Тема батьківщини й народу в поемі “Мертві душі”
Роботу над поемою “Мертві душі” Н. В. Гоголь почав в 1835 році. Первоначальное бажання Гоголя “… показати хоча б з одному боку всю Русь…” поступово переростає в задум “твору повного”, “де було б уже не одне те, над чим варто сміятися”. Пізніше, уже після публікації поеми, Гоголь напише: “Бивает час, коли не можна спрямувати суспільство або навіть все покоління до прекрасного, пока не покажеш всю глибину його теперішньої мерзенності”. За словами Герцена, “Мертві душі” потрясли всю Росію”.
В “Мертвих
На сторінках поеми селяни изображени далеко не в рожевих тонах. Лакей Петрушка спить не роздягаючись і “носить завжди із собою якийсь особливий запахнув”. Кучері Селіфан – не дурень випити. Але саме для селян у Гоголя знаходяться й добрі слова, і тепла інтонація, коли він говорить, наприклад, про Петра Не Вмивай-Корито, Івані Колесо, Степані Пробці, спритному мужику Веремію Сорокоплехине. Це всі люди, про долю доторих автор задумався й задався вопросом: “Що ви, серцеві мої, поробляли на столітті своєму?
Як перебивалися?” Як тільки Гоголь переходить від помещиков і чиновників, від базік і оскотинившихся скнар до людей з народу, до образів і тем народного життя, до мечті про майбутнє Росії – різко міняється сам тон авторського мовлення. У ній з’являються й смутні роздуми, і незлобний жарт, і, нарешті, ліризм. У поемі “Мертві душі” Гоголь виступив як патріот, у якому живе неотразимая віра в майбутнє, де не буде никаких Манилових і Новосибірських, Собакевичей і Чичикових.
Письменник виразив глибоку надію, що Росія підніметься до величию й славі. Тема народу проходить через всі глави поеми, у яких письменник зриває маски із представників паразитичного дворянского класу. Трагічна доля закрепощенного народу особливо яскраво проє в образах кріпосних людей. Гоголота говорить про тім отупінні й здичавінні, що несе рабство людині. У цьому світлі й треба розглядати образи дядька Митяя, дівчиська Пелагії, що не вміла відличать, де право, де лево, плюшкинских Прошку й Маврові, забитих до крайньої степені.
Соціальна пригніченість і приниженность віддрукувалися на Селіфані й Петрушке. Останній навіть мав шляхетне спонукання до читання книг, але його більше залучало не те, про що читав він, а процес самого читання, що ” от-де з букв вічно виходить яке-небудь слово, що інший раз чорт знає що значить”. За страшним миром поміщицької Росії Гоголь бачив живу душу народу. У поемі з підйомом і замилуванням говориться про його молодецтво, сміливість, про любов до вільного жизні. Щодо цього глибоке значення мають вкладені у вуста Чичикова рассуждения про кріпосних і випадних селян у сьомому розділі поеми.
Кріпосне право гальмувало розвиток Росії. Запущені села, сумовитий побут – кріпосне право тягло Росію в минуле. Гоголь у мріях бачив країну іншої. Образ птаха-трійки – це символ могутності його Батьківщини.
Їй належить очолюющая роль у світовому розвитку. “Мертві душі” – це “енциклопедія життя кріпак Русі”. Бєлінський пісал: “Гоголь перший глянув сміло на російську дійсність”. Якби в нас не було видатних майстрів слова, як Грибоєдов, Пушкін, Лермонтов, Гоголь, то що б ми знали про тодішню російську дійсність?
Їх цивільний подвиг полягав у тому, що вони, люблячи Росію, не побоялися показати “темні сторони” російського суспільства. Поема звучить оптимістично. Віра у свій народ, у його грандіозні сили, віра в Росію з її неповторністю й самеперебуванням харчували всю творчість Гоголя. Слідом за словами великого поета він смело може сказати: “Я Батьківщину люблю!” Останні десятиліття в нашій країні йдуть більші зміни, заново переосмисливается історія й шляхи в майбутнє, але ідеї Гоголя сучасні й зараз.
Чернишевський писав: “Давно вже у світі не було письменника, що був би так вадружин для свого народу, як Гоголь важливий для Росії”. Високо поему оцінив Герцін. У добутку видна прекрасна душа автора, його нескінченна туга за ідеалом, смутна принадність спогадів про минуле життя, відчуття величі Росії
(1 votes, average: 5.00 out of 5)