Тема 9. Тарас Шевченко (1814 – 1861) – Літературний процес 40 – 60-х років XIX ст
III. Нова українська література
Літературний процес 40 – 60-х років XIX ст.
Тема 9. Тарас Шевченко (1814 – 1861)
Біографічні відомості
9 березня 1814 р. народився Тарас Григорович Шевченко в селі Моринцях на Черкащині в родині селянина-кріпака. У сусідньому селі Кирилівці проминули дитячі роки майбутнього поета.
Рано залишився сиротою.
Перша освіта у сільського дяка; виявив великий хист до малювання і складання віршів.
1831 р. – переїхав з паном Енгельгардтом до Петербурга, де навчався в майстра-живописця Василя Ширяєва.
1838
Т. Шевченко вільний слухач Академії мистецтв у Петербурзі.
1840 р. – вийшла перша збірка поезій Т. Шевченка “Кобзар”, яка розпочала новий етап в історії української літератури.
1841 р. – окремим виданням видруковано поему “Гайдамаки”.
1843, 1845 рр. – у складі археографічної комісії Шевченко відвідує Україну.
1843 р. – опубліковано драму “Назар Стодоля”.
1844
1845 р. – опубліковано твори “Кавказ”, “Наймичка”.
1845 р. – після закінчення академії повернувся в Україну, увійшов до таємної політичної організації Кирило-Мефодіївського товариства.
Опубліковано послання “І мертвим, і живим…”, вірші “Заповіт”, “Минають дні, минають ночі…”, історичні твори “Великий льох”, “Холодний Яр”; видав альбом “Живописна Україна”.
1847 р. при арешті Шевченка до рук жандармів потрапила рукописна збірка “Три літа”, підготовлена поетом до друку. У неї увійшли такі твори: “Сон”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим…”, “Єретик” і десятки поезій. До 1905 р. ця збірка пролежала в жандармських архівах. Лише окремі поезії збірки, що випадково залишилися в приватних руках, поширювалися в Україні.
1847-1857 рр. – за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві та за написання гостросоціальних віршів Шевченко був засланий рядовим солдатом до Орської фортеці, а згодом – в Оренбург та Новопетровське укріплення.
1847 р. – брав участь в Аральській експедиції, під час якої створив серію живописних полотен, написав поеми “Княжна”, “Варнак”, “Москалева криниця” та ін., вірші “І виріс я на чужині…”, “Якби ви знали, паничі…”, “У нашім раї на землі…” тощо.
1857 р. – П. Куліш опублікував поему “Наймичка” без імені автора.
1858 р. – повернення до Петербурга.
1859 р. – подорож в Україну.
1860 р. – одержав звання академіка-гравера. Цього ж року побачило світ нове видання “Кобзаря”.
10 березня 1861 р. – помер Т. Г. Шевченко в Петербурзі.
22 травня 1861 р. – перепохований у Каневі на Чернечій (нині Тарасовій) горі.
Огляд творчості
Т. Шевченко залишив по собі збірку поезій “Кобзар”, 9 повістей (із 20-ти задуманих), п’єсу “Назар Стодоля”, декілька уривків інших драматичних творів, щоденник, листи.
Поетична збірка “Кобзар” названа в народі Книгою Правди. Це “епоха в історії духовного розвитку цілого народу українського”, бо вона “відразу відкрила немов новий світ поезії” (І. Франко).
Перше видання “Кобзаря” припадає на 1840 р., часи миколаївської реакції, коли переслідувалося кожне вільне слово, у суспільстві панували страх, ненависть, підозра, доноси, наклепи, продажність. Поява збірки стала благодатною зливою в суспільній пустелі. У першому виданні “Кобзаря” було лише 8 творів. Відкривався він програмним віршем “Думи мої, думи мої,..”, у якому поет висловив свої гіркі роздуми й болісні переживання з приводу становища українського народу, гнівний протест проти національного й соціального гніту.
До збірки увійшли ранні твори Шевченка: “Думи мої, думи мої…”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думка” (“Нащо мені чорні брови…”), “До Основ’яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”.
Образ кобзаря, народного співця, виразника народних дум і прагнень українського народу фігурує в багатьох творах Т. Шевченка, вказуючи на високе призначення мистецтва та його роль у суспільному житті.
Твори з “Кобзаря” поширювалися з великою швидкістю, їх переписували, вчили напам’ять. Назву книжки перенесли на автора, додавши епітет “Великий”. І тому Тарас Шевченко відомий у всьому світі як Великий Кобзар, співець життя народного.
У 1844 р. твори, що увійшли в перше видання “Кобзаря”, разом з поемою “Гайдамаки” були перевидані окремою книжкою під назвою “Чигиринський Кобзар і Гайдамаки Тараса Шевченка”.
Видання “Кобзаря” 1860 р. позначилося схвальними рецензіями. Шевченка було названо народним поетом, у нього “коло дум і почуттів перебуває в цілковитій відповідності зі змістом і ладом народного життя”(М. Добролюбов).
У 1876 р. всі поетичні твори Т. Шевченка українською мовою було видано в Празі двома томами (другий містив нелегальні вірші та поеми).
Етапи творчості:
І – ранній (1838 р.- 1843 р.);
ІІ – 1843 р.- 1847 р.;
ІІІ – невольнича поезія (1847 р.- 1857 р.):
1847 р.-1850 р.( Оренбург, Кос-Арал);
1850 р. -1857 р. (Новопетровська фортеця);
ІV – творчість після заслання (1857 р. – 1861 р.).
І. Рання творчість
Шевченко виступає переважно як романтик і реаліст одночасно.
Характерні риси:
– інтерес до незвичайного, яскравого, таємничого, фантастичного;
– піднесений стиль мовлення;
– розчуленість (сентиментальність);
– захоплення історичним минулим.
Основні мотиви ранньої творчості:
– сирітство і соціальна нерівність (“Тяжко-важко в світі жити”);
– трагічна доля жінки-покритки і розбещеність панів (“Катерина”, “Мар’яна-черниця”);
– героїчне минуле України (“Іван Підкова”, “До Основ’яненка”, “Тарасова ніч”, “Гайдамаки”, “Гамалія”, історична драма “Микита Гай дай” (зберігся лише уривок));
– тема ролі поета в суспільному житті (“Думи мої, думи мої…”);
– соціальна справедливість, прославляння благородства (“Назар Стодоля”).
“Причинна” (1838)
Жанр: романтична балада з елементами реалізму.
Сюжет, композиція
Починається балада словами “Реве та стогне Дніпр широкий…”. Перший строфоїд (пролог) зображення природи під час бушування стихії, що є однією з ознак романтизму.
Другий строфоїд експозиція та зав’язка. Перед читачем дівчина-сирота, яка живе серед чужих людей, настроєних до неї вороже. Вона покохала парубка, чекає на нього. Довга відсутність любого, гірка самотність і принижене становище вичерпали духовні сили нещасної сироти, вона змушена була звернутися до ворожки. їй наче “ворожка поробила” ходити І виглядати милого козаченька. Дівчина стала причинною (не в собі, хворою), ніби русалка блукає. “Така Її доля”, – щиро співчуває автор своїй безталанній героїні (третій строфоїд – ліричний відступ).
Наступний строфоїд кульмінація – загибель дівчини, подана у фантастичному плані, але без нагнітання жахів. Мають місце міфологічні персонажі русалки. Факти життя людей переплітаються з природою (“защебетав соловейко”, “треті півні: кукуріку!”, “защебетав жайворонок” тощо).
Розв’язка настає в той момент, коли приїздить парубок, який прагне зустрічі зі своєю коханою. Заставши її мертвою біля дуба, сам покінчує життя самогубством. Останній строфоїд балади “поховали громадою як слід, по закону” дівчину й парубка, але “нема кому запитати, за що їх убито”, бо сироти. За народними звичаями, на могилі дівчини посадили червону калину (символ дівчини), а над парубком явір та ялину (символ неодруженого парубка).
Використавши баладну форму, Т. Шевченко відобразив реальні життєві явища, народні вірування, звичаї, використав мовні засоби фольклорної поетики.
“Катерина” (1838)
Жанр: ліро-епічна соціально-побутова поема з народного життя.
Тема: розповідь про трагічну долю матері-покритки та дітей-безбатченків в експлуататорському суспільстві та зображення розбещеності російського офіцерства.
Сюжет і композиція
Ліричний вступ
Поема розпочинається зверненням-застереженням до дівчат не кохати моcкалів-паничів, бо їхня “любов” зрадлива, легковажна, а покинуті “москалями” дівчата часто гинуть морально або накладають на себе руки.
Сюжетна основа твору – розповідь про нещасливе кохання сільської дівчини Катрі, яка на свою біду полюбила пана-офіцера.
Зав’язка сюжету
Знайомство Катерини з офіцером Іваном, його від’їзд і народження у Катрі позашлюбного сина, що викликало осуд усього села.
Перший розділ закінчується повідомленням про те, що “вернулись москалики”, але “іншими шляхами” (не до Катерини, яка все чекає на батька дитини). Батьки, прислухаючись до суспільної думки, не можуть чекати.
Другий розділ починається драматичною сценою. У глибокій зажурі сидять за столом батьки Катерини. Мати докоряє дочці тим, що вона, не пошанувавши ні своєї, ні батьківської честі, народила позашлюбне дитя, що є великою ганьбою, Батькам краще не мати на старості підтримки від дочки, аніж на кожному кроці чути глузування з боку односельців. Тому мати проганяє Катерину, наказавши не зізнаватися нікому, що в неї є мати:
Проклятий час, годинонька,
Що ти народилась!
Якби знала, до схід сонця
Була б утопила…
Катерина падає на коліна, просячи пробачення. Але батьки непохитні у своєму рішенні. “Молись Богу та йди собі – мені легше буде”, – звучать слова батька.
Третій розділ розпочинається спокійним пейзажем, що підкреслює контрастність між природою і суспільним життям. Катерина з дитиною блукає “чи в лісі”, “чи на полі”, “чи в діброві з-під колоди вовка виглядає”, прямуючи на схід. Зустрічає чумаків, розповідає про свою нещасливу долю.
Настала зима, а Катерина майже боса йде в Московщину. Покритка зустрічає “москаликів”, та на ввічливе запитання про Івана почула від них у відповідь грубий, образливий жарт
Четвертий розділ
Кульмінація зустріч Катерини з Іваном. Сподіваючись на обіцяні почуття, дівчина звертається до офіцера ніжними словами, але той робить вигляд, що не знає її, дає грубий наказ прибрати їх з дороги.
