Тема 19. Леся Українка (1871 – 1913) – Літературний процес кінця XIX – початку XX ст
III. Нова українська література
Літературний процес кінця XIX – початку XX ст.
Тема 19. Леся Українка (1871 – 1913)
“Леся Українка! Це звучить узагальнююче, як ім’я, в якому злились мільйони українок і українців, мільйони безвісних чесних борців за свободу, які в глухі часи жорстокого царизму вслід за російським пролетаріатом не побоялися устати проти гніту й рабства”
(П. Тичина).
Життя Лесі Українки – великий подвиг в ім’я народу.
Творчість Лесі Українки багато в чому визначає розвиток модерністських тенденцій
Модернізм (від франц. новітній, сучасний) філософсько-естетична й художня система, що склалася на межі XIX XX ст. і об’єднала новітні напрями й течії, яким притаманна більша увага до внутрішнього світу людини і більша творча свобода у його розкритті. Модерністи проголошували переважну увагу до індивідуальних, а не суспільних Неоромантизм (від грец. новий, франц. романтичний) – стильова тенденція модернізму, генетично пов’язана з романтизмом; має характерні риси: прагнення розірвати ідеал з дійсністю, уславлення Індивідуальної й суспільної свободи, піднесення постаті визначного героя, його порив у майбутнє. Символізм (від франц. умовний знак, прикмета, ознака) стильова тенденція модернізму, головним художнім засобом якого є символ як спосіб вираження незбагненної суті явищ життя та індивідуальних уявлень митця (символ – поза межами чуттєвого сприймання, дає право тлумачити його по-своєму). |
Біографічні відомості
Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871 р. у м. Новограді-Волинському в освіченій українській сім’ї (батько – Петро Косач – член Старої Громади, близький товариш М. Драгоманова; мати Ольга Косач – відома письменниця Олена Пчілка).
Дівчинка виховувалася в культурному українському середовищі, де завжди панував дух національних традицій, піднесеного волелюбства, прагнення знань, вшанування передового суспільного досвіду.
З дитинства хворіла на туберкульоз кісток, але займалася самоосвітою (вчила мови, багато читала, грала на фортепіано).
1880 р. (у віці 9 років) – написала перший вірш “Надія”.
1890 р. – написала для молодшої сестри книжку “Стародавня історія східних народів”, яка в 1918 р. була видана як підручник для національної школи.
1894 р. – відвідання Лесею Українкою М. Драгоманова в Софії, де поетеса познайомилася з емігрантами, болгарськими культурними діячами.
“Камінний хрест” “Синя книжечка” “Дорога”
Після 1895 р. відчуття політичної неволі. Леся Українка у статті “Голос однієї російської ув’язненої” протестувала проти “кайданів”., з якими “спимо спокійно”,
1901 р. – важке випробування для поетеси: смерть чоловіка Сергія Мержинського (їхні взаємини відбито у творах: “Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами…”, “Порвалася нескінчена розмова”, “Я бачила, як ти хиливсь додолу”).
1901 р. поїздка на Буковину,
1903 р. Леся Українка брала участь у відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві, де зустрілася з багатьма діячами української культури.
Багато лікувалася в Криму, Грузії, Єгипті.
1 серпня 1913 р. – померла в грузинському містечку Сурамі. Тіло перевезене до Києва, поховане на Байковому кладовищі.
Огляд творчості
Твори Лесі Українки позначені намаганням поєднати “гармонію ідеалу з життєвою правдою”, що стало однією з істотних особливостей її творчого методу, визначеного поетесою як “новоромантизм”.
1880 р. – маленька Леся написала свій перший вірш “Надія”.
1890 р. 19-річна Леся написала для молодшої сестри книжку “Стародавня історія східних народів”, яка в 1918 р. була видана як підручник для національної школи.
1893 р. світ побачила перша збірка поезій молодої поетеси “На крилах пісень”, перейнята мотивами стоїчної боротьби з долею, закликами до самопожертви, до служіння рідному народові. У збірці авторка використовує риторичні фігури безпосереднього звертан ня до адресата України, народу, рідного краю. У поезіях мають місце узвичаєні образи тяжкого шляху й колючих тернів уздовж нього, негоди і “темної ніченьки”, провідної зорі й омріяної “волі гожої”.
