Тема громадянської війни в радянській літературі (По романі А. А. Фадєєва “Розгром”)

Сьогодні не для кого не є секретом, що планової в Радянському Союзі була не тільки економіка, але й життя взагалі. Життя, що містить у собі й особисті долі людей, і культуру, науку. А чи можна планувати творчість? На це однозначно й ствердно відповідала цензура. В 1925-1926 роках письменникові А. А. Фадєєву було поставлене політичне завдання – написати роман, який би показав, який ідейний щирий комуніст. Письменник уважав: “Перша й основна думка: у громадянській війні відбувається відбір людського матеріалу, все вороже змітається революцією, всі

не здатне до революційної теперішньої боротьби, що випадково потрапило в табір революції, відсівається, а все, що піднялося зі справжніх корінь революції, з мільйонних мас народу загартовується, росте, розвивається в цій боротьбі Відбувається величенна переробка людей.

Ця переробка відбувається успішно тому, що революцією керують передові представники робітничого класу – комуністи, які ясно бачать мета руху і які ведуть за собою відсталих і допомагають їм перевиховуватися”. Так з’явився роман “Розгром”, що складається із сімнадцяти глав, кожна з яких має свою назву. Вони так органічно доповнюють

один одного, що вирвати з тексту яку-небудь із них практично неможливо, незважаючи на те, що глава “Розвідка Метелиці” має деяку композиційну незавершеність Протягом перших восьми глав автор дає можливість читачеві звикнути до життя героїв, пізнати їхню психологію. Він поки ще намічає основні конфлікти, обрисовуючи положення справ у загоні.

Читач бачить, що ж було основним заняттям “комуністів” (тому що не всі ними були по-справжньому): розваги, пияцтво й розбої. П’ятий тиждень загін стояв на відпочинку А Фадєєв тим часом намалював нам долі основних, центральних персонажів п’єси. Морозка в романі йшов не перевіреними дорогами, а невідомими шляхами. Він шахтар у другому поколінні. Один раз Морозка вирішив вибратися із шахти, оскільки вважав, що пора й самому освітити собі й людям життя, а “ліхтарем” уважав ідеї соціалістичної революції.

Купив сатинову сорочку й хромові чоботи, брав участь у страйку, але при арешті ні кого із призвідників не видав. Коли пішов на фронт, то потрапив він у кавалерію; там був поранений шість разів і звільнився до революції в запас. По приїзду додому пив два тижні й вирішив женитися Але Морозке було нудно й просто жити, нехитрої здавалося йому таке життя.

І у вісімнадцятому році він пішов захищати Ради на стороні “червоних”. Воював з “білими” і японцями. Але Морозка не був продажним ніколи; він жив по своїй правді, що, як нам сьогодні може здатися, не має ні чого загального з розумом.

Морозка – теперішній товариш. “Я кров віддам по жилці за кожний з вас… ” – таким ми бачимо його. Цей боєць здатний скласти голову за ідею й ідейних товаришів, які були йому близькі за духом, а це, безсумнівно, важливо. Антипод Морозки – Павло Мечик.

У романі він “антигерой”. Це юний хлопчик, що пішов у загін лише із цікавості. Але він відразу розчарувався в ідеях, заради якого “перестав” бути міським інтелігентом. Але Мечик приховував це від всіх Люди, які оточували Павла, принесли йому багато розчарувань, оскільки виявилися не сумісними з тими “ідеальними” героями, якими їх створило палку юну уяву. Це були люди, що сварилися через будь-яку дурницю, кравшие друг у друга патрони, издевавшиеся над міським піджаком Мечика і його невмінням чистити гвинтівку.