Розв’язка
У розпачі Катерина залишає дитину серед шляху, а сама топиться у ставку.
П’ятий розділ (виконує роль епілогу): син Катерини (уже підліток) – поводир у сліпого кобзаря. Хвилюючою є його зустріч з батьком, тепер великим паном, що відцурався своєї дитини.
“До Основ’яненка” (1839)
Один із ранніх творів Т. Шевченка, у якому розкривається тема героїчного минулого України.
“Те диво, що було, минуло” – так поет характеризує українську старовину.
У поезії виявляється сум з приводу знищення козацтва. Мають місце персоніфіковані запитання: “де преславні козаки?” (очерети запитують у Дніпра, могили у вітру, тирса у степу, чайки – у синього моря).
Поезія пройнята духом запорозької минувшини, але спроектована на сучасність: автор промовляє до національної свідомості сучасних йому українців. Нація, яка має такі пісенні скарби, не може загинути:
Наша дума, наша пісня.
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!
“Гайдамаки” (1839 – 1841)
Це найбільша за обсягом поема Т. Шевченка.
Назва твору: гайдамаками називали учасників Коліївщини народного антишляхетського повстання 1768 року на Правобережній Україні, що було вершиною національно-визвольної боротьби українського народу,
Жанр: ліро-епічна поема героїчного характеру.
Тема: показ лицарської звитяги українців під час національно-визвольного руху проти свавілля шляхти й корчмарів, зображення сили й працьовитості українського народу, його волелюбності і моральної краси.
Ідея: звеличення національно-визвольного руху України та лицарів Коліївщини, осуд шляхетського свавілля.
Композиція: два вступи, одинадцять розділів, епілог, післямова (хоч і називається вона “Передмова”), гумористичне послання до передплатників.
Особливість композиції – наявність значної кількості вставних пісень і ліричних відступів, у яких поет виступає ніби співучасником подій.
Сюжет
Дві сюжетні лінії:
– розгортання селянського повстання, особисте життя Яреми Галайди та пов’язаних з ним персонажів.
Лінії переплітаються, бо Ярема – учасник Коліївщини.
Образи
Основні: Ярема Галайда – не історична постать, але, за народними переказами і піснями, існував насправді; “сирота багатий”,
Оксана – кохана дівчина Яреми.
Максим Залізняк, Іван Гонта – історичні постаті, які очолили гайдамацький рух.
Другорядні образи: гайдамаки, конфедерати, титар (батьку Оксани), Лейба (корчмар), кобзар Волох, ксьондз, підліток-гайдамак, Гонтині діти.
Стислий переказ твору
Посвята
Поема розпочинається лірично-філософським відступом – посвятою.
Автор розмірковує над плином життя, над вічними змінами в природі і людському суспільстві: “Все йде, все минає – і краю немає…” Вічними є лише волелюбні прагнення народу. А виразниками цих прагнень стали гайдамаки. Поет знає, що його думки будуть вороже зустрінуті реакційними письменниками, які вважають:
Коли хочеш грошей.
Та ще й слави, того дива,
Співай про Матрьошу,
Про Парашу, радость нашу.
Султан, паркет, шпори, –
От де слава!!!
У поета – інша слава, інші цінності. Він згадує про часи козацької волі, про славне минуле України. Кругом нього стали його “діти” – породжені поетичною уявою образи твору – гайдамаки. Він радить їм летіти з чужини в Україну, не цуратися мови, якою мати пісень співала, не цуратися своєї історії. Поет просить благословення для них у свого “щирого батька” (Василя Івановича. Григоровича, якому присвячено поему).
Інтродукція
Це історичний вступ до поеми, в якому розповідається про політичний стан Польської держави, де зародився гайдамацький рух. Боротьба польських магнатів за владу врешті – решт призвела до втрати Польщею своєї державності. А конфедерати, які мали цю державність захищати, грабували Україну, знущалися з народу. їхні дії викликали обурення проти шляхти – гайдамаки готувалися до повстання, “ножі освятили”.
Галайда
Ярема Галайда – наймит, попихач шинкаря Лейби. Він сирота, але “сирота багатий”, бо в нього є кохана Оксана. Вночі, коли шинкар лічив гроші, а його дружина і донька спали, Ярема взяв торбу і пішов у Вільшану.
Конфедерати
Цієї ж ночі до Лейби прийшли конфедерати, виламали двері, побили господаря, допитуючись, де його дочка. Корчмар хрестився та божився, що вона вмерла. Конфедерати всіляко принижували Лейбу, а він корився і догоджав їм, підливаючи горілки. А коли шляхта почала вимагати в нього гроші і бити, він сказав, що в нього немає “ні шеляга”, а багато червонців зберігається в костьолі у вільшанського титаря. Ще у титаря є гарна дочка Оксана, “як панночка”. Конфедерати залишили корчмаря і поїхали у Вільшану.
Титар
У Вільшані попід гаєм Ярема, співаючи, виглядав свою Оксану. Парубок навіть заплакав, чекаючи, бо боявся, що кохана не прийде. А коли побачив її, то зрадів і забув про все. Титарівна забарилася, бо в неї занедужав батько.
Ярема розповів дівчині, що йде в Чигирин дістати свяченого ножа, бо надумав пристати до гайдамаків, здобути славу, багатство і все це скласти до ніг Оксани:
Одягну тебе, обую.
Посаджу, як паву, –
На дзиглику, як гетьманшу,
Та й дивитись буду…
Закохані мріяли, як будуть жити, коли не стане ляхів в Україні. Прощаючись, Ярема і Оксана присяглися один одному у вірнім коханні та й розійшлися.
Тихесенько, гарнесенько.
Щоб ніхто не бачив
Ні дівочі дрібні сльози.
Ні щирі козачі.
А тим часом у титаря засвітилось в усіх вікнах. То конфедерати, – ті, хто нібито зібрався волю боронити, – катували Оксаниного батька, вимагаючи в нього гроші. Титар мовчав.
“Завзята бестія! стривай!”
Насипали в халяви жару…
“У тім’я цвяшок закатай!”
Не витерпів святої кари,
Упав сердега.
Замордувавши титаря, ляхи вирішили запалити церкву. Але тут у хату вбігла Оксана і, побачивши вбитого батька, знепритомніла. Її, непритомну, ляхи забрали з собою.
Свято в Чигирині
Автор згадує колишніх гетьманів, за правління яких Чигирин був містом козацької вольниці. Колись тут збиралось численне козацьке військо. Минув час, і в Чигирині, “як у домовині”.
Аж ось поет знов повертається до подій Коліївщини, Над річкою Тясмином, у темнім гаю, зібрались прості козаки і старшина, щоб покарати ворогів:
За кров і пожари
Пеклом гайдамаки ляхам оддадуть.
Попід дібровою стояли вози з ножами, і повстанці вірили, що ту зброю подарувала Катерина II, яка начебто підтримувала гайдамаків. Козацька старшина, що з’їхала ся з різних куточків України, плекала надії на визволення з-під польського гніту, сподівалась, ще повернеться влада гетьмана.
Люди чекали дзвонів, що мали сповістити про початок церковної служби, слухали, як співав сліпий кобзар. Нарешті вдарили дзвони. У службі брала участь така сила духовенства, як на Великдень. Поміж возами ходили попи з кропилами і святили зброю. А благо чинний закликав громаду:
Молітесь, діти! страшний суд
Ляхи в Україну несуть –
І заридають чорні гори.
Він нагадав людям про страшні лиха, що їх зазнала Україна, про те, що всі “праведні” українські гетьмани були спалені шляхтою або заживо, або після смерті (трупи Богдана Тимоша Хмельницьких було піддано вогню в Чигирині, аби знищити навіть пам’ять про них). Диякон проголосив:
Нехай ворог гине!
Беріть ножі! освятили!
І народ кинувся розбирати ножі, що згодом “заблищали по всій Україні”
Треті півні
Ляхи розкошували, не знаючи, що панувати їм судилося лише один день, поки не розпочалось повстання.
Коліївщина, це “пекельнеє свято”, охопила всю Україну, але минув час і про неї забули. Онуки славних учасників повстання “панам жито сіють”.
Серед ночі берегом Дніпра йшов козак, йшов і журився, бо його серце чуло щось недобре. Він йшов не у Вільшану до коханої, а у Черкаси до ляхів, яких буде бити, коли почує сигнал до повстання (цей сигнал – треті півні).
Ярема замислився над долею України, сподіваючись, що народ виборе собі незалежність і, як символ цієї незалежності, у степах України знов “блисне булава”.
Поринувши у свої думки, він і не помітив, що почалась буря:
Там Оксана, там весело
І в сірій свитині;
А тут… а тут…
Що ще буде?
Може, ще загину.
Червоний бенкет
“Задзвонили в усі дзвони по всій Україні”, і гайдамаки почали бити ляхів. З бойовим покликом “Гине шляхта, гине!” “по горищах, по коморах, по льохах, усюди; всіх уклали, все забрали”.
У Черкаси, де діяв Залізняк, прийшов і Ярема. Там він дізнався про те, що конфедерати вбили титаря і вкрали Оксану. Ярема попросився у реєстр до Залізняка. Оскільки хлопець був сиротою і не мав прізвища, то його записали як Галайду (бездомний бурлака). Дали Яремі коня і, залишивши за собою палаючі Черкаси, поїхали далі, а Ярема всю дорогу мовчав – тяжко тужив за Оксаною.
Гупалівщина
Повстання охопило всю Україну:
…осталися діти та собаки –
Жінки навіть з рогачами
Пішли в гайдамаки.
Поет у ліричному відступі говорить про те, що у кривавій різні винні “ксьондзи, єзуїти”, які посіяли ворожнечу між братніми слов’янськими народами.
Коли загін Залізняка приїхав у Вільшану, Ярема дізнався про те, що ляхів там вже вбили, а тепер поховали. Тоді ж повстанці познайомилися з хлопцем-підлітком, який разом зі своїм батьком пішов у гайдамаки. У хлопця розпитали дорогу до Будищ, де в яру було озеро, а попід горою стояв ліс. У тому лісі ляхи поховались на деревах, і їх позбивали з дерев, як груші. Там же повстанці знайшли скарби конфедератів і потім пішли карати ворогів у Лисянку.