1899 р. виходить збірка під назвою “Думи і мрії”.
1902 р. – укладена нова поетична збірка “Відгуки”.
У другій і третій збірках важливе місце відводиться романтичній образності. Свою сучасність Леся Українка оцінює як підле міжчасся, “часи глухонімії” (існування без подвижництва, героїки і боротьби, без тріумфальних вінків. Молоде покоління “вроджене в темниці”, звикле “носить кайдани ржаві та важкі”), У збірках мають місце співчутливі мотиви, оплакування народної недолі й заклики до невтомної праці сівача просвітителя. Кидаючи заклик долі й богам, Леся Українка у своєму романтичному бунтарстві звертається до образу Прометея, який стане наскрізним у її поезії.
За прикладом І. Франка Леся Українка, упорядковуючи поетичні збірки, часто керувалася не хронологічним принципом розташування творів, а компонувала їх за мотивами чи жанрами в цикли. Об’єднання віршів під певним кутом зору змінювало їхню жанрову природу: ліричне розкриття теми ніби доповнювалося епічними, розповідними елементами. Особисті почуття ліричної героїні зосереджуються навколо загальнолюдських проблем виходу зі стану рабства на шляхи, що ведуть у кращий світ.
Драматична поема “Оргія” (березень 1913 р.) – це лебедина пісня Лесі Українки; у ній показана трагічна доля митця-патріота, зумовлена колоніальним становищем його батьківщини, загарбаної римлянами. Страждання грецького музиканта й композитора Антея пов’язані із занепадом рідної культури, адже її носії заради матеріальних вигод переходять на службу до колонізаторів.
Лесі Українці належать такі цикли ліричної поезії:
1888 р. “Подорож до моря” (у цьому ранньому циклі вже став окреслюватись образ України, створений на основі особистих вражень Лесі від поїздки до Одеси);
1890 р. “Сім струн” (вірші циклу наснажені романтичним пафосом подолання особистістю життєвих труднощів, її готовністю помірятися силою з лихом, впевненістю у перемозі сил добра);
“Сльози-перли” (цикл присвячено І. Франку). Це триптих, об’єднаний патріотичною ідеєю, невимовною тугою поетеси, викликаною багатовіковим стражданням роздертої чужинцями, пограбованої й поневоленої рідної землі;
1893 – 1894 рр. “Мелодії” (вірші циклу передають найсокровенніші переживання
Лесі Українки. Вона намагалася не виносити на суд людський фізичний біль, проте бували й винятки).
“Романси” (жанр лірики, в якому Леся виявила себе новатором: мається на увазі вживання не наспівної, а говірної інтонації. Глибина, суперечливість і неоднозначність почуттів молодих людей окреслені у віршах цього циклу);
1895 – 1896 рр. – “Невільничі пісні” (сутність мотиву цього циклу; свобода як “Вічний дух розкутого ума” найяскравіше розкривається в тюрмі, оскільки там вона безроздільно панує в людських серцях. Як засвідчує назва циклу, образ неволі органічно єднається з образом пісні);
1905 р. – “Пісні про волю” (лейтмотивом цього циклу є думка про несумісність тиранії і свободи).
Леся Українка працювала і в інших літературних жанрах – ліро-епічних, драматичних: легенди (“Сфінкс”, “Саул”, “Королівна”); поезія в прозі (“Дим”);
– поеми (“Самсон”, “Роберт Брюс, король шотландський”, “Давня казка”);
– драматичні поеми (“Одержима”, “Вавилонський полон”, “На руїнах”, “В катакомбах”, “Бояриня”);
– драма-феєрія (“Лісова пісня”);
– лірико-драматична поема “Одержима” (1901). Це одна з перших спроб Лесі Українки в цьому жанрі. Написана на основі євангельського мотиву – вчення Ісуса Христа про любов до ближнього, незважаючи на те, друг він чи ворог. Головні персонажі: Міріам і Месія.
