Єдність сатиричного і ліричного у поемі “Мертві душі”

Скарбниця творчості Миколи Васильовича Гоголя збиралася на народному підгрунті. Саме тому його твори сповнені водночас і гніву, і любові. Гніву – до тих, хто нівечить людські долі, любові – до народу.

Ці парадоксальні суперечності простежуються протягом усього твору. Адже суперечливим є вже те, що поема має назву “Мертві душі”, те, що сатиричне і ліричне в ній виступає в єдності.

Проте з кожною главою твору наростає викривально-сатиричний пафос. Якщо звернутись до образів твору, то можна побачити низку сатиричних персонажів,

серед яких і центральний образ, і декілька його оточуючих.

Наприклад, Манілов разом із дружиною презентують Чичикову список померлих селян, перев’язаний рожевою стрічечкою. Яке ж огидне відчуття викликає цей штрих! А сам Чичиков? Авантюрист, зацікавлений у нещасті інших людей заради своєї вигоди: “А теперь же время удобное, недавно была эпидемия, народу вымерло, слава Богу, немало”. Двуликий добродій дякує Богові за людське горе!

Та хіба тільки він… Герої гоголівської сатири – люди обмежені, не здатні на душевні пориви. А їх захоплення не виходять за межі супу та котлет. Отже, предмети домашнього

побуту важать в їхньому житті значно більше, ніж високі почуття. Блискуче, гостросатирично письменник розкриває ту істину, що у тогочасному суспільстві людина не здатна відчувати симпатію, дружбу, повагу, любов.

Із найглибшою сатирою звучить тема столиці у “Повісті про капітана Копєйкіна, де відверто протиставляються державні мужі простій людині. А символом державної влади якраз і виступає Петербург – пихатий, розкошуючий, розбещений і ситий.

Зображення ж простих людей пройняте поезією. Та й сама авторська оповідь містить безліч ліричних відступів, авторських монологів і роздумів про життя, мистецтво, про Батьківщину.

А спогади про Батьківщину доводять автора до глибокого трепету: “Не так ли и ты, Русь, что бойкая необгонимая тройка несешься! Дымом дымится под тобою дорога, гремят мосты, все отстает и остается позади. Остановился пораженный божьим чудом созерцатель: не молния ли это, сброшенная с неба? что значит это наводящее ужас движение? и что за неведомая сила заключена в сих неведомых светом конях? эх, кони, кони, что за кони!”.

І ще більш контрастним стає цей авторський ліризм сатиричному показові співаючого Чичикова. Здавалось би, що тут дивного? Адже з прадавніх часів пісня супроводжує людину протягом усього життя. Але ж то людину! А Чичиков? Нелюдь, що придбав майно у вигляді мертвих душ.

Читаючи цей епізод твору, намагаєшся зрозуміти і почуття автора, і прихований зміст слів, вкладених в уста візниці Селіфана: “Вишь ты, как барин поет!”. Геніальність самої теми “Мертвих душ” виявляється у багатстві різних значень і протиставлень понять мертвих і живих душ, коли починаєш розуміти глибину і важливість для поеми того ліричного відступу, де мова йде про те, що “…на свете дивно устроено: веселое мигом обратится в пе-чальное, если только долго застоишься перед ним…”.

Отже, М. В. Гоголь довів, що характер людини формується під впливом суспільного середовища. Тому можна стверджувати, що предметом сатири


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Єдність сатиричного і ліричного у поемі “Мертві душі”