Тема народної долі у творчості H. А. Некрасова
I. Біографічна обумовленість теми. 2. Дріб’язковість і вбогість богатих. 3. Моральна чистота народу. 4. Сумна пісня надії Уже при погойдуванні колиски вирішується, куди схилиться чаша ваг долі.
С. Е. Лец Тема народної долі одна з головних тем у творчості Н. А. Некрасова Він, як ніхто інший, зміг у своїй поетичній спадщині показати всі сторони побуту й відтінки щиросердечного стану селянства. Великий вплив на письменника зробили дитячі роки, проведені на Волзі. Напевно, картину И. Е. Рєпіна “Бурлаки на Волзі” можна вважати ілюстрацією не
На всьому її протязі він у своєму серці проніс щемливий біль за обдарований, але гноблений рабством і владою народ И цьому був також приклад у житті – жорстокий батько-поміщик. Але не в нього письменник учився моральним підвалинам. Зразком наслідування для нього була мати – добра, чуйна жінка.
Саме тому він звертає пильну увагу на ті, хто перебуває з ним. Він, немов лікар, розуміє всієї їхньої хвороби й прикрості Але найважливіше те, що з’являється в його поетичній творчості – це не тільки біль, але й розуміння, що можливо вихід з такого важкого положення.
У Н. А. Некрасова багато поетичних картин опису селянського життя. Але однієї з яскравих є “Міркування в парадного під’їзду”. У самій назві добутку використовується слово “міркування”, що коштує в множині.
Це говорить про те, що поет не раз звертався до такого наболілого питання. Але, напевно, він ніяк не може знайти правильний і підходящий вихід з положення, Що Створилося. Тому йому поки залишається роль спостерігача і якогось ступеня аналітика того, що він щодня бачить навколо себе. З перших же рядків ліричний герой представляє нам звичайну картину. Парадний, головний, під’їзд по врочистих днях чекає своїх прохачів Але по першим двох рядках зрозуміло, що ліричний герой ставиться до них із презирством.
Він порівнює багатих прохачів з холопами. Так у поетичній картині все змішується. Багатії мають холопські якості незважаючи на те що вони хвастаються своїм спорідненням і положенням у суспільстві.
Але за духом вони залишаються дріб’язковими, незначними й залежними людьми. Помітимо, що вони, незважаючи на своє положення, бояться тих, до кого приїжджають із проханням. Але в них є певне покликання, яким заражений все місто, – заносити себе в списки прохачів От парадний під’їзд. По врочистих днях, Одержимий холопською недугою, Ціла місто з якимось переляком Під’їжджає до заповітних дверей; Записавши своє ім’я й звання, Роз’їжджаються гості додому, Так глибоко задоволені собою, Що подумаєш – у тім їхнє покликання!
Далі ліричний герой розділяє людей по катеГореях, тому що вони приходять у різні дні. По буднях цей парадний під’їзд повний стражденних. Але вони знаходять відгук у серце ліричного героя.
Тому з’являються перед нами не безформною масою, а у своїй неповторній індивідуальності: похилий старий, удовиця й т. д. Але от в оповіданні ліричний герой переходить до конкретного випадку. Його спостереження дозволили не тільки розділити прохачів, але й зрозуміти навіть їхній щиросердечний зміст. У центрі уваги виявляється якийсь випадок – до парадного під’їзду підходять сільські російські люди. Ліричний герой зауважує, що спочатку вони помолились.
Тобто душу, як і їхнє тіло, підтримані самим Богом Він завжди в їхнє серце, він підтримує їх у Горе й несе їм багату духовну й моральну основу. Швейцар же не бачить цієї природної краси, він судить по зовнішності, що далека від холодного блиску панів. Але ми розуміємо, що зовнішній вигляд говорить про велику працьовитість і невибагливість російського народу, здатного перенести не тільки тяжкий тягар рабства, але й далекий перехід з метою домогтися справедливості. Засмаглі особи й руки, Армячишка худий на плечах, По торбинці на спинах зігнутих, Хрест на шиї й кров на ногах, У саморобні постоли взутих (Знати, брели-те долгонько вони З яких-небудь далеких губерній). Швейцар же не тільки не пустив обдертих прохачів, але навіть не поласився на їхні дарунки.
Тоді російський мужик не став просити милості, а зі словами “Суди його бог” готовий повернутися додому. Ліричний герой підкреслює, що вони, пройшовши такий далекий шлях, побивши в ноги в кров, навіть не були почуті Пізніше нам розкривається причина такого поводження – власник розкішних палат ще спав. Йому немає ніякого справа до простої людини, трудівника, завдяки якому він може дозволити собі подібну розкіш. І далі в каледойскопическом русі перед нами проноситься життя безтурботної багатої людини. Але в цьому божевільному бігу він завжди один Протягом усього опису, він залишається настільки самотнім, що навіть родичі бажають йому тільки смерті.
Але російський народ у контрасті представлений масою, сильної, могутньої й непереможної. Він хоч і бідний зовні, але багатий духовно, і життя кожного зі членів цього суспільства наповнена глибоким змістом. Помітимо, що ліричний герой не ідеалізує мужика. Він показує не тільки його сильні, але й слабкі сторони. Наприклад, той не ладь пропити все до рубля, адже далі йому має бути новий шлях, повний тривог і принижень За заставою, у харчевні вбогої Всі проп’ють бідняки до рубля И підуть, жебраючи дорогою, И застогнуть…
Але після такого детального опису різних катеГорей прохачів, ліричний герой звертається до рідної землі, здатної на своїх плечах винести таке протиріччя. Гіркі міркування в парадного під’їзду поступово переходять у жагуче звертання до тому, хто його може почути й зрозуміти. …Рідна земля! Назви мені таку обитель, Я такого кута не видал, Де б сівач твій і хоронитель, Де б російський мужик не стогнав? И ліричний герой починає перераховувати всіх тих, хто стогне від такого нелегкого життя.
Здається, він задався метою показати всіх з них і в жодному разі нікого не упустити. На останнє місце в перерахуванні причин такого поводження він ставить байдужість, найбільше зло у світі стосовно будь-якої живої істоти, тим більше людині. Стогне в кожному глухому містечку, Біля під’їзду судів і палат.
Але стогін потихеньку переходить у сумну пісню, яку можна почути на Волзі Такий перехід до подібному до образа дозволяє ліричному героєві зрівняти скорботу народну із широтою великої ріки. І в підсумку складається відчуття, що народ истон просто не віддільні друг від друга. Видь на Волгу: чий стогін лунає Над великою росіянці рікою? Цей стогін у нас пісень зветься – Те бурлаки йдуть линвою!..
Волга! Волга!.. Навесні багатоводної Ти не так заливаєш поля, Як великою скорботою народної Переповнилася наша земля, – Де народ, там і стогін…
Але ліричний герой упевнений, що такий могутній міцний народ знайде в собі сили розімкнути ланцюга, що скували його на багато років. Він зможе побудувати свій мир, повний не горя й приниження, а працьовитості й поваги. …ех, серцевий! Що ж значить твій стогін нескінченний?
Ти прокинешся ль, виконаний сил… Але в серце ліричного героя закрадаються нотки сумніву Він починає міркувати о. тім, що раз дотепер народ терпить стільки принижень, то він не готовий створити нову пісню, здатну змінити цей мир. Він також залишиться в оточенні приниження й стогону. …Иль, доль корячись закону, Усе, що міг, ти вже зробив, – Створив пісню, подібну до стогону, И духовно навіки почив?.. Помітимо, що вірш закінчується й многоточием і знаком питання.
Ліричний герой не дає відповіді на поставлений їм же питання. У той же час, поставивши многоточие наприкінці тексту, він показує, що все може бути в житті по-іншому. Тобто він вірить у могутній російський народ, здатний на своїх плечах не тільки винести тягар приниження, але й відкрити ворота в нове життя, А. Я. Панаєва розповідала про те, що цей вірш заснований на реальних подіях. Спостерігаючи спочатку сцену одна, вона запросила Н. А. Некрасова подивитися, як будуть розвиватися події: “Він підійшов до вікна в той момент, коли двірники будинку й городовий гнали селян ладь, штовхаючи їх у спину. Некрасов стис губи й нервово пощипував вуси; потім швидко відійшов від вікна й улігся знову на дивані Години через два він прочитав мені вірш “У парадного під’їзду””.
Незважаючи на те що поет переробив сюжет і вніс у нього свої міркування, ми бачимо, що Н. А. Некрасов не міг залишитися байдужим і просто пройти мимо випадково побаченого. Бура протесту затаїлася в його душі, що знайшла потім вихід у поетичній і правдивій картині, що описує реалії й долю російської людини, здатного перебороти на своєму шляху всі перешкоди
(2 votes, average: 2.50 out of 5)