“Contra spem spero” (1890)
Поезія з першої збірки Лесі Українки “На крилах пісень”, яка вийшла у 1893 р.
Назва у перекладі з латинської мови означає “Без надії сподіваюсь”.
Поезія насичена пристрасним пафосом заперечення тужливих настроїв. Імпульсом до створення стало загострення хвороби Лесі Українки.
Наскрізний лейтмотив твору – рішучі змагання героїні з чорними реакційними силами.
Леся Українка ставить головне питання про місце особистості в суспільному житті. На початку поезії лунають слова;
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні.
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!
Рішучі дії авторки (“буду сіять квітки на морозі”, “буду лить на них сльози гіркі”) вселяють оптимізм Леся Українка вірить в перемогу над хворобою І над кривдою в суспільстві.
У кінці твору слова “ні” заміняються на “так”, “хочу” – на “буду”, показуючи незламність духу і оптимізм поетеси в боротьбі проти кривди в найширшому соціальному та національно-визвольному аспектах. Твір побудований на антитезах.
Антитеза (від грец. протиставлення) особливо підкреслене протиставленні і протилежних життєвих явищ, понять, думок. |
“І все-таки до тебе думка лине…”
Поезія входить до циклу “Невільничі пісні”, створеного в 1895 – 1896 рр. Вона є зразком громадянської лірики Лесі Українки.
У творі поетеса звертається словом туги й жалю до рідного “занапащеного, нещасного краю”; зазначає, що не бачила страшнішого гніту, ніж той, що терпить український народ. Леся Українка заперечує ридання над нещасливою долею, що спостерігалися довгі роки. Громадянка-патріотка не в силі зносити страшне “ярмо неволі”, тому що на руках і шиї вже “видно червоні сліди, що понатирали кайдани”. У фіналі твору – пристрасне заперечення ридань:
Доволі вже їм литись, –
Що сльози там, де навіть крові мало!
“Лісова пісня” (1911)
Жанр: драма-феєрія.
Драма-феєрія (від франц. fее – фея) один Із жанрових різновидів драми, якому властивий фантастично-казковий сюжет, неймовірні (з реального погляду) перетворення. У такій драмі поряд з людьми виступають створені їхньою уявою фантастичні істоти. |
Історія написання
Цей шедевр світової драматургії був створений за 12 днів. У листі до матері Леся Українка зазначала, що “Лісова пісня” з’явилася в результаті спогаду про дитинство, проведене на Волині, коли її навіки зачарував образ лісової русалки: “Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними”.
Головні персонажі: лісове царство Мавка, Лісовик, Водяник, Перелесник, Русалка; Той, що греблі рве; Той, що в скалі сидить; Русалка Польова, Пропасниця, Потерчата, Куць, Злидні; реальні волинські селяни молодий хлопець Лукаш, дядько Лев, мати Лукаша, молодиця Килина.
Композиція, конфлікт
Найхарактернішою особливістю композиції є органічне переплетення життя двох світів природи й людини. Лісові істоти олюднені, вони живуть і діють, розмовляють, як люди. У них своє розуміння добра і зла, вони наділені певними рисами вдачі за аналогією до людських.
Композиція
Драма складається з прологу й трьох дій, співвіднесених з різними порами року, із зародженням, розвитком і згасанням інтимних почуттів і переживань Мавки та Лукаша.
Стислий переказ твору
Дійові особи:
“Той, що греблі рве”
Потерчата
Русалка
Водяник
Русалка Польова
Мати Лукашева
Лукаш
Дядько Лев
Доля
Злидні
Перелесник
Пропасниця
Куць
Мавка
Лісовик
Килина
“Той, що в скалі сидить”
Хлопчик Діти Килини
Події відбуваються в старезному лісі, на Волині, протягом року. У творі діють міфічні істоти: Мавка і Русалка, Лісовик і Перелесник, Водяник і Потерчата. Кожна дія починається пейзажем, який змінюється відповідно до пори року.