Чи був Мечик слабшав духом, що зумів розчаруватися, або настільки розумний, що вирвався з ілюзорного полону комуністичних утопічних ідей? Напевно, все-таки слабшав, оскільки надалі оповіданні він віддає учасників загону Мечик був поставлений Левинсоном – начальником загону – у дозор, але Павло порахував це не вірним і, не виконавши свого боргу, зник у лісі, що привело до загибелі загону. “…Мечик, отъехавший уже досить далеко, оглянувся: Морозка їхав за ним. Потім загін і Морозка зникли за поворотом…

Він задрімав Він не розумів, навіщо його послали вперед. Він скинув голову, і сонний стан миттєво покинуло його, змінившись почуттям ні із чим не порівнянного тваринного жаху: на дорозі стояли козаки…” Мечик зник і врятував тільки своє життя, поставивши на карту життя учасників загону. Фадєєв зосереджує увагу не на самих битвах, а на час між нами, коли наступає момент перепочинку, відпочинку. Ці епізоди, здавалося б, “мирні” повне внутрішнього напруження й конфлікту: будь те випадок із глушінням риби, з конфіскацією свинини в корейця або очікування результату розвідки Метелиці У такій побудові полягає глибокий зміст оповідання: важливі моральні, ідейно-політичні проблеми й філософське їхнє осмислення.

Хід думок героїв, їхнє поводження, внутрішнє метання стосовно всього, що відбувається навколо, – от що Фадєєв назвав “відбором людського матеріалу”. Важливі для роману й образи начальника відділу Левинсона, і дружини Морозки Варюхи. Левинсон, як сьогодні ми можемо подивитися на нього з висоти сімдесятьох років соціально-економічного експерименту побудови комунізму, що закінчився повним провалом, є лише бранцем своїх ідей.

Він теперішній командир, тому що “тепер завжди був на людях – водив їх у бій самоособисто, їв з ними з одного казанка, не спав ночей, перевіряючи варти, і був майже єдиною людиною, що ще не розучився сміятися”. Він завжди намагався підтримувати своїм поводженням дух у людях, бадьорість їх “світлих” прагнень. Примітно й те, що Левинсон був євреєм, а всім відомі єврейські погроми в центральній частині Росії напередодні революції. Таким чином, Фадєєв піднімає й питання національної ворожнечі.

По авторських твердженнях, комуністичне братерство не розрізняє ні націй, ні віку, ні підлог Світогляд Левинсона письменник виражає однією фразою: “Бачити всі так, як воно є, наближати те, що народжується й повинне бути”. Опираючись на такий постулат, він веде за собою загін червоноармійців. Його вміння підкуповувало й нас, читачів, вселяє довіра до нього, у незалежності від наших політичних переконань. Цього Фадєєв і домагався.

Варюха, по Фадєєву, жінка, обділена не життям – ні, воно нею в повніше задоволена, а простій, чистої чоловічою любов’ю Будь поруч із нею домовитий чоловік, була б вона сама не в загоні, а будинку й ростила б дітлахів. Адже в ній нагромадилася стільки любові, жіночого тепла й доброти! І так хотілося їй кому-небудь подарувати, щоб серце не металося в груди, як птах у клітці. От і шукає вона цього “кого-небудь”, хто був би її дійсно гідний.

У центрі уваги Фадєєв ставить зображення людських характерів і долі у вогні громадянської війни. Він любить подовгу аналізувати внутрішній стан учасників загону, досліджувати зміни в настроях у різні моменти – суспільної й приватного життя. А бій для письменника – лише випробування для героїв на міцність духу й переконань Під час опису боїв Фадєєв у першу чергу звертає увагу на емоційний стан героїв. Так вони залишаються для нас насамперед людьми, а вже потім комуністами. У романі “Розгром” Фадєєв піднімає важливі соціально-моральні проблеми: національне питання, матеріальне щастя, стійкість духу у світлі революційних переконань і громадянської війни.

Може бути, назва роману зовсім не випадково? Показавши вдачі червоногвардійців без прикрас, він начебто б догодив партії, але назва “Розгром” пророкує долю всієї комуністичної системи як теорії, так і політичного режиму. Непряме підтвердження цьому можна виявити в його передсмертному листі, де він пише про жорстокість “вождів світового пролетаріату” стосовно життя взагалі. Залишається відкритим питання, так чи вірив хто-небудь у життєздатність тої політичної системи, що існувала в Росії протягом сімдесятьох років і корчилася в крові тих, хто був убитий у громадянську війну, хто був засланий у Сибір і там сгинул, хто був репресований і розстріляний…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Тема громадянської війни в радянській літературі (По романі А. А. Фадєєва “Розгром”)

Categories: Твори з української літератури

Links