Моріс Метерлінк та Еміль Верхарн – перші серед бельгійських письменників, котрі стали класиками світової літератури. Будучи бельгійцями, ці автори писали французькою мовою. Французька мова і вся французька література відіграли дуже важливу роль у формуванні літератури бельгійської. Саме завдяки цьому бельгійські письменники змогли досягти високого рівня світових літературних стандартів, не втрачаючи при цьому своєї самобутності. Це ж дозволило бельгійській літературі влитися в потік літератури світової, посісти в ній своє дуже важливе
місце. Моріс Метерлінк увійшов в історію літератури як символіст. Цьому сприяла і особлива атмосфера дитинства, яка прищепила йому особливий “містичний” погляд на життя. Символізм – мистецтво, що натякає на ірраціональну сутність буття. Метерлінк створив цикл символістських п’єс, що одержали узагальнену назву “театр смерті”. Для цих п’єс є характерною присутність Невідомого – воно й є “головним героєм” “театру смерті”. Невідомий керує всім, його наміри таємничі – це фатумна сила, котра владарює над людиною. Метерлінк досягає вражаючого ефекту присутності Невідомого
на сцені свого театру. Дія в його п’єсах майже завжди відбувається в умовному місці – це може бути ліс або кімната старого замку. Людина в “театрі смерті” лишається сам на сам із Невідомим, вона відчуває жах перед ним. У символістському циклі творів Метерлінка, до якого належать п’єси “Принцеса Мален”, “Непрошена”, “Сліпі”, саме образ Невідомого є наскрізним. У своїх пізніх драмах Метерлінк пішов далі: символізм тут переплітається з романтизмом, як у п’єсі “Синій птах” (1905). Тут персонажі і місце дії теж умовні, але основа п’єси – романтичний сюжет про пошуки Синього птаха. Метерлінк уводить у свій твір навіть соціальні ноти: діти селян-дроворубів напередодні Різдва дивляться на свято у багатому будинку навпроти, вони не можуть собі дозволити таких веселощів. У ході розвитку сценічної дії з’являється дуже важливий мотив “подолання сліпоти”: необхідно просто подивитися на все іншими очима – і жалюгідна хатка дроворуба видається прекрасним палацом. Тому що справжнє свято – це не вбрання, не іграшки, не дорогі подарунки, справжнє свято – це здатність відчувати свято всередині себе. Важливим персонажем п’єси є казкова Фея – саме вона повинна “зняти” пелену невідання з очей головних героїв, Тільтіля і Мітіля, вона ж відправляє їх на пошуки чарівного Синього птаха. Пошуки ці важливі самі по собі, незалежно від їх результату. Шлях, який проходять діти, змінює їх. Шлях цей лежить через символічні місця: “Країну спогадів”, де герої зустрічають своїх померлих родичів; “Палац ночі”, де вони зустрічаються з повелителькою тьми; “Ліс”, де діти спілкуються з різними духами дерев. Кінцевим пунктом їхньої мандрівки є та сама хижка дроворуба, яка, щоправда, дуже змінилася – усе навколо стало новим, радісним, веселим. Це перетворення пов’язане передусім із внутрішніми змінами самих героїв, які сталися завдяки мандрівці. Символічним синім птахом стає тепер проста горлиця Тільтіля, котра жила у клітці у хижі дроворуба. Тільтіль дарує її хворій дівчинці, яка тепер не внучка казкової Феї, а внучка звичайної сусідки. В останній момент птах відлітає, і п’єса закінчується обіцянкою Тільтіля знайти його. Отже, пошуки Синього птаха будуть продовжені, бо стан пошуку – це нормальний стан душі людини. Таким чином, тема пошуку і пов’язана з нею тема мандрівки – основні у п’єсі М. Метерлінка “Синій птах”. У результаті пошуку душа людини змінюється, пошук є головною метою мандрівки. Внутрішнє очищення – найбільша нагорода за цей пошук.