П’єса розпочинається з прологу волинського лісового пейзажу: “Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і великим прастарим дубом… Саме озеро – тиховодне, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині. Містина вся дика, таємнича, але не понура повна ніжної задумливої поліської краси”.
Перша дія
Із лісу на прогалину виходять дядько Лев і небіж його Лукаш. Ці люди з’явились до лісу, щоб збудувати тут хату. Але лісові істоти не хочуть, щоб серед лісу поселились люди.
Русалка. Я не терплю солом’яного духу!
Я їх топлю, щоб вимити водою той дух ненавидний. Залоскочу тих патрутнів, як прийдуть!
Лісовик же говорить Русалці, що “давно б уже не стало сього дуба”, якби не дядько Лев, він “заклявся на життя, що дуба повік не дасть рубати”.
У цей час починає все розвиватись, і ось із-за старої розщепленої верби з’являється Мавка. Вона прокинулася від зимового сну, почувши, що хтось грає на сопілці. Лісовик їй пояснив, що це грає людський хлопець, небіж дядька Лева, Лукаш на ймення.
Мавка хоче зустрітися з Лукашем, але Лісовик її застерігає: “Не задивляйся ти на хлопців людських. Се лісовим дівчатам небезпечно…” І ось з’являється Лукаш, хоче з берези наточити соку, але Мавка підбігає до нього, хапає за руку. Вона говорить, що береза її сестра і сік її – то кров. Лукаш дуже здивувався цим словам.
З першої ж зустрічі Лукаш і Мавка припали до вподоби один одному. Мавці дуже подобається, як грає Лукаш на сопілці, і вона просить його заграти. Мавку зачаровує Лукашева гра. Від цієї гри в лісі розцвітає пишніше дика рожа, стає білішим квіт калини, закувала зозуля, заспівав соловейко. Та Мавці чомусь раптом стало сумно до сліз, мабуть, тому, що день скінчився, їй не хотілося розлучатися так швидко з Лукашем. Лукаш їй розповів, що його восени хочуть оженити. Після цих слів Мавка зажурилася.
Мавка (з тривогою). З ким?
Лукаш. Я не знаю. Дядько не казали, а може ще й не напитали дівки.
Мавка. Хіба ти сам собі не знайдеш пари?
Лукаш. Я може 6, і знайшов, та…
Мавка. Що?
Лукаш. Нічого.
Мавка. Чи у людей паруються надовго?
Лукаш. Та вже ж навік!
Перейнявшися довірою до Лукаша, Мавка скаржиться йому на те, що вона зовсім самотня: “В нас так нема, як у людей, навіки!”
Лукаш. А ти б хотіла?
Раптом чути голос дядька Лева, який кличе Лукаша. Мавка запитує юнака, чи повернеться він.
Друга дія
Пізнє літо. Де-не-де вже є перші ознаки осінньої позолоти. До озера прийшли люди, оселилися, внесли в лісову сторону свої звичаї, гамір. Буденщина починає полонити й Лукаша.
Лукаш виходить із лісу з сопілкою, а мати йому дорікає, що він усе грає, а робота стоїть. Матері потрібна помічниця – невістка, та про Мавку вона не хоче й чути, бо це “відьомське кодло”.
Лукаш. Та хто ганяє? Бидло ж я пасу,
А Мавка помагає.
Мати. Одчепися з такою поміччю! Потрібні ті квітки! Та ж я не маю у себе в хаті дівки на виданню… Йому квітки та співи в голові!
Коли на подвір’ї з’являється Мавка, мати їй каже, що не слід дівці упадати за парубком, та лісовій красуні ці людські міркування незрозумілі: “Мені ніхто такого не казав”.
Дядько Лев заступається за Мавку, говорить, щоб Лукашева мати не обзивала її відьмою, бо відьми живуть на селі, а не в лісі.
Лев. Що лісове, то не погане, сестро, – усякі скарби з лісу йдуть…
Мати (глузливо). Аякже!
Лев. 3 таких дівок бувають люди, от що!
Виходить з хати Мавка, перевдягнена у сільський одяг, волосся зачесане у дві коси і укладене віночком навколо голови,.. Мати дає їй серпа і посилає жати.