Бенкет у Лисянці
Гонта і Залізняк керували повстанням у Лисянці. Повстанці не жаліли нікого: ні жінок, ві дітей. Особливо лютував Ярема. Тепер у нього було і золото, і слава, але ніщо у світі ие могло вгамувати його тугу за Оксаною. Гайдамаки влаштували бенкет у Лисянці, пили й гуляли, а кругом їх палала пожежа, чорніли на кроквах обгорілі трупи повішених. Тут Ярема побачив переодягненого у козацьку кирею Лейбу, який розповів йому, що в будинку, за мурами якого сховалися ляхи, знаходиться Оксана. Гонта та Залізняк наказали козакам палити по будинку з гармат, та Ярема встиг з Лейбою прокрастися туди, в самий льох, і вихопити ледь живу Оксану. Прямо звідти він повіз її до Лебедина.
Лебедин
У Лебедині Оксана опритомніла в монастирі і розповіла бабусі-черниці про те, як потрапила в полон до ляхів, як хотіла накласти на себе руки. Від цього вчинку її врятували лише думка про Ярему та кохання до нього.
Черниця, у свою чергу, розказала, що саме Ярема Галайда привіз дівчину до Лебедина і обіцяв за нею приїхати. Він і справді повернувся, обвінчався з Оксаною, того ж дня покинув її, щоб разом із Залізняком бити ляхів.
Гонта в Умані
Пройшло літо, настала зима, а повстання тривало, тривало аж до весни:
Не спинила весна крові,
Ні злості людської.
Тяжко глянуть, а згадаєм –
Так було і в Трої.
Так і буде.
Ярема прославився на всю Україну як завзятий гайдамака:
Максим ріже, а Ярема
Не ріже – лютує:
З ножем в руках на пожарах
І днює й ночує.
Гайдамаки хмарою обступили Умань і затопили її панською кров’ю. Аж ось гайдамаки привели до Гонти ксьондза-вчителя і двох його учнів, хлопчиків-католиків, синів Гонти. Гонта, вірний присязі, наказав убити ксьондза, а дітей привселюдно примусив зізнатися, що вони католики. Батьківське горе не знало меж:
Сини мої, сини мої!
Чом ви не великі?
Чом ви ляха не ріжете?
А сьогодні, сини мої.
Горе мені з вами!
Поцілуйте мене, діти.
Бо не я вбиваю,
А присяга.
Гонта своїми руками зарізав обох синів, заборонивши їх ховати, як і всіх інших католиків. Потім він наказав зруйнувати базиліанську школу, де вчились його діти. Гайдамаки розбивали об каміння ксьондзів-учителів, а школярів живих топили у криниці.
Гонта, не тямлячи себе від горя, мов навіжений бігав по Умані і кричав, закликаючи безжалісно нищити ляхів.
Прямо на пожарищі гайдамаки сіли вечеряти. Не було серед них тільки Гонти, Криючись від усіх, він шукав когось серед купи мертвих. Знайшов трупи своїх дітей, поніс їх у поле поховати:
Поклав обох, із кишені
Китайку виймає;
Поцілував мертвих в очі.
Хрестить, накриває
Червоною китайкою
Голови козачі.
Розкрив, ще раз подивився…
Тяжко-важко плаче:
“Сини мої, сини мої!
На ту Україну
Дивітеся: ви за неї
Й я за неї гину”.
Поховавши синів, Гонта пішов геть, оглядаючись на степ. Він бажав тепер для себе тільки швидкої смерті.
Епілог
Автор шкодує за часами, коли Залізняк і Гонта гуляли по Україні, караючи ворогів. Згадує свого батька сусідів, які любили слухати оповіді діда про Коліївщину.
Майже рік тривало повстання та й ущухло. Гонту ляхи піддали нелюдському катуванню і стратили. Не лишилося по ньому ні хреста, ні могили. Залізняк, дізнавшись про страшну загибель товариша, помер з горя. Гайдамаки поховали Залізняка в степу, насипали високу могилу. Довго стояв над тією могилою Ярема, а потім заплакав і пішов геть.
Гайдамаки після придушення повстання розійшлися хто куди. Тим часом було зруйновано Запорізьку Січ. А Україна “навіки заснула”. Тільки часом колишні повстанці, старі, ідучи понад Дніпром, співають гайдамацьких пісень.
“Назар Стодоля”
Жанр: історична драма.
Історія написання
У 1843 – 1844 рр була написана історико-побутова драма “Назар Стодоля” російською мовою. Згодом перекладена українською за допомогою друзів. У 1845 р. – поставлена на сцені членами аматорського гуртка Медико-хірургічної академії.
Сюжет драми побудований на соціальному конфлікті між старшинською верхівкою і січовою “голотою”, який розгортається в побутовому плані як зіткнення протилежних характерів.
У п’єсі немає зображення конкретних подій минулого та реальних осіб вони створені уявою автора. Однак в атмосфері епохи діють представники різних прошарків козацтва, про Запорозьку Січ говориться як про існуючу, згадуються запорозькі порядки, Братський монастир у Києві тощо.
Ідея
Викриваючи і засуджуючи антигуманний, потворний характер шлюбу з розрахунку, Т. Шевченко доводить, що сім’ю слід будувати на взаємній любові, довірі, духовній близькості.
Стислий переказ твору
Дія відбувається в XVII ст. в козацькій слободі поблизу Чигирина.
Акт перший
Хома Кичатий, багатий козацький сотник, має єдину дочку Галю. Прагнучи ще більшого збагачення й пошани, він просить свою молоду ключницю Стеху умовити Галю піти за багатого старого чигиринського полковника Молочая. За цю послугу Хома обіцяє Стесі одружитися з нею. Хитра Стеха погоджується допомогти Хомі і переконати Галю, що старий чоловік кращий за молодого, бо буде в усьому догоджати і коритися жінці.
Стеха питається у Хоми дозволу після розмови з Галею піти на вечорниці, і він дозволяє.
Хома, замислившись наодинці, сміється з довірливої Стехи, яку він ніколи не візьме за дружину: “женись не на чорних бровах, не на карих очах, а на хуторах і млинах, так і будеш чоловіком, а не дурнем”.
Хома попереджає дочку про прихід старостів. Галя радіє, гадаючи, що вони будуть від її коханого, молодого хорунжого Назара Стодолі. Хома сподівається, що якщо обдурена ним дочка подасть рушники, то потім її вже можна буде умовити, аби тільки не прийшов Назар.
“А подумаєш і те: яке йому діло до Галі? Се ж моя дитина, моє добро, слідовательно, моя власть, моя і сила над нею. Я отець, я цар її”.
Прийшли старости, почалося сватання, Галя подала рушники, старости і батько випили за здоров’я молодих.
Аж тут з’явилися колядники і з ними Назар та його друг Гнат. Побачивши сватів, Назар зрозумів, чому саме в цей час полковник послав його з грамотами в Гуляй-Поле.
Назар Стодоля називає Хому “дітопродавцем”, адже той обіцяв віддати Галю за нього. Він докоряє сотникові, нагадуючи, як колись врятував того від ножа гайдамаки, як Хома називав його сином.
Почувши від батька, що її просватали не за Назара, а за чигиринського полковника, Галя зомліла. Прийшовши до тями, вона клянеться коханому, що нічого не знала про наміри батька. Суперечка між Назаром і сотником, який починає глузувати з молодого козака, закінчується тим, що Назар хапає Хому за горло. Галя кидається між ними, і Назар опускає руки.
Не втрачаючи надії, Назар надає на коліна перед Кичатим, просить у нього пробачення, благаючи не губити його та Галю. Галя приєднується до благань Назара, та даремно – Хома нічого не хоче чути.
Звертаючись до коханої, Назар промовляє: “Бідна, бідна! В тебе нема батька, в тебе кат єсть, а не батько! Бідненька, серденько моє, пташечко моя безприютна. А я ще бідніший тебе: у мене й ката нема, нікому і зарізати!..”
Потім цілує Галю, а вона обіймає і цілує його, Назар просить старостів переказати полковнику все, що вони бачили й чули. Він обіцяє Галі, що знайде правду і повернеться до неї.
Акт другий
Події розгортаються у чепурній прибраній хаті Мотовилихи, у якої молодь збирається на вечорниці.
Господиня, прибираючи в хаті, згадала свої молоді літа, а потім стала осуджувати Хому Кичатого, що взяв у ключниці молоду вертляву Стеху, яка так і липне до козаків; дочку ж свою вирішив зробити полковницею, хоча її любить такий гарний завзятий козак Назар Стодоля. До хати завітали Гнат з Назаром. Хазяйка вийшла з хати, залишивши друзів наодинці.
Гнат намагався розважити Назара дотепним словом, та той зовсім занепав духом. Раптом він підвівся і сказав, що поїде до Чигирина й уб’є полковника, якщо той не відступиться від Галі. Гнат порадив товаришеві краще викрасти дівчину, підкупивши для цього Стеху.
Друзі домовились, що Гнат із кіньми чекатиме закоханих біля старої корчми. Звідти їм треба їхати до Запорожжя, де “сам гетьман не більший од чабана”, тим більше, що Назар не виписався з запорізьких козаків.
До хати увійшла Стеха. Гнат із хазяйкою вийшли закликати на вечорниці кобзаря, а Назар дав Стесі гроші і пообіцяв подарувати ще й плахту, якщо вона викличе до нього Галю. Стеха погодилася.
Повертаються Гнат і хазяйка, приходять молодь і музиканти. Розпочинаються вечорниці, Гнат трохи потанцював і попрощався, привселюдно поцілувавши Стеху. Стеха танцювала з козаками, співала. Потім на прохання молоді кобзар почав розказувати казку про страшну турецьку царицю. Але Стеха не дослухала казки, бо побилася об заклад з козаками, що вночі піде до старої корчми і принесе звідти цеглинку або кахлю. Вона виходить, танці тривають.
Акт третій
Стеха біля розваленої корчми зустрілася з Назаром і Галею. Ті попросили її подивитися, чи немає Гната з кіньми. Але Стеха, перш ніж бігти, відломила від печі кахлю, сказавши, що це від вовків.
Галя з Назаром залишаються в корчмі чекати Гната. Назар кинув на сніг кирею і посадив на неї дівчину, щоб зігріти їй ноги, надів на них власну шапку. Закохані говорять про своє кохання. Галя каже, що молитиметься за свого батька, навіть якщо він про клене її за втечу з дому.
Назар розповідає про свій намір відразу по приїзді до козацького міста Кодака обвінчатися з Галею, щоб ніхто вже не міг їх розлучити. Але дівчина мучиться сумнівами, бо вона любить батька, їй шкода його покидати.
Галя згадує страшні розповіді няньки про ту зловісну корчму. Колись тут було вбито запорозького старшину, потім на цьому місці Богдан Хмельницький зустрічав труну зі своїм загиблим на війні сином Тимошем, пізніше у корчмі вирізали євреїв, і відтоді в ній нібито живуть привиди померлих.
