Події громадянської війни в Росії викликали в її учасників прямо протилежні відгуки, вони винили один одного, учили ненавидіти й карати. Коли “року минули, страсті вляглися”, почали з’являтися добутку, які прагнули показати події війни об’єктивно, вселити читачам думка про те, що громадянська Війна трагедія нації. Шолоховский роман “Тихий дон” ( 1925-1940 гг.) по тональності істотно відрізняється від “Донських розповідей”, створених автором “по гарячих слідах” подій громадянської війни. Алл С о ч. Р У Взвешеннее тут оцінки,
мудріше автор, объективнее оповідання. Шолохов не випадково починає роман з показу мирного життя на Доні задовго до трагічних подій: війни й революції. Він як би прагне поділитися з нами тими дрібними подробицями побуту козачого хутора Татарського й станиці Вешенської, де люди не наїжилися ще в смертельній сутичці, не перетворилися в злісних ворогів. Мирно живуть і господарюють “Міцні господарства” Пантелей Прокофьевич Мелехов і його майбутній сват Мирон Шулік, мучається поруч зі Степаном Астаховым Ксенія, росте й розцвітає Наталя, готується до смерті дід Гришака. Їхньої радості, побут, праця,
думки й надії з теплотою й симпатією зображує письменник. Селянська праця (оранка, косовиця, збирання врожаю, молотьба), повна гармонія його героїв з навколишньою багатою природою Дону народжують думки про вічність, стійкість цього миру, про непорушність його моральних підвалин і істин (“не капості сусідові, на важку роботу навалюйся миром”). І от з початком війни 1914 року “сколихнувся, схвилювався православний Тихий Дон”. Усього 4 роки залишалося до початку трагічних подій громадянської війни. Дон ще не “розколовся”, але однолітки Григорія Мелехова поставлені вже під рушницю й учаться вбивати. Пройде зовсім небагато часу, і, перемінивши загальнолюдські цінності на сиюминутные політичні, ці люди об’єднаються в якісь військові співтовариства й почнуть убивати один одного, искренно вірячи в те, що вони роблять благі справи. Подтелков і Мелехов, Кошовий і Шулік у своїй лютій боротьбі не щадять братів, сватів, хрещених, поки не починають захлинатися своєю й рідною кров’ю. Гинуть і мучаються люди на Доні, під впливом подій руйнуються не просто соціальні зв’язки в хуторі, поступово валять моральні підвалини. І насамперед це відбивається на ті, хто не воює й не рветься до влади, хто в ці важкі роки мужньо протистоїть ударам долі й прагне зберегти домівку, дітей як неминущу, загальнолюдську цінність. Гине в “відступі” Пантелей Прокофьевич Мелехов, “расказачивают” Мирона Григоровича Коршунова. Один на один з жорстокою долею веде двобій Наталя. Григорій не лукавить перед дружиною, чесно зізнається: “Важко мені, через це й шариш, чим забутися: чи горілкою, чи бабою”. Наталя не прощає чоловікові зрад, думає про дітей, про родину. І в підсумку стає ясно, що найбільше про Майбутнє думали не білої й червоні, а дружини й матері, які всупереч горю, війні й зрадам продовжують людський рід, готові зрозуміти й простити багато чого. Тому остання думка Наталі була про дітей (“Прийде батько поцілунок його за мене й скажи, щоб він жалував вас”). Тому й Іллівна, тужачи перед смертю, сподівається побачити із Григорієм, єдиним, що залишилися в живих продовжувачем роду Мелехових. Іллівна ж, по своїй споконвічній жіночій жалісливості й мудрості, показує гідний шлях примирення одного табору з іншим. Після повернення Ведмедика Кошового, убивці її сина й нареченого її дочки (!), вона зустрічає його словами: “Душогуб ти! Душогуб! Ступай звідси, зрить на тебе не можу!” Але час іде, і раптом непрошена жалість до цього ненависного їй людині та щемлива материнська жалість, що скоряє й сильних жінок, прокинулася в серце Іллівни. Цю же лінію загальнолюдських почуттів і цінностей продовжує Дуняшка, що рятує Григорія й залишає його дітей на своє піклування. Що б не переживали герої роману Шолохова “Тихий Дон”, на чиїй стороні й з якими гаслами вони б не виступали, симпатії їхнього автора з тими, хто й у вогні братовбивчої війни прагнув зберегти загальнолюдські підвалини й думає про майбутнє народу й країни