Мавка. Ви хочете, щоб я сьогодні жала?
Мати. Чому ж би ні? Хіба сьогодні свято? Ось на серпа – попробуй. Як управлюсь, то перейму тебе. Мавці не вдалося жати, бо виринула з жита Русалка Польова і стяла благати “сестрицю” не губити її красу. Щоб допомогти їй. Мавка врізає собі руку серпом, а Русалка Польова дякує їй за це і зникає. На полі з’являються мати Лукаша і молода повновида молодиця. Побачивши, що Мавка нічого не зробила, мати стала її лаяти.
Мати. Ой лишенько! Іще не починала! Ой мій упадоньку! Що ж ти робила? Нездаренько! Нехтолице! Ледащо!
Мавка. Я руку врізала…
Незабаром приходить Лукаш і починає допомагати молодиці, яка заходилася жати. Лукаш із молодицею жнуть і в’яжуть снопи швидко, вправно. Робота підходить до кінця, мати кличе їх полуднувати. Трохи не дов’язавши снопів, Лукаш просить Мавку закінчити роботу, але вона відмовляється. Мавка каже Лукашеві, щоб та жінка більше не приходила в ліс, бо вона лукава, лиха, “хижа, наче рись”. Парубкові не подобаються її слова, і він відповідає їй, що й сам може перебратися з лісу на село.
Хлопець дов’язує останнього снопа і йде до хати. Мавка сіла в борозні і похилилась у смутній задумі,
З хати виходять мати, Килина і Лукаш. Мати наказує Лукашеві провести молодицю додому, бо вже звечоріло, і він охоче погоджується. На Мавку ніхто не звертає уваги. Вона підводиться і тихою втомленою ходою іде до озера, сідає на похилену вербу і тихо плаче. Дрібний дощик густою сіткою оповиває галявину, хату й гай. Цьому грайливому і бездушному водяному створінню Русалці ніколи не зрозуміти сили й жертовності Мавчиного кохання. Та сили природи співчувають Мавці:
Мавка знов похилилась, довгі чорні коси упали до землі. Починається вітер і жене сиві хмари, а вкупі з ними чорні ключі пташині, що відлітають у вирій.
Мавка просить Лісовика допомогти їй знов стати такою, як була.
Мавка. Та дай мені святкові шати, діду! Я буду знов, як лісова царівна, і щастя упаде мені до ніг, благаючи моєї ласки!
Лісовик розкриває свою кирею і дістає з-під неї пишну, гаптовану золотом багряницю і срібний серпанок. Він надіває багряницю на Мавку, яка квітчається віночком з червоних китиць калини і склоняється перед ним. Лісовик накидає їй на голову срібний серпанок.
З лісу вибігає Перелесник. Він підхоплює Мавку і кружляє її у вирі прудкого танцю. Срібний серпанок на ній звився вгору, чорні коси розмаялись і змішалися з вогнистими кучерями Перелесника. Танок стає шаленим, Мавка благає відпустити Ті, та він на це не зважає і мчить лісову красуню е танці зомлілу.
Раптом з-під землі з’являється широке, страшне, темне Марище.
Перелесник кинувся геть і зник у лісі.
Марище умовляє Мавку піти з ним в незнаний далекий край; там, під землею, тиша, спокій, “ні дерево, ні зілля не шелестить, не навіває мрій”.
У лісі чується шелест людської ходи.
Мавка. Ось той іде, що дав мені ту Муку!
Зникай, Маро! Іде моя надія!
З лісу виходить Лукаш, а назустріч йому іде Мавка. Вона дуже бліда, хоч у яскравому одязі.
Лукаш (побачивши її). Яка страшна! Чого ти з мене хочеш? (Поспішає до хати і говорить матері.) Готуйте, мамо, хліб для старостів. Я взавтра засилаюсь до Килини!
Почувши ці слова, Мавка зриває з себе багряницю і звертається до Марища:
Мавка. Бери мене! Я хочу забуття!
Марище підхоплює її, накидає на неї чорну кирею, і обоє зникають під землею.