Галя боїться, і Назар заспокоює дівчину. Вона дає йому весільну хустку, яку взяла із собою, щоб пов’язати нареченого на весіллі. Закохані любо розмовляють, цілуються, а тим часом до корчми підкрадаються Хома Кичатий з челяддю і Стеха.
Назар вихопив шаблю, і сотникова челядь побоялася до нього підступитися. Починається бій на шаблях між Назаром і Кичатим. Галя падає між ними на коліна. Хома хоче схопити дочку, Назар боронить її, аж тут ззаду на нього нападають сотникові слуги і скручують йому руки. Галя благає батька не вбивати коханого: “Тату, тату, кате мій! Я розірву тебе, я день і ніч плекатимусь на тебе! Танцювать, плакать буду! Чого забажаєте, все робитиму – не вбивай його. Я за полковника піду…”
Коли Галя зомліла, челядь зв’язала Назара. Зав’язавши йому хусткою рота, козака кинули на снігу на поживу вовкам.
Аж тут нагодився Гнат, схопив сотника за груди і замірився на нього шаблею. Однак Хома нагадав йому про козацький звичай: якщо козак вбиває козака, то його ховають живим разом із вбитим. Гната це не зупинило, і він націлився пістолетом у сотника. Тоді Назар, якого Галя вже встигла розв’язати, зупинив друга, умовляючи не занапастити душу, бо Хома не вартий того. Кичатого відпустили. Він упав на коліна перед Назаром і просив пробачити за все скоєне. Щиро розкаявся і хотів спокутувати свої гріхи піти у ченці, залишивши все своє добро дочці і Назару.
Хома благословив Галю і Назара на шлюб.
II період 1843 – 1847 рр.
Це золота пора творчої зрілості Тараса Шевченка.
Перший період цих років – період “трьох літ” ( як і назва циклу від назви останнього вірша, уміщеного в рукописній збірці).
“Тризна” – перший твір цього етапу творчості.
“Розрита могила”, “Чигрине, Чигрине”, поема “Сова”, “Невольник”, “Великий льох”, “Наймичка”, “Сон”, “Кавказ”, “Єретик”, “І мертвим, і живим…”, “Заповіт”.
Провідний метод – критичний реалізм.
“Заповіт” (1845)
Історія написання
Гостюючи на Переяславщині в грудні 1845 р., Шевченко серйозно захворів. У нього виникла невесела думка сказати людям останнє слово.
Композиція, ідейний зміст
За формою “Заповіт” монолог. Складається з шести строф, які об’єднані попарно й утворюють ніби три сходинки, кожна з яких має свою провідну думку.
Перші вражають простотою, буденністю. Простежується логічний ланцюжок: слово “поховайте” – образ труни – висока могила – уся Україна, зігріта любов’ю Шевченка. Читач піднімається на таку височінь, що видно всю Україну, відчуває себе господарем цієї краси й величі та усвідомлює громадянську відповідальність за її долю.
У двох наступних парах строф автор лине думкою до рідного народу, турбується про його майбутнє. Шевченко вірить, що трудящі переможуть, скинуть з себе пута, тому й звертається до них із закликом:
…вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
Ці рядки кульмінація думок і вибух пристрасті поета, його найзаповітніше бажання.
У них сподівання, що після смерті поета здійсниться його палка мрія про волю народу.
Про “Заповіт” або за його мотивами написано сотні творів: М. Рильський “Слово про рідну матір”, М. Тихонов “Слово на Тарасовій горі в Каневі”, М. Танк “Заповіт” та ін.
На слова й мотив “Заповіту” написано понад 50 музичних творів: хори М. Лисенка, Г. Гладкого, М. Вербицького, О. Кошиця, К. Стеценка, Я. Степового, Л. Ревуцького; кантати С. Людкевича, Б. Лятошинського, симфонічні поеми і т. д.
“Сон” (“У всякого своя доля…”) (1844)
Жанр
Поема “Сон” – перший в українській літературі твір політичної сатирики.
Сатиричний твір – твір викривального змісту, у якому різко висміяні реакційні, потворні явища в суспільному житті або риси характеру людей. |
Викриваючи негативне, антинародне, сатира утверджує позитивне, демократичне, високоморальне.
Назва – від образної алегоричної форми викладення змісту сну. Кріпосництво – як жахливий сон, від якого дерев’яніє навіть людина, що спить. Поет закликав прокинутися, позбутися жахів і жити повноцінним життям.
У невеличкому творі автор прагнув охопити всю Російську імперію, і сон виправдовує уривчастість розповіді, швидку зміну подій, казкові пересування, фантастичні картини (сцена “генерального мордобитія”), алегоричні образи (біля пташка душа замучених козаків), звільняє від довгих переходів.
Сюжет і композиція
У вступній частині Шевченко саркастично таврує головні недоліки кріпосницького суспільства, готує читача до основної розповіді. Дає загальну характеристику російського самодержавства. “Той мурує, той руйнує” – слова, що мають підтекст (одні використовують працю інших, і в цьому недосконалість суспільства).
Поет засуджує загарбницьку політику імператора Миколи І та його попередників; характеризує панів як п’явок трудового народу.
Основна розповідь – поетова розповідь про видіння, які нібито йому приснилися. У польоті за совою ліричний герой поеми в зажурі прощається з Україною, “безталанною вдовою”, і обіцяє їй повернутися.
Перша картина – опис літнього ранку. Чарівні пейзажі контрастують з картинами життя суспільства – злигоднів покріпаченого народу України, знущання панів (“з шкурою знімають”, “розпинають”, “катують”…).
У ліричних відступах поет від імені народу ставить актуальне для свого часу питання: “Чи довго ще на сім світі катам панувати?” (підтекст – заклик до збройного повстання).
Друга картина – зимовий пейзаж, співзвучний з долею каторжників. Поет пролітає над пустинею вічного холоду, чує, “як загули кайдани під землею” (змальовано Сибір – могилу каторжників). Автор називає винуватцем цього лиха “неситого” царя.
Шевченко створює образ борця, у якому узагальнює риси багатьох поколінь волелюбних, самовідданих, героїчних, гідних патріотів.
Третя частина поеми починається міським пейзажем, на тлі якого муштрують солдатів.
Герой поеми потрапляє на феєрверк, на якому зустрічає земляка, що став рабом-перевертнем.
Потрапивши до царського палацу, герой сміливо вигукує: “Так от де рай!” Але цей рай не для трудівників, а для свавільних панів.
Тематика: зображення неймовірних страждань трудящих і “райського життя” панів, показ свавілля та морального виродження панівних класів, продажності чиновництва.
Ідея: викриття аморальності паразитизму та вірнопідданства, заклик до людської гідності, пробудження національної свідомості трудящих.
І. Франко назвав поему “сміливим маніфестом слова проти темного царства”.
“Єретик” (1845)
Жанр – поема.
Присвята Шафарикові, чеському і словацькому філологу, історику, діячеві Відродження, який прихильно ставився до української культури.
Історична основа твору
Тарас Шевченко цікавився історією інших народів, що боролися за свободу.
У центрі твору національно-визвольна боротьба чехів під керівництвом професора Празького університету, проповідника Яна Гуса, який викривав підступність отців Ватикану, аморальність католицького духівництва, німецьких баронів і папи римського в XV ст.
Яна Гуса було названо єретиком (тим, хто відступився від догм панівної релігії). Звідси – назва поеми.
Після мученицької смерті Яна Гуса (він був спалений інквізицією) його послідовники гусити продовжували воювати за волю чеського народу під керівництвом Яна Жижки.
У творі виявлена щира підтримка Т. Шевченком подій національно-визвольної боротьби.
Ідейно-художній зміст
Зображуючи події в країні братнього слов’янського народу, Т. Шевченко проводить паралелі зі становищем в Україні. Автор вдається до символіки: “велика хата” – слов’янські народи, злі сусіди – німці, “німота” політичне мовчання, бездіяльність; “люта змія” – ворожнеча поміж слов’янських народів. Поет докоряє тим, хто, виростаючи “в кайданах”, нічого не робить задля своєї національної гідності і честі. Прославляє Шафарика за те, що той роздмухав іскру слов’янського братства, “не дав потонути в німецькій пучині нашій правді” і прагнув звести “в одно море слов’янськії ріки!”. Ця ідея слов’янського єднання є провідною у творі.
Т. Шевченко розкриває всім правду про фальшивий і підступний Ватикан (римського папу названо “чернецем годованим”, який “людською кровію шинкує і рай у найми оддає!”, його підручних вважає гадюками, порівнює з гризливими котами, бугаями та ін.).
Поет зобразив Яна Гуса сміливим, гідним сином своєї землі, яка “плаче у кайданах, як за дітьми мати”. Герой не байдужий до знущань над простим людом, до мовчання чехів, він закликає народ прозріти, розправити руки, змити луду, прокинутися, бути людьми. Засуджений на смерть, Ян Гус мужньо тримається на вогні інквізиції, показуючи незламність духу й віри.
Поема “Єретик” стала сміливим викликом католицькому духівництву, за що Шевченків “Кобзар” було привселюдно спалено на вогнищі в Римі.
“Великий льох” (1845)
Жанр поема-містерія. Має ознаки драматичного твору: три дії, у кожній по три дійові особи: померлі душі, ворони, лірники; діалоги, монологи, конфлікти, трагічні злами.
Містерія – середньовічна релігійна драма на біблійні сюжети. |
Ідейно-художній зміст. Композиція
Поема “Великий льох” вважається центральним твором “Кобзаря” в історичному і філософському планах, бо в ньому розглянуто проблеми політичної свідомості, національної свободи.
Поема складається з трьох сцен, протягом яких москалики розкопують льох, шукаючи скарбів та “древностей”. Не знайшовши нічого, крім кістяків у кайданах та гнилого корита, скаженіють, б’ють людей, лаються поводяться в Україні, як у себе вдома, при цьому брутально ставлячись до українського люду.
Перша сцена
Дійові особи – містичні образи передчасно померлих людей (під виглядом білих пташок), яких Господь не приймає до раю, бо за життя вони були прислужниками гнобителів України, за що були покарані смертю. Вважалося, що будь-яка послуга ворогові є смертельним гріхом. Перший образ улюблениця гетьмана Б. Хмельницького (перетнула йому шлях з повними відрами, коли він їхав присягати Москві – і вода стала отруйною); другий – дівчина з Батурина, що “цареві московському коня напоїла”, коли він їхав в Москву після Полтавської битви; третій – немовля, що всміхнулося до Катерини, яка наказала підпалити монастир Межигірського Спаса – козацьку святиню.
