Тема батьківщини в лірику А. Блоку
У збірник віршів про Росію, поряд з новими, уперше Алл С о ч. Р У віршами, що з’явилися, були поміщені вірші, надруковані кілька років назад. І кожний вірш несе в собі певне ідейне навантаження, воно – своєрідна ланка в ланцюзі. Відкривається книга циклом віршів про Куликовом поле. Цей цикл задає тон всьому збірнику – прояснений смуток і мудру любов поета до Росії, – навіть такий: … И під лампадою в ікони Пити чай, отщелкивая рахунок, Потім переслинити купони, Пузатий відчинивши комод, И на перини пухові У важкому завалитися сні… Скільки
Від перших гірких одкровень до заключних рядків: И знову ми до тебе, Росія, Добрішали із чужої землі. Цикл “На поле Куликовом” відкривається віршем “Ріка розкинулася”. Тут батьківщина для Блоку – буйна, хаотична, хмільна; її шлях “у тузі безбережної”. У вірші “На поле Куликовом” небесна Кохана охороняє сплячих воїнів: И коли ранком, хмарою чорної Рушила орда, Був у щиті твій
Але в Блоку є інша, зовсім протилежна Русь – З болотами й журавлями И мутним поглядом чаклуна. Це стара Русь. Її тлумачення подібно з пушкінським; “Там чудеса, там лісовик бродить, русалка на галузях сидить…” И сам не зрозумів, не виміряв, Кому я пісні присвятив, У якого Бога жагуче вірив, Яку дівчину любив, – говорив поет
Але Блок не жалує Росію: Тебе жалувати я не вмію И хрест свій дбайливо несу… Він твердо вірить у її майбутнє: Не пропадеш, не сгинешь ти, И лише турбота затуманить Твої прекрасні риси… В “Останнім напутті” виникають улюблені образи: … Ще лісу, галявини, И путівці, і шосе, Наша російська дорога, Наші росіяни тумани, Наші шелести зовсім. Поета хвилює не політична доля рідної країни, а порятунок її живої душі. До долі Росії він підходить не як мислитель із відверненою ідеєю, а як поет – з інтимною любов’ю. Росія для нього – Кохана, і як міняються її риси – від Прекрасної Дами до музи останніх віршів, так і почуття до батьківщини виражається в мінливих символах романтичної любові. Спочатку як наречена, дружина або мати вона нагадує своїми світлими рисами Кохану: …
От вона – Із кришталевим дзенькотом Переповнила надії, Світлим колом обвела… … Це – легкий образ раю, Це – Мила твоя… Тільки Блок, із властивим йому особистим почуттєвим, інтимним сприйняттям, може полюбити таку Росію й зізнатися їй: Знову, як у роки золоті, Три стертих треплются шлеї, И грузнуть спиці писані В розхлябані колії… Росія, убожіючи Росія, Мені хати сірі твої, Твої мені пісні вітрові, – Як сльози перші любові! Але інтимно^-особисте в поета невіддільно від всесвітнього: образ нареченої, дружини пов’язаний з вічною красою Прекрасної Дами, Світової Душі… У більше пізній творчості тема батьківщини, а згодом і революції, у Блоку стала зв’язуватися не тільки з ідеалом Вічної Жіночності, але й з духовно-моральним мотивом і образом Христа. Часто ці два образи зливаються: Про те, що було, не жалуючи, Твою я зрозумів висоту: Так. Ти – Рідна Галилея Мені – Невоскреслий Христу. І нехай інший тебе пестить, Нехай множить дику поголоску: Син Людський не знає, Де схилити йому главу. Образ Христа у творчості Блоку, з одного боку, носить ліричний характер, а з іншого боку – епічний, народний
Про такому Христі Блок говорить у вірші “Батьківщина”: Колись там, на висоті, Рубали діди зруб гарячий И співали про своєму Христі. В образі Христа, звістка про яке йде з темної Росії, немає смиренності, він несе відплату: И краплі іржаві, лісові, Родячись у глухомані й темряві, Несуть переляканої Росії Звістка про сжигающем Христю. Епічний і ліричний образи Христа з віршів про Росію, з’єднавшись, стануть у поемі “Дванадцять” трагічним символом “російського ладу душі”. Отже, ми простежили еволюцію Теми батьківщини у творчості Блоку від ідеалу Вічної Жіночності – Росії – Улюбленої, дружини, матері, до складного, неоднозначного образа Христа, що несе в собі ідейні духовно-моральні шукання поета, а також злиття двох цих образів