Третя дія
Хмарна, вітряна осіння ніч. Останній жовтий відблиск місяця гасне в хаосі голого верховіття. Стогнуть пугачі, регочуть сови, уїдливо хававкають пущики. Раптом все покривається протяглим сумним вовчим виттям, що розлягається все дужче, дужче і враз обривається. Настає тиша. Починається хворе світання пізньої осені.
Біля Лукашевої хати чорніє якась постать – це Мавка. Вона в чорному одязі, але на грудях у неї червоний пучечок калини.
З лісу виходить Лісовик у сірій свиті і в шапці з вовчого хутра.
Він здивований, що Мавка тут, що її відпустив назад “Той, що в скалі сидить”.
Мавка. Ти визволив мене своїм злочином.
Лісовик. Ту помсту ти злочином називаєш, ту справедливу помсту, що завдав я зрадливому коханцеві твоєму? Хіба ж то не по правді, що дізнав він самотнього несвітського одчаю, блукаючи в подобі вовчій лісом? Авжеж! Тепер він вовкулака дикий! Хай скавучить, нехай голосить, виє, хай прагне крові людської, – не вгасить своєї муки злої!
Мавка. Не радій, бо я його порятувала. В серці знайшла я теє слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає.
Мавка не змогла жити там, у кам’яній печері, до неї дійшло те протяжне виття. Вона прокинулась і збагнула, що забуття не суджено їй. Силою чарівного слова Мавка врятувала Лукаша повернувши йому людську подобу. Сповнений туги і каяття, він кинувся в байрак терновий і зник з очей.
Під вікном чути, як Лукашева мати лається з Килиною, докоряючи невістці, що та так довго спить, а ще у її корови так мало молока, а сама вона погана господиня.
Мавка ж, як тінь, блукає коло хати Лукашевої, сподіваючись на зустріч з коханим.
Килина побігла по воду і, повертаючись назад, побачила коло дверей постать Мавки. Вона запитує суперницю, чого та прийшла мабуть, чекає на Лукаша.
Мавка (притомніше, відступаючи од дверей). Стою та дивлюся, які ви щасливі.
Килина. А щоб ти стояла у чуді та в диві!
(Мавка зміняється раптом у вербу з сухим листом та плакучим гіллям.)
З лісу виходить Лукаш, худий, з довгим волоссям, без свити, без шапки.
Килина, яка спершу зраділа чоловікові, за хвилину накинулась на нього, дорікаючи за те, що він десь “тягався, волочився”, обізвала п’яницею. Лукаш їй так само грубо відповідає.
На запитання Лукаша, куди подівся дядьків дуб, від якого лишився тільки пеньок, жінка відповіла, що продала його купцям, аби не вмерти з голоду.
Із хати вибігає мати, обіймає сина, хоч він холодно сприймає це вітання, і скаржиться на тяжке життя з “отою відьмою” Килиною. У відповіді Лукаша звучать гіркий докір і сумна іронія.
Лукаш. І та вже відьма? Ба, то вже судилось відьомською свекрухою вам бути. Та хто ж вам винен? Ви ж її хотіли.
До них підходить хлопчик із сопілкою, зробленою з верби, на яку перетворилася Мавка, просить Лукаша заграти на ній. Той спочатку відмовляється, але потім пристав на прохання хлопця.
Лукаш. Заграти?
(Починає грати спершу тихенько, далі голосніше; зводить згодом на ту веснянку, що колись грав Мавці. Голос сопілки промовляє словами.)
Як солодко грає
Як глибоко крає,
Розтинає мені груди, серденько виймає…
Лукаш (випускає з рук сопілку).
Ой! Що се за сопілка? Чари! Чари! Кажи, чаклунко, що то за верба?
Килина. Та відчепися, звідки маю знати? Я з кодлом лісовим не накладаю так, як твій рід! Зрубай її, як хочеш, хіба я бороню? Ось на й сокиру.
Лукаш (узявши сокиру, підійшов до верби, ударив раз по стовбуру, вона стенулась і зашелестіла сухим листом. Він замахнувся вдруