Тема любові в прозі А. И. Куприна. “Суламифь” – історія про безсмертну й вічну любов
1. Портрет і характер пануючи Соломона. 2. Зображення Суламифи при першій зустрічі із царем. 3. Самовіддана любов Суламифи до Соломона, 4. Любов перемагає смерть. 5. Художня своєрідність і зміст добутку. Тисячі разів може любити людина, але тільки один раз він любить А. И. Куприн Дія повести А. И. Куприна відбувається в далекій античній епосі, ще до нашої ери У той час Ізраїльсько-Іудейським царством правил мудрий цар Соломон. Але із твору Куприна з’ясовується, що великий правитель був не тільки справедливий і розумний.
Він ще мав незвичайну
Одне ім’я пануючи Соломона, вимовлене вголос, хвилювало серце жінок, як аромат пролитого мирра, що нагадує про ночі любові”. Тому не дивно те, що в правителя Ізраїльсько-Іудейського царства було сімсот дружин, триста наложниць і. інших жінок. Завдяки особою, надприродної пристрасті пануючи Соломона його сила для любові була невичерпна.
Але до певного моменту великий правитель не знав, що теперішня любов прийде до нього не в царському замку й не в заморській країні, а у винограднику. Свою майбутню кохану цар Соломон спочатку почув по звуках її співаючого голосу, а потім і сама дівчина здалася йому у всій своїй вроді Але відбулося це не відразу. Вітер допоміг Соломонові розглянути фігуру Суламифь і очароваться її природною стрункістю, недоторканою красою й довірливою юністю. “…И цар на мгновенье…
Бачить всю її під одягом, як нагую, високу й струнку, у сильному розквіті тринадцяти років; бачить її маленькі, круглі, міцні груди й піднесення сосків, від яких матерія променями розходиться нарізно, і круглий, як чаша, дівоцький живіт, і глибоку лінію, що розділяє її ноги знизу доверху й там розходиться надвоє, до опуклих стегон”. І особа незнайомої дівчини бути чарівним: “… Невимовно прекрасно її смаглява і яскрава особа. Важкі, густі темно-руді волосся, у які вона застромила дві квітки червоного маку, пружними незліченними кучерями покривають її плечі й розбігаються по спині й полум’яніють, простромлені променями сонця, як золотий пурпур. Саморобне намисто з якихось червоних сухих ягід зворушливо й безневинно обвиває у два рази її темну, високу, тонку шию”.
А. І. Куприн показує читачеві красу молодого жіночого тіла, немов бутона, що розпустився, троянди. Мовлення Суламифи милі й безневинні, але під сильною чарівністю й спаленілою любов’ю пануючи Соломона в юній дівчині прокидається теперішня пристрасть і палке почуття: “Губи її шаріють над блискучими зубами, віка тремтять від болісного бажання…”. Любов – нове почуття для тринадцятилітньої Суламифи, тому в першу зустріч, вона боїться любові, що нахлинула на неї, і не відразу говорить про те, де вона живе. Хоча з першого ж дня душею дівчина усвідомлює, що саме Соломон – її обранець, її довгоочікуваний милий і коханий. Спочатку в Суламифи борються два почуття: дівоча боязкість і очікування щастя, любов до Соломона.
Останнє перемагає, і дівчина біжить по нічній дорозі, ища коханого й піддаючи себе небезпеки. Ранком у винограднику вона віддається цареві й тепер уже назавжди залишається Ссоломоном. Любов Суламифи відносно щедра, сміла, але в той же час скромна й жертвенна.
Адже цар хоче зробити свою прекрасну кохану царицею, але сама вона говорить, що добровільно “хоче бути тільки рабою Соломона”. Жертовність любові Суламифи ясно видна в останній, фатальній главі повести, де юна кохана, передчуваючи щось недобре, іде назустріч смерті й приймає удар меча елиава на себе. Цим вона рятує Соломона И вже перебуваючи при смерті, Суламифь лагідно посміхається й дякує цареві за те щастя, що він їй встиг подарувати: “за твою любов, за твою красу, за твою мудрість, до якої ти дозволив мені прильнуть вустами, як до солодкого джерела”. Усього лише сім щасливих днів і ночей провели разом Суламифь і Соломон, але зате, яких днів! Людина може життя прожити, так не пізнавши повного щастя такої любові, що випробували Соломон і Суламифь.
Ізраїльсько-Іудейський цар нескінченно захоплювався своєю коханою й дякував дівчині з винограднику за те, що вона дала пізнати йому, здавалося б, уже спокушеному коханцеві, щире почуття, що буває раз у тисячу років. Сам Соломон говорив своєї улюбленої: “Ти цариця, Суламифь. Ти народилася теперішньою царицею. Ти сміла й щедра влюбви.
Сімсот дружин у мене й триста наложниць, а дівиць я знав без ліку, але ти єдина моя, лагідна моя, прекраснейшая з жінок. Я знайшов тебе подібно тому, як водолаз у Перській затоці наповнює безліч кошиків порожніми раковинами й малоцінними перлинами, перш ніж дістане з морського дна перлина, гідна царської корони… Тьми-Тим людей думають, що вони люблять, але тільки двом з них посилає бог любов. І коли ти віддалася мені там, між, кипарисами, під покрівлею з кедрів, на ложі із зелені, я від душі дякував богові, настільки милостивого до мене”. Зрештою, Суламифь гине від пекучої стріли ревнощів жорстокої цариці Астис, однієї із дружин Соломона.
Але любов пануючи й дівчини з винограднику безсмертна. Результатом її стала “Пісня пісень”, написана царем Соломоном, натхненним “обпаленої сонцем” коханій. Повість А. И. Куприна “Суламифь” буяє мальовничими описами тіла людини, природи, інтер’єра царського замка, багатств Соломона. Витончені й опису любовних переживань героїв добутку Олександр Іванович ще раз хотів нагадати сучасникам (і нащадкам) про те, що на світі існує теперішня, щира, всеосяжна любов. Любов, що так сильна, що здатно перемогти ревнощі й смерть.
Вона залишається в пам’яті людської на багато сторіч. Адже не зрячи А. И. Куприн сказав: “Любов же бідної дівчини з винограднику й великого царя ніколи не пройде й не забудеться, тому що міцно, як смерть, любов, тому що кожна жінка, що любить, – цариця, тому що любов – прекрасна! “
(1 votes, average: 5.00 out of 5)