Грішні душі позбудуться страждань лише тоді, коли український народ повстане і визволить землю.
Обурений злочинами проти українського народу з боку Російської імперії, Т. Шевченко запалює промінь надії: москалі розкопали лише малий льох, а Великого “ще й не дошукались”.
Друга сцена
Розмова трьох ворон української, польської, московської, які хваляться своїми діяннями. Московська – указами, що призвели до зруйнування України; польська пролитою кров’ю повстанців, яких загнано до Сибіру, українська розказує про існування України ще задовго до того, як постали Польща І Московія, каркає-пророчить про народження близнят – “один буде, як той Гонта, катів катувати”, а другий буде катам помагати.
Вороння, що символізує темні прояви нації, вирішує, втопити чи отруїти нового борця за волю України.
Третя сцена
Місце ворон, що відлетіли, займають три лірники: сліпий, кривий, горбатий, що уособлюють скалічене покоління, сліпе, німе і глухе до всього, що чинять в Україні москалі.
Ідея твору: осуд підступного приєднання України до Російської імперії та перетворення козацької старшини на слухняного виконавця волі Москви, обурення антиукраїнською політикою Катерини (знищення Запорозької Січі, запровадження кріпаччини, ліквідація національної школи тощо).
“Наймичка” (1845)
Жанр – поема.
Ідейно-художній зміст
Т. Шевченко звертається до теми трагічної долі української жінки. У центрі твору – жінка з багатого роду Ганна, яка, народивши дитину-безбатченка, підкинула її самітнім Трохиму і Насті, а вже через рік, змінивши ім’я, попросилася до них у найми. Материнське серце щеміло від болю за свою дитину. Жінка стає наймичкою тільки для того, щоб бачити свого сина. Автор глибоко розкриває суть душевної драми матері через психологічну роздвоєність героїні. Найяскравіше образ розкривається в побутовому плані.
Стислий переказ твору
У неділю на світанку в полі на могилі, мов тополя, похилилась молодиця. Пригортаючи щось до себе, вона гірко оплакувала свою долю: “Ой тумане, тумане – мій латаний талане! Чому мене не сховаєш отут серед лану?”. Є у неї і батьки, і брат, сама вона багатого роду. Та довелося покинути рідну оселю, бо зганьбила себе, народивши сина-безбатченка. Бідолашна підвелась і, ридаючи, пішла полем, співаючи сумної пісні про вдову, що втопила своїх синів у Дунаї.
На багатому хуторі, у гаї над ставом, жило старе подружжя. Жили вони у злагоді й достатку. Змалку удвох пасли ягнята, виросли – побралися. Придбали і хутір, і млин, і добру пасіку, але не мали дітей і дуже цим журилися.
Сидячи в неділю на призьбі, Трохим розмовляв з Настею саме про те, що їм боліло: “А хто нас, Насте, поховає, як помремо?” “Сама не знаю! Я все оце міркувала, та аж сумно стало…”
Раптом старі почули плач дитини. Вони побігли до перелазу і побачили сповите й вкрите новенькою свитиною немовля. Подружжя дуже зраділо дитині, як негаданому подарунку долі. Трохим кинувся за кумами, знайшов їх на радощах аж три пари, і ввечері того ж дня охрестили дитину, назвавши Марком.
Минув рік. Старі доглядали хлопчика як рідного сина. Аж ось на хутір прийшла молода, білолиця й чорноброва молодиця проситися до них у найми. Настя з Трохимом, порадившись між собою, взяли наймичку, бо їм самим вже важко було поратися по господарству та ще й виховувати малого Марка.
Молодиця зраділа, що її беруть, так, “ніби з паном повінчалась”, Встигала все: і у хаті, і надворі, і коло худоби. Та найбільше уваги приділяла дитині, упадала коло неї, начебто була її мати. Старі дивувалися з цього і дякували за неї Богові. А Ганна щовечір тайкома плакала і кляла свою долю. Уранці ж втішалася, бо малий Марко простягав до неї рученята і звав мамою.
Пройшло чимало літ. Поховали бабу Настю, тяжко пережив цю втрату дід Трохим. Але “прогуло прокляте лихо, та й заснуло”. Марко виріс, став чумакувати. Старий вирішив оженити сина і порадився з наймичкою. А Ганна сказала, що треба спитати самого Марка.
Розпитали, заслали старостів. Старости повернулися з рушниками. “Панну у жупані, таку кралю висватали, що хоч за гетьмана, то не сором. Отаке-то диво запопали!”.
Зайшла мова про те, коли і де вінчати, як справляти весілля. І Трохим спитав, хто буде за мати, бо не дожила до цього часу Настя. Старий залився сльозами, а наймичка схопилась за одвірок і мало не зомліла, тихо шепочучи: “Мати… Мати… мати!”.
За тиждень готувалися до весілля. Попри благання старого та сльози Марка, Ганна відмовилася сидіти як мати за весільним столом і пішла на прошу до Києва; Вона так пояснила Маркові своє рішення: “Ні, Марку, ніяко мені матір’ю сидіти: то багаті люде, а я наймичка… ще й з тебе сміятися будуть”.
Справили пишне весілля. А у Ганни, як прийшла у Київ, не вистачило грошей на молебен святій Варварі, і вона найнялася носити воду до міщанки. На зароблені гроші купила Маркові в печерах святу шапочку, щоб не боліла голова, а невістці перстень від Варвари.
Помолившись святим у лаврі, наймичка повернулась на хутір, де її радо зустріли. Посадили за стіл, нагодували, розпитали про Київ і поклали відпочити. Розчулена теплим прийомом, Ганна заплакала.
Тричі ходила наймичка в Київ на прощу. Проводжаючи її вчетверте, Катерина просила не баритися, “бо без неї в хаті якось сумно, ніби мати покинула хату”.
Після Першої Пречистої Трохим сидів собі на призьбі і бавився з онуками хлопчиком Карпом та дівчинкою Яринкою. Раптом у двір зайшла наймичка. Старий з дітьми побігли її зустрічати. А Ганна відразу спитала, чи не повернувся з чумаками Марко. Почувши у відповідь “в дорозі ще й досі”, вона сказала, що нездужає і боїться не дочекатися його..
З торби витягла гостинці: хрестики, дукачики, намисто, образок Яринці, коників та соловейка Карпові, Катерині уже четвертий перстень святої Варвари, дідові – три освячені свічечки. А собі й Маркові нічого, бо не стало грошей, а заробити вже була не в силі. Навіть півбубличка, що залишилися, вона віддала дітям.
Катерина прийняла Ганну як рідну мати: помила їй ноги, посадила полуднувати, але наймичка не пила й не їла, просила тільки замовити у церкві молебен за Марка, щоб не захворів і скоріше повертався додому.
Хвору причащали, намагалися всіляко полегшити її стан, та нічого не допомагало. Трохим дуже побивався за нею, а Катерина не відходила від наймички ні вдень, ні вночі. Ганні дедалі гіршало, і вона щогодини питалася про Марка.
А Марко, не поспішаючи, їхав додому. Віз усім дорогі подарунки, не забув і наймичку. Зачувши, що Марко вже у дворі, Ганна наказала Катерині швидше вести його в хату, а сама стала тихо-тихо читати молитву, дякуючи Богові за те, що діждалася.
Катерина привела Марка до Ганни і на прохання хворої залишила її удвох з ним. Лише перед смертю Ганна наважилася відкрити йому свою таємницю: “Прости мене! Я каралась весь вік в чужій хаті… Прости мене, мій синочку! Я… я твоя мати”.
Почувши це признання, Марко зомлів, а коли прийшов до тями, мати вже була мертва.
“Кавказ” (1845)
Жанр: сатирична поема з елементами лірики й героїки.
Джерела: загарбницька війна царської Росії проти народів Кавказу (1840 – 1845). Загибель у цій війні друга Шевченка Якова де Бальмєна дала поштовх до написання поеми, у якій піднімається питання про право на щастя всіх поневолених народів.
Ідейно-художній зміст
Вступ: похмурий пейзаж гір, оповитих хмарами, засіяних горем і политих кров’ю. Автор готує читача до розповіді про трагічні події війни.
Символічний образ Прометея втілює незламність, безсмертність, титанізм народу, а образ неситого орла – царат. “Не вмирає душа наша, не вмирає воля” – звучать оптимістичні поетові слова, (епітет “наша” стосується не тільки українського, а й усіх поневолених народів).
У поемі автор прославляє кавказькі сині гори та мужніх горців. Звучать виразні революційні мотиви: “Борітеся – поборете!”, “бо за вас правда” (звертається до всіх народів, уярмлених царатом). Афоризмами стали слова з поеми: “Не вмирає душа наша, не вмирає воля”, “Кати знущаються над нами, а правда наша п’яна спить”, “До нас в науку!” та ін.
Тема: викриття загарбницької політики російського самодержавства, реакційної ролі церкви й дворянської моралі.
Ідея: співчуття поневоленим, схвалення патріотичної, мужньої боротьби горців, утвердження безсмертя народу; заклик до об’єднання зусиль народів для боротьби проти спільного ворога – російського царату.
Стислий переказ твору
Кавказькі гори “засіяні горем, кровію политі” – тривалий час там іде війна. Споконвіку там орел (символ російського самодержавства) карає Прометея (символ нескореного народу), та не в змозі остаточно здолати непокірного титана:
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави Бога,
Великого Бога.
Ліричний герой поеми звертається до Бога, запитуючи, коли, нарешті, “прокинеться правда”, коли кати народу перестануть знущатися з людей:
Ми віруєм твоїй силі
І духу живому.
Встане правда!
Встане воля!
І тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.
А поки що течуть ріки.
Кровавії ріки!
Кавказькі гори политі кров’ю, бо там живе волелюбний народ, який чинить відчайдушний опір завойовникам. Тому тисячами гинуть царські солдати, ллється кров. А сльози удов’ї, дівочі, матерів і батьків! їх вистачило б на те, щоб утопить “всіх імператорів… з дітьми і внуками”.
Ліричний герой поеми славить “лицарів великих” – синів Кавказу, які мужньо відстоюють своє право на мирну працю, на життя за власними законами:
Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда,
За вас слава
І воля святая!
Поет протиставляє вільному Кавказу, де ніхто не зазіхає на чуже, кріпосницьку Росію. У цій країні, що здавна пишається своїми християнськими традиціями, можуть навчити лише, як ошукувати людей, здирати з них останню шкуру, мордувати по тюрмах і як продавати чи програвати в карти своїх же одновірців-християн.
Ліричний герой гірко докоряє панству: “Ви любите на братові шкуру, а не душу!”.
