфильевна”, редактор і критик, не до діла щеголяющая ерудицією й безперервно куряща – неприємний тип показної інтелектуалки. П’ять років стояв рукопис у черзі на видання. Здається, дали добро. Однак Сироквасова вважає себе незаперечним авторитетом і уїдливо гострить із приводу рукопису. І над самим автором жартує: міліціонер – і туди ж, у письменники!

Так, служив Сошнин у міліції. Чесно хотів боротися –

і боровся! – проти зла, був поранений, отчого в сорок два роки вже на пенсії. Сошнин живе в старому дерев’яному будиночку, до якого, однак, підведені й опалення, і каналізація З дитячого років він залишився сиротою, жив з тіткою Ліною.

Все життя добра жінка з ним і для нього жила, а потім раптом вирішила налагодити особисте життя – і підліток зллилося на неї. Так, у розгул пішла тітка! Ще й прокралася.

Її “комерційний відділ” засудили й пересаджали разом Тітка Ліна труїлася. Жінку врятували й після суду відправили у виправно-трудову колонію. Вона почувала, що котиться під ухил, і влаштувала племінника

в школу УВС. Повернулася тітка боязка, соромлива – і швидко зійшла в могилу. Ще до її смерті герой попрацював дільничним, женився, з’явилася дочка Светочка.

З любов’ю описує автор просту жінку-стрілочницю – тітку Граную, що возиться із селищними малятами. Немає в неї наукового утворення, диплома вихователя – а тільки добре серце й любов. Чоловік тітки Грані, що працював у кочегарні, умер. Лихо, як відомо, не ходить одна.

З маневрової платформи вилетіла погано закріплена горбилина й ударила тітку Граную по голові Малята плакали, намагалися стягнути з рейок закривавлену жінку. Не могла Грануючи більше працювати, купила собі маленький будиночок і обзавелася живністю: “підтята на шляхах собака Варька, ворона з перебитим крилом – Марфа, півень із вибитим оком – Ундер, безхвоста кішка – Улька”. Корисної була тільки корова – її молоком добра тітка ділилася з усіма, хто в ньому бідував, особливо у військові роки. Свята була жінка – потрапила в залізничну лікарню, а ледве їй полегшало, відразу прийнялася стирати, забирати за хворими, судна виносити. І от якось четверо збожеволілих від алкоголю хлопців згвалтували її.

Сошнин саме в цей день чергував – і швидко знайшов негідників. Суддя вліпила їм вісім років строгого режиму. Після суду тітка Грануючи на вулицю виходити соромилася. Леонід відшукав її в сторожку при лікарні. Тітка Грануючи журилася: “Погубили молоді життя!

Навіщо у в’язницю відправили? ” Намагаючись дозволити загадку росіянці душі, Сошнин звернувся до пера й паперу: “Отчого росіяни люди споконвіку жалісливі до арештантів і найчастіше байдужі до себе, до сусіда – інвалідові війни й праці? Готові останній шматок віддати засудженому, костолому й кровопускателю, відібрати в міліції злісного, що тільки що бушував хулігана, якому заламали руки, і ненавидіти співмешканця за те, що він забуває виключити світло в туалеті, дійти в битві за світло до того ступеня ворожості, що можуть не подати води хворому… ” З жахами життя зіштовхується міліціонер Сошнин. От заарештував він двадцатидвухлетнего негідника, що зарізав “по пиятиці” трьох людей – За що ти вбив людей, змієня?

– запитали його у відділенні міліції. – А пики не сподобалися! – безтурботно посміхнувся той у відповідь. Але зла навколо занадто багато.

Вертаючись додому після неприємної розмови із Сироквасовой, що був міліціонер зіштовхується на сходах із трьома п’яницями, які починають задирати й принижувати його. Один загрожує ножем. Після марних спроб примирення Сошнин розшпурює покидьків, використовуючи придбані за роки роботи в міліції навички. Негарна хвиля піднімається в ньому, він ледве зупиняє себе.

Однак одному героєві голову об батарею розколов, про що відразу по телефону повідомив у міліцію. Спочатку не озлоблення викликає в Сошнина зустріч із тупим нахабним злом, а здивування: “Звідки це в них? Звідки?

Адже всі троє начебто з нашого селища Із трудових сімей. Всі троє ходили в садки й співали: “Із блакитного струмочка починається ріка, ну а дружба починається з посмішки… ” Нудно Леонідові. Міркує він про те, що силу, що воює проти зла, теж добром не назвеш – “тому як добра сила – тільки творить, що творить”.

Тільки є чи місце силі, що творить, там, де, поминаючи небіжчика на цвинтар, “скорбні дитинки пляшок накидали в яму, але от батька опустити в земельку забули”. Один раз негідник, що приїхав із Крайньої Півночі, у п’яному куражі погнав самоскид і почав кружляти по місту: збив кілька людей на зупинці, у тріски розніс дитячий майданчик, на смерть задавив на переході молоду матір з дитиною, сшиб двох бабусь, що гуляли. “Начебто метелика-бояришници, злетіли старезні бабусі в повітря й склали легкі крильця на тротуарі”. Сошнин – старший по патрулі – вирішив застрелити злочинця. Не в місті – народ навкруги.