Зажерливі й багаті моляться розіп’ятому за людство Христу, будують йому храми і каплиці, кладуть перед його образом “Неутомленниє поклони”:
За кражу, за війну, за кров,
Щоб братню кров пролити просять
І потім в дар тобі приносять
З пожару вкрадений покров!!!
Поема закінчується зверненням поета до його загиблого друга Якова де Бальмена, який склав голову “не за Україну, а за її ката”. А ліричний герой залишається наодинці зі своїми гіркими роздумами про долю України.
Гнів і обурення ліричного героя твору викликає лицемірство провідників загарбницької політики царату, які намагаються прикрити свої хижацькі наміри облудними твердженнями, нібито вони несуть просвіту темним “диким” народам:
Просвітились! та ще й хочем
Других просвітити,
Сонце правди показати
Сліпим, бачиш, дітям!..
Все покажем! тілько дайте
Себе в руку взяти,
Як і тюрми муровати,
Кайдани кувати.
Всьому навчим; тілько дайте
Свої сині гори
Остатнії…
Бо вже взяли
І поле, і море.
“І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Украйні І не в Украйні моє дружнеє посланіє” (1845)
Жанр: послання
Особливості побудови: відсутність епічного, перевага ліричного, пройнятого актуальними громадянськими мотивами.
В епіграфі до послання (слова з Біблії “Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить, – лже оце”) автор натякає на панів-експлуататорів, які, знущаючись з народу, говорять, що його люблять.
Ідейно-художній зміст
У своєму посланні Шевченко розвинув ідеї, закладені у творах, написаних у попередні роки, указав на історичне коріння суспільних явищ. Він зіставляє минуле, сучасне, майбутнє.
Ліричний герой важко переживає трагізм навколишнього життя, критикує панів, указує їм на інший шлях (лякає жахами революції і закликає припинити знущання з народу).
“В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”, пише Шевченко, вважаючи, що український народ має всі підстави для формування своєї самостійної держави й культури.
У творі має місце діалог між паном і ліричним героєм про самобутність культури українського народу та її роль у визволенні з-під ярма самодержавства. Правду треба шукати на власній землі, спираючись на свій народ, справжню волю можна здобути тільки шляхом єднання.
Шевченко ставить п’ять коротких запитань, натякаючи на те, що історію треба переглянути; “Що ми?” “Чиї сини?, “Яких батьків?”, “Ким закуті?”, “За що закуті?”
Ідея і значення твору, вплив на формування національної самосвідомості українського народу, осуд байдужості до майбутнього свого народу, утвердження демократичного розуміння Історії України та її культурного процесу.
III. Невольнича поезія (1847 – 1857)
Цикл “В казематі”, який складається з 13 віршів;
Період 1847 – 1850 рр.: поеми “Княжна”, “Москалева криниця”, “Варнак”, “Царі”, “Марина”, “Сотник”, “Петрусь”, 100 віршів (“Думи мої…”, “І виріс я на чужині… “Заросли шляхи тернами…” та ін.);
Період 1850 – 1857 рр.: вірш “Мій Боже милий, знову лихо!”; повісті російською мовою (“Наймичка”, “Музыкант”, “Несчастный”, “Капитанша”, “Близнецы”, “Художник”, “Прогулка с удовольствием и без морали”, “Варнак”, “Княгиня”).
Характерні риси творчості цього періоду:
– автобіографічні та соціально-побутові твори; мотиви суму, самотності, розпачу;
– прагнення волі, роздуми про сенс, мету життя людини головні акценти; звернення до історичного минулого України (“Іржавець”, “Чернець” тощо);
– тематичні пласти прози: злидні закріпаченого селянства, тяжке життя солдатів царської армії, трагічна доля талановитих кріпаків, звиродніння дворян і офіцерів та ін.
“Мені однаково” (1847)
Центральна поезія циклу “В казематі”, який є своєрідним прологом до “невольничої” лірики Шевченка.
Основний мотив поєднання громадянського й особистого в житті людини.
Композиція
Умовний поділ поезії на дві частини:
І – 18 рядків;
ІІ – останні 5.
Твір побудований за принципом протиставлення.
Ідейно-художній зміст
Герой пригадує своє невільницьке минуле на чужині (“В неволі виріс між чужими.), усвідомлює свій невільницький стан, майбутнє без надії на волю (“В неволі, плачучи, умру”).
Поетові здається, що він так мало зробив, що й “малого сліду” не залишить по собі.
Крізь грати поет бачить Україну – “не свою” землю.
Основна ідея виражена у рядках:
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
“Мені однаково…” – твір-маніфест про прометеївську самопожертву в ім’я невмирущості української нації, щастя народу. У творі порушена ключова проблема для України бути чи не бути їй самостійною незалежною державою.
Повісті російською мовою
Тарас Шевченко написав близько двадцяти повістей російською мовою. До нас дійшли “Наймичка”, “Варнак”, “Княгиня”, “Музикант”, “Несчастный”, “Капитанша”, “Близнецы”, “Художник”, “Прогулка с удовольствием и не без морали”. Усі повісті були написані на засланні (1850-1957) в Новопетровському укріпленні. Але Шевченко часто датував окремі повісті роками волі і підписував їх псевдонімом Дармограй.
Тематика повістей
– зображення злиденного існування закріпаченого селянства;
– тяжке життя солдатів царської армії;
– трагічна доля талановитих кріпаків та ін.
Сюжети прозових творів відповідають однойменним поемам (“Наймичка”, “Варнак”, “Княгиня”).
Майже у кожній повісті Т. Шевченка є автобіографічні елементи. Так, твір “Княгиня” передає дух дитинства поета, “Музикант” і “Наймичка” – подорожі Шевченка по Україні в 40-х роках XIX ст., “Прогулка с удовольствием и не без морали” і “Близнецы” період заслання.
Повість “Художник” являє собою докладу розповідь Шевченка про себе.
“Художник”
Тема: трагічна доля талановитих кріпаків, зокрема складна доля самого поета.
Ідея: викриття злочинів тогочасного суспільного ладу по відношенню до простих людей, які маєть здібності; звеличення талановитих людей з простого народу. Образом безіменного художника, якого Шевченко характеризує в процесі морального й творчого зростання, його трагічною смертю автор пропонує читачеві відповісти на запитання: хто винен у тому, що кращі люди гинуть, а негідники продовжують торжествувати?
Стислий переказ твору
Чимало геніальних митців розпочинали свій шлях у мистецтві дуже прозаїчно. Великий датський скульптор Торвальдсен вирізав орнаменти на кораблях, художники фарбували дахи і паркани. Виняток становлять хіба що Рубенс та Ван-Дейк. Відомо, що римські папи осипали золотом бездарних малярів, тоді як Обдаровані художники вмирали з голоду. Росія не становила винятку в такому ставленні до талантів.
Оповідач, зачарований літніми ночами в Петербурзі, часто проводив їх на вулицях міста або в Літньому саду, милуючись архітектурою Михайлівського замку.
Якось він побачив на алеї хлопця років чотирнадцяти. Юний художник соромився показувати свою роботу незнайомій людині, але зрештою погодився і подав оповідачеві аркуш сірого паперу з досить правильно зображеним на ньому контуром статуї Сатурна. Він розповів, що ходить малювати в Сад щонеділі і вчиться малярству у живописця Ширяєва.
Того дня хлопець спізнювався на роботу, тому він узяв цеберко з фарбою, пензля – і пішов. Оповідач записав на його малюнку свою адресу і запросив у неділю до себе.
Наступної неділі хлопчик прийшов до оповідача, той привітався до нього, а юний маляр хотів поцілувати йому руку. Оповідач не дозволив, і тоді його гість зніяковів і втік. За тиждень оповідач знайшов свого нового знайомого в Літньому саду, де хлопець малював з натури. Вони поспілкувалися за чаєм, і оповідач знову запросив хлопця до себе в гості. Той незабаром прийшов. Розповів, що його хазяїн людина скупа і сувора. Хлопець показав свої роботи, і оповідач зацікавився ними. Потім він запросив свого гостя пообідати з ним, а після обіду запропонував прогулятися або почитати книгу. Юний художник обрав читання. Невдовзі оповідач заснув, а коли прокинувся, то був приємно вражений тим, гцо гість добре прибрав у його майстерні, а сам сидів і малював. Потім пішли пити чай в трактир, де хлопець розповів історію свого життя. Ця історія вразила оповідача, бо він дізнався, що його співрозмовник кріпак. Хлопчина ж подумав, що новий знайомий його соромиться, і той як міг довів йому помилковість такої думки. Повертаючись з трактиру, вони зустріли відомого художника Венеціанова, після розмови з яким становище хлопця уже здавалося оповідачеві не таким безнадійним. Протягом тижня хлопець в Літньому саду не з’являвся, але в неділю він прийшов до оповідача і розповів, що був дуже зайнятий роботою у Великому театрі. Проте весь день приятелі провели разом. Наступного дня оповідач зранку пі шов у Великий театр і домовився з хазяїном юного маляра, щоб той не забороняв хлопцеві відвідувати свого старшого приятеля.
Реставрацію Великого театру було закінчено і там розпочалися вистави. Найбільшим успіхом користувалася “Хитана”. Великий живописець Карл Павлович Брюллов запросив ва цей балет оповідача. За квитками послали юного художника.
Тим часом Брюллов розпитував про хлопця, дізнався, що той кріпак, подивився його роботи і висловив бажання поближче з ним познайомитися. Коли хлопець повернувся, то почув від оповідача, що в майстерні побував сам Карл Великий, як називали Брюллова, уславлений художник, з котрим він так мріяв познайомитися. Оповідач дав хлопцеві квиток на обід в ресторан, а сам пішов до Брюллова, де зібралося багато гостей і серед них поет В. А. Жуковський і музикант М. Ю. Вієльгорський.
Далі розповідається про відвідування оповідачем і Брюлловим театру.
Оповідач намагався якомога більше уваги приділяти своєму юному підопічному. Він не тільки підгодовував хлопця, а й допомагав у заняттях живописом (знайшов йому натурщика).
Невдовзі оповідач представив свого підопічного Карлу Великому, і той похвалив роботи хлопця. Це знайомство так схвилювало юного художника, що його ледве заспокоїли.
А Брюллов тим часом, розпитавши все про пана, якому належав хлопець, поїхав до нього. Повернувся він ні з чим, прикро вражений поведінкою поміщика, і попросив оповідача ще раз побувати там і домовитися про ціну за хлопця.
Вранці, перш ніж їхати до пана, оповідач пішов порадитися з Венеціановим, і той взявся допомогти у веденні цих переговорів. Поміщик змусив видатного художника цілу годину чекати в передпокої. Проте ціну за хлопця було назначено: вона становила 2500 карбованців.
Аби хлопець міг навчатися, його влаштували у клас Товариства заохочення художників і на місяць відкупили у хазяїна-маляра, пообіцявши тому написати його портрет.
Хлопець на цілий місяць став вільним від роботи у Ширяєва. Він малював, гуляв зі своїм старшим приятелем, але чомусь був блідим і сумним. А одного разу, після обіду з оповідачем і Брюлловим, довго плакав. Виявилось, що хлопець захворів, і його довелось відправити до лікарні. Вісім днів він лежав у лихоманці непритомний. А тим часом Брюллов працював над портретом свого друга поета Василя Андрійовича Жуковського. Призначення роботи він тримав у таємниці від усіх. Навіть у самого Жуковського оповідач нічого не дізнався про портрет.
Згодом хлопець став одужувати. Коли йому полегшало, він ознайомився з курсом лінійної перспективи, який приніс у лікарню оповідач. 22 квітня 1838 року Жуковський запискою запросив оповідача разом із юним художником до Брюллова. Оповідач здогадувався про мету візиту, але непокоївся за хлопця: що з ним буде у разі розчарування. Лікар не дав дозволу на це відвідування, і тому оповідач пішов до Карла Великого сам. Там він отримав відпускну на його юного приятеля. Тепер хлопець був вільним. Оповідач подякував і завітав до Венеціанова, який за обідом з усіма подробицями розповів про історію портрета Жуковського, купленого царською сім’єю за 2500 карбованців. На ці гроші й було викуплено хлопця. Поки оповідач обережно готував юного художника до вражаючої новини, хазяїн-маляр прийшов до лікарні і все йому розповів. Після одужання хлопець оселився в оповідача і почував себе таким щасливим, що навіть не міг малювати. Тоді оповідач почав його по художніх галереях, замовив хлопцеві новий одяг і відвів до Брюллова. З того часу юний художник почав відвідувати академічні класи, ставши пансіонером Товариства заохочення художників.
Невдовзі оповідач виїхав зі столиці, залишивши свого юного друга під опікою Карла Великого. Він дав хлопцеві корисні поради, залишив йому квартиру і все хатнє майно.
Юнак дуже часто з подробицями описував в листах до друга своє життя. Розповідав про дружні теплі стосунки з Брюлловим, про спільних друзів, дякував за науку, ділився успіхами в навчанні (його було переведено до вищого натурного класу).
Про подальшу долю хлопця можна дізнатися з його листів до оповідача. У них він повідомляв про своє навчання у Брюллова, про отримані ним нагороди за виконані роботи, про спільне життя з друзями – художниками Штернбергом і Михайловим, про читання, відвідування театральних вистав, близьке знайомство з уславленим мариністом Айвазовським. Відчувалося, що йому дуже подобалось вести життя забезпеченої людини: добре вдягатися, займати хороші місця в театрі, наносити візити друзям, взагалі поводитися так, начебто й не було в його житті кріпацького минулого.
В одному з листів юнак писав про знайомство з сусідами та їх племінницею Пашею, яку він навчив читати і заохотив до читання. Молодий художник готувався до великої виставки і намалював з натури велику картину, зобразивши на ній Пашу у вигляді весталки на тлі палаючого вогню,
В останньому листі, отриманому оповідачем, вгадуються і благородство молодого художника, і виникле в нього почуття до Паші. Вважаючи, що одруження може завадити митцю, оповідач виклав свої побоювання в листі до юного приятеля, але не отримав відповіді.
Згодом він дізнався від Михайлова, що юнак зазнав невдачі на виставці й одружився з Пашею, вагітною від приятеля Михайлова – гульвіси мічмана. Молодий художник написав чудові твори, але сім’я дружини прибрала його до рук так, що він більше не бував у Брюллова, а через одруження його не допустили до іспитів. Тепер вже не можна було сподіватися й на подорож за казений кошт до Італії. Пізніше Михайлов повідомив, що художник змушений був писати на продаж копії зі своєї найкращої картини “Весталки”, аж поки їх не перестали купувати. Тоді він став заробляти на життя, розфарбовуючи літографії для магазинів, почав пити.
Отримавши цього тривожного листа, оповідач узяв відпустку й негайно виїхав до Петербурга. Там Михайлов розповів йому про страшне лихо, яке спіткало його молодого друга: недопущений до участі в конкурсі, він звихнувся з розуму. Жахливий образ божевільного юнака, побаченого в лікарні, скрізь переслідував оповідача.
Хворий потроху приходив до тями, але фізичні сили покидали його. Одного разу він впізнав оповідача, та на наступний ранок помер. Вдова художника за десять карбованців продала оповідачеві незакінчену чоловіком картину, і він залишив Петербург. У цей же час у Римі помирав Карл Брюллов.
IV. Творчість після заслання (1857 – 1861)
Поема “Неофіти”, незавершений твір “Юродивий”, автобіографічний триптих “Доля”, “Муза”, “Слава”, поема “Марія”, переспіви біблійних мотивів та давньоруських літературних пам’яток (“Плач Ярославни”), вірш “Марку Вовчку”, “Я не нездужаю, нівроку…”, “Світе ясний”, ” Ісаія. Глава 35.”
У творах цього періоду Т. Шевченко продовжує висловлювати гнів проти тиранів народу. Наснаги поетові давало зростання селянського руху в Україні, листи-скарги, що систематично надходили Тарасові Григоровичу, у яких люди просто кричали та плакали від соціального ярма (“Пани останню кров висисають, попи, звичайно, службу правлять, а народ бідний терпить та сльози нищечком витирає”).
“Неофіти” (1857)
Жанр: алегорична поема.
Присвята: Щепкіну М. С., близькому другові Шевченка, видатному російському актору, колишньому кріпаку, одному з основоположників сценічного реалізму.
Тема: зображення переслідувань перших християн римським імператором Нероном, жорстокої розправи російського царату над народними будителями.
Композиція поема складається з 14 розділів.
Ідейно-художній зміст
Шевченко вводить у твір узагальнені образи. Алкід – борець, мати – образ усіх матерів і дружин, здатних на самопожертву заради синів (чоловіків), Нерон – дурний цар.
Поет розвіює марні сподівання на милість царів, які не здатні помилувати народ. Він закликає український народ позбутися ілюзій щодо панівної верхівки і, покладаючись тільки на самих себе, брати зброю в руки і відвойовувати покращення власної долі (“Чи ж кат помилує кого?”).
Поет пророкує царю ганебний фінал за розстріляних і повішених, за криваві сльози матерів, дружин, дітей-сиріт:
… Лютуй, лютуй,
Мерзенний старче! Розкошуй
В своїх гаремах. Із-за моря
Уже встає святая зоря.
Не громом праведним, святим
Тебе уб’ють. Ножем тупим
Тебе заріжуть, мов собаку,
Уб’ють обухом.
“Я не нездужаю, нівроку…” (1858)
Поезія належить до нелегальної літератури (не призначалася для друку).
Ідейно-художній зміст
Прогресивна громадськість покладала великі надії на реформу, яка мала б принести кріпакам волю. Але Т. Шевченко, розуміючи всю реакційну сутність самодержавства, закликає не вірити в ілюзії,
…А щоб збудить хиренну волю, треба миром
Громадою обух сталить.
Та добре вигострить сокиру –
Та й заходиться вже будить.
Сокира – символ всенародного збройного повстання.
Т. Шевченко закликає взятися за неї усім миром.
“Ісаія. Глава 35” (1859)
У поезії висловлені мрії Шевченка про нове суспільство.
Ісаія – стародавній єврейський пророк, автор однієї з книг Біблії. Його пророцтва – джерела. Шевченкового наслідування.
Ідейно-художній зміст
I частина
Вірш починається метафоричною картиною зверненням поета до землі, яка поки що дощами “не политая”, квітучими “злаками не повитая”. Шевченко вітає землю з приходом весни – таким сильним є поетове бажання бачити рідну землю оновленою, омолодженою.
II частина
Далі автор зображує революцію у вигляді Божого суду. Він звертається до всіх знедолених кріпаків (“темних”, “незрячих”), які віками терпіли наругу.
III частина
Змалювання життя після революції (“святая на землю правда прилетить”). Поет попереджає трудівників про раптові зміни “незрячі прозрять”, “кривії, мов сарна з гаю, помайнують”, “німим отверзуться уста”.
Молитва (1860)
Ідейно-художній зміст
Поезія належить до нелегальних творів Т. Шевченка. У ній поєднуються два протилежні мотиви цареборства і народолюбства. Складається твір з чотирьох частин, написаних у різні дні наприкінці травня 1860 р.
Звертаючись до Бога, поет просить покарання для катів (“і пута кутії пошли”), допомоги для трудового люду (“свою ти силу ниспошли”), “любов, сердечний рай, і більш нічого” для себе. Для тих, хто чистий серцем, “постав ангели свої”.
Головна думка поезії міститься в рядках:
А всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли.
Тільки там, де є злагода і мир, є майбутнє.
Інтимна лірика Т. Шевченка
Під час заслання Тарас Григорович, як і в перший період творчості, написав чимало віршів на інтимну тематику.
“Не тополю високую..” (1848) У поезії показані глибокі драматичні переживання самотньої молодої дівчини, яка не знайшла свого щастя. Автор намагається дати змогу читачеві самому встановити причину цього факту.
“І широкую долину” (1848). Поезія побудована у формі спогадів молодої розлученої долею пари, сповнена сумним настроєм, бо доля мала для молодих три сходинки: “снилось – говорилось” “не побрались” “помарніли обоє”. Головна думка: чисті почуття любові, пізнані в молоді роки, ніколи не забуваються, а спогади про юне щастя завжди гріють душу, пом’якшують удари долі.
“Зацвіла в долині…” (1849). Розквітле перше кохання юної пари підкреслює образ квітучої калини, чистоту стосунків біла свитина і біла хата, красу їхнього кохання – виконувана обома пісня.
“Ликері” (1860). У поезії Шевченко звертається до своєї коханої Ликери Полусмакової, з якою він сподівався створити сім’ю. Звертаючись до своєї обраниці, поет вживає найніжніші слова, але в той же час обурюється, гнівно протестує проти своїх знайомих, які не радили йому брати з нею шлюб (Шевченко тоді не знав про розбещеність дівчини).