“Вигнали самоскид за місто, увесь час кричачи в мегафон: “Громадяни, небезпека! Громадяни! За кермом злочинець! Громадяни…” Злочинець вирулив до заміського цвинтаря – а там чотири похоронних процесії!

Багато народу – і всі потенційні жертви. Сошнин був за кермом міліцейського мотоцикла За його наказом двома пострілами підлеглий Федя Лобода вбив злочинця. Не відразу піднялася в нього рука, спершу стріляв по колесах.

Разюче: на куртці злочинця був значок “За порятунок людей на пожежі” . Рятував – а тепер убиває Сошнин у погоні сильно постраждав (упав разом з мотоциклом), хірург хотів ампутувати йому ногу, однак все-таки умудрився зберегти. Леоніда довго допитував суддівський чистоплюй Пестерев: невже не міг обійтися без крові?

Повернувшись із лікарні на милицях у порожню квартиру, Сошнин прийнявся заглиблено вивчати німецька мова, читати філософів. Доглядала за ним тітка Грануючи. Чистоплюйству Пестерева автор протиставляє людську доброту тітки Грані, здоровий розум і наполегливий пошук сенсу життя Сошнина.

Це – ” глистогон-інтелігент”. Мадам Пестерева, дочка багатого й злодійкуватого директора підприємства, викладач філологічного факультету, тримає в себе “модний салон”: гості, музика, розумні розмови, репродукції картин Сальвадору Дали – все вдаване, несправжнє “Учена дама” перетворила в домробітницю студентку Пашу Силакову – велику, квітучу сільську дівицю, що мати виштовхнула в місто вчитися. Паші б у полі працювати, стати багатодітною матір’ю, а вона намагається вникнути в науку, що їй далека.

От і платить за пристойні оцінки тим, що квартиру забирає так на ринок ходить, ще й продукти із села возить усім, хто хоч якось може їй допомогти. Сошнин умовив Пашу перейти в сільськогосподарське ПТУ, де Паша вчилася добре, стала видатної на всю область спортсменкою. Потім “працювала механізатором нарівні з мужиками, вийшла заміж, народила підряд трьох синів і збиралася народити ще чотирьох, так не тих, котрих винают зі чрева за допомогою кесарева перетину й стрибають навколо: “Ах, алергія! Ах, дистрофія!

Ах, ранній хондроз…” Від Паші думки героя перекидаються до його дружини Лере – саме вона вмовила його зайнятися долею Силаковой. Тепер Леня з Лерой живуть нарізно – посварилися через дурість, Лера забрала дочка й переїхала.

Знову спогаду. Як звела їхня доля? Молодий дільничний у місті з мовець назвою Хайловск зумів заарештувати небезпечного бандита. І все в місті шепотілися: “Той самий! ” И от зустрілася Леонідові на шляху зарозуміла, горда модниця Лерка, студентка фармацевтичного технікуму на прізвисько Примадонна.

Відбив її Сошнин від хуліганів, виникли між ними почуття… Мати Лери винесла вирок: “Настав час женитися!” Теща була натурою нісенітної й владної – з тих, хто тільки командувати й уміє. Тесть – золото-мужик, роботящий, умілець: Відразу прийняв зятя за сина.

Удвох вони й “окоротили” на час задиристу даму Народилася дочка Светочка – через виховання пішли розбрати. Безгосподарна Лера мріяла зробити з дівчинки вундеркінда, Леонід піклувався про моральне й фізичне здоров’я. “Чоловіки Сошнини всі частіше збували Светку в Полівку, на бабкін худий огляд і недотепне піклування. Добре, що крім бабки був у дитяти дедка, він мучать культурою дитини не давав, привчав онученяті не боятися бджілок, диміти на них з баночки, розрізняти квітки й трави, підбирати друзки, скребти сіно грабельками, пасти теляти, вибирати з курячих гнізд яйця, водив онученяті по гриби, по ягоди, гряди полоти, із цебром по воду ходити на річку, узимку сніжок обгрібати, підмітати в огорожі, на полозках з гори качатися, із собакою грати, кішку гладити, гераньки на вікні поливати”. Відвідуючи дочку в селі, зробив Леонід черговий подвиг – відбив сільських жінок від їхнього алкоголіка, що тероризує, колишнього ув’язненого.

Алкаш, Венька Фомін, ранив Леоніда, злякався й на собі допхав до медпункту. І цього разу видерся Сошнин. Потрібно віддати належне дружині Лере – вона доглядала за ним завжди, коли він попадав у лікарню, хоча й вишучивала нещадно.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено Сумний детектив Астафьева В. П

Categories: Скорочені твори

Links