Вірш “Л.” (1860) Поезія присвячена Ликері Полусмаковій. Написана після розриву з нею. Поет виражає глибокі розчарування, важкі роздуми над своїм життям. Втративши надії на сім’ю, Тарас Григорович згодний побачити ЇЇ хоча б уві сні, але без Ликери.
Значення творчості Т. Г. Шевченка
Тарас Шевченко поет, чия творчість майже повністю присвячена визвольній боротьбі.
Основоположник нової української літератури (новаторство – у прогресивному спрямуванні творів, розширенні тематики й кола образів-персонажів, утвердженні методу критичного реалізму, поглибленні принципу народності мистецтва, створенні оригінальних віршових форм, збагаченні української літературної мови, уведенні нових жанрів);
Поет проголосив загальнолюдські ідеали добра, свободи, справедливості, милосердя, рівності й дружби між людьми та народами;
“Історія мого життя складає частину історії моєї батьківщини” (Т. Шевченко);
Народність творчості: правдиве зображення сучасного й минулого України;
Характерна ознака творчості – злиття романтичного світобачення з реалістичним ставленням до дійсності;
Політичні, моральні, естетичні погляди Великого Кобзаря мають велике значення для розвитку інших видів мистецтва.
Тест № 11
1. Хто з письменників сказав про Т. Шевченка: “Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури?”
А І. Франко;
Б М. Коцюбинський;
В Є. Маланюк;
Г М. Рильський.
2. Укажіть рік викупу Т. Шевченка з кріпацтва.
А 1840 р.;
Б 1841 р.;
В 1838 р.;
Г 1850 р.
3. Чий портрет було намальовано, щоб викупити Шевченка з кріпацтва?
А Т. Шевченка;
Б В. Жуковського;
В К. Брюллова;
Г І. Сошенка.
4. Укажіть рік виходу “Кобзаря” – першої поетичної збірки Т. Шевченка.
А 1838 p.;
Б 1839 p.;
В 1840 p.;
Г 1841 р.
5. Укажіть, де і за яких умов Т. Шевченко відбував заслання.
А Рядовим в Оренбурзькому окремому корпусі із забороною писати й малювати;
Б рядовим у Васильківському окремому корпусі із забороною писати й малювати;
В рядовим у Московському військовому окрузі без заборони писати й малювати;
Г молодшим офіцером у Васильківському окремому корпусі.
6. Укажіть жанр твору Т. Шевченка “Катерина”.
А Балада;
Б ліро-епічна поема героїчного характеру;
В сатирична поема;
Г ліро-епічна соціально-побутова поема;
Д драматична поема.
7. Яка з поезій Т. Шевченка дала назву одному з періодів його творчості?
А “Великий льох”;
Б “Кавказ”;
В “Ісаія. Глава 35”;
Г “Заповіт”;
Д “Три літа”.
8. Укажіть, які реальні історичні події зображено в історико-героїчній поемі Т. Шевченка “Гайдамаки”.
А Козацько-селянське антифеодальне повстання 1768 р., відоме в історії як Коліївщина;
Б події національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького;
В військові походи на Туреччину під проводом П. Конашевича-Сагайдачного;
Г участь у війні зі шведами;
Д похід князя Ігоря Святославовича на половців 1185 р.
9. Якого персонажа поеми “Гайдамаки” Т. Шевченко називає “сирота убогий”?
А М. Залізняка;
Б І. Гонту;
В Лейбу;
Г ксьондза;
Д Ярему Галайду.
10. Яка з наведених рис не є характерною для раннього періоду творчості Т. Шевченка?
А Сентиментальність;
Б інтерес до незвичайного, яскравого, фантастичного;
В правдиве зображення дійсності;
Г культ держави;
Д піднесений стиль мови.
11. Установіть відповідність між назвою твору і його жанром.
1 “Тополя”
2 “Тарасова ніч”
3 “І мертвим, і живим…”
4 “Художник”
5 “Назар Стодоля”
А послання
Б повість
В балада
Г п’єса
Д поема
12. Розмістіть твори Т. Г. Шевченка відповідно до хронології їх виходу у світ.
А “Гайдамаки”
В “Давидові псалми”
В “Кобзар”(1-ше видання)
Г “Гамалія”
Д “Три літа”.
Тест № 12
1. Укажіть, у чому простежується зміна ідейно-тематичної спрямованості творів Т. Шевченка у період після 1843 р,
А У заглибленні у фольклорні джерела;
Б у зверненні до античних образів і сюжетів;
В у соціально-критичній” реалістичній спрямованості творчості;
Г у зверненні до фантастичних образів і сюжетів.
2. Розкрийте підтекст авторських слів “Той мурує, той руйнує” з поеми “Сон” (“У всякого своя доля…”).
А Ідеться про недосконалість суспільства, де працю одних використовують і нищать інші;
Б показано великомасштабність вибору професії членами суспільства;
В уміння однієї людини виконувати декілька доручень одночасно;
Г хто працює, того й поганяють.
3. У якому році був написаний “Заповіт”?
А 1841 p.;
Б 1845 p.;
В 1860 p.;
Г 1861 p.
4. Який символічний образ поеми “Кавказ” передає незламність, титанізм народу?
А Неситий орел;
Б Прометей;
В Бог;
Г Сибір.
5. До якого жанру належить твір Т. Шевченка “Великий льох”?
А Ліро-епічна поема;
Б бурлескно-травестійна поема;
В поема-містерія;
Г сатирична поема.
6. Національно-визвольна боротьба чехів під керівництвом Яна Гуса – історична основа поеми:
А “Наймичка”;
Б “Кавказ”;
В “Великий льох”;
Г ” Єретик “;
Д “Гамалія”.
7. Укажіть жанр, до якого належать твори Т. Шевченка “Причинна”, “Тополя”, “Утоплена”, “Русалка”, “Лілея”.
А Сатирична поема;
Б ліро-епічна соціально-побутова поема;
В балада;
Г ліро-епічна поема героїчного змісту;
Д повість.
8. Укажіть літературознавчий термін за його визначенням: злобне, в’їдливе висміювання глибоких вад вдачі персонажа, подій та явищ громадського й побутового життя…
А Іронія;
Б гумор;
В гротеск;
Г сарказм;
Д гіпербола.
9. Укажіть твір Т. Шевченка, написаний російською мовою.
А “Художник”;
Б “Назар Стодоля”;
В “Катерина”;
Г “Причинна”;
Д “Русалка”.
10. Який художньо-виражальний засіб використано у рядках поезії “Мені однаково…”: “на нашій – не своїй землі”?
А Оксиморон;
Б антитезу;
В порівняння;
Г гіперболу;
Д метафору.
11. Установіть відповідність між фрагментом твору і його назвою.
1 “Реве та стогне Дніпр широкий…”
2 “Наша дума, наша пісня, не вмре, не загине…”
3 “Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями…”
4 “Кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте.”
5 “Та не однаково мені, як Україну злії люде присплять…”
А “До Основ’яненка”
Б “Катерина”
В “Заповіт”
Г “Мені однаково…”
Д “Причинна”
12. Розмістіть епізоди поеми “Катерина” в порядку їх появи у творі.
А любовний епізод і народження позашлюбного сина;
Б самогубство героїні;
В вступ-звернення до дівчат-селянок;
Г вигнання Катерини з дому;
Д випадкова зустріч Катерини з Іваном.
Тест № 13
1. Який твір Т. Шевченка починається словами “Реве та стогне Дніпр широкий”?
А “Причинна”;
Б “Катерина”;
В “Наймичка”;
Г “Тополя”.
2. До якого періоду творчості Т. Шевченка належить твір “Назар Стодоля”?
А Раннього;
Б 1843-1847 рр.;
В 1847-1857 pp.;
Г 1857-1861рр. –
3. Укажіть жанр твору “Назар Стодоля”.
А Історична поема;
Б історична балада;
В історична повість;
Г історична драма.
4. Кому Т. Шевченко присвятив поему “Єретик”?
А Яну Гусу;
Б Шафарикові;
В Богдану Хмельницькому;
Г Івану Підкові.
5. Укажіть назву автобіографічної повісті Т. Шевченка.
А. “Варнак”;
Б “Несчастный”;
В “Художник”;
Г “Никита Гайдай”.
6. Укажіть назву твору, у якому центральною є тема трагічної долі жінки.
А “Кавказ”;
Б “Наймичка”;
В “Великий льох”;
Г “Єретик”;
Д “Княгиня.
7. Ідея поеми “Кавказ” це критика:
А кріпосницької системи царської Росії;
Б національної ворожнечі між народами Кавказу й росіянами;
В загарбницької політики царської Росії;
Г байдужого ставлення інтелігенції до історичної пам’яті;
Д української Інтелігенції за зраду національних інтересів.
8. Використання художнього прийому сну в однойменній поемі Т. Шевченка дало авторові змогу (переважно):
А передати настрій і почуття героя, власні думки з приводу існуючої соціальної нерівності;
Б уникнути розкриття гостро-соціальних проблем;
В показати всю панораму суспільного життя Російської імперії XIX ст.;
Г додати фантастичності в сюжет;
Д продемонструвати контраст між Росією та Україною.
9. Укажіть твір Т, Шевченка, у якому доля головного персонажа не закінчується трагічно.
А “Катерина”;
Б “Наймичка”;
В “Єретик”;
Г “Причинна”;
Д “Назар Стодоля”.
10. У якому творі звучить заклик до боротьби за національне і соціальне звільнення:
Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає!?
А “Єретик”;
Б “Гайдамаки”;
В “Великий льох”;
Г “І мертвим, і живим…”;
Д ” Кавказ”.
11. Установіть відповідність між назвою твору і періодом його написання.
1. “Садок вишневий коло хати…”
2. “Гайдамаки”
3. “Заповіт”
4. “Ісаія, Глава 35”
А 1838 – 1841 рр.
Б після заслання
В 1847-1857 рр.
Г 1843-1847 рр.
12. Установіть відповідність між цитатою з твору Т. Шевченка і художньо-виражальними засобами, застосованими в ній.
1 “Кати знущаються над нами,
А правда наша п’яна спить” (“Кавказ”).
2 “Кругом неправда і неволя,
Народ замучений мовчить,
А на російському престолі
Кабан годований сидить” (“Єретик”).
3 “Тополі… стоять собі; мов
Сторожа, розмовляють з полем” (“Сон”).
4 “Той мурує, той руйнує” (“Сон”).
5 “І внучатам із клуночка гостинці виймає –
І хрестики, й дукачики, й намиста разочок”
(“Наймичка”).
А алегорія
Б антитеза
В пестливі слова
Г уособлення
Д поєднання уособлення з порівнянням
(2 votes, average: 5.00 out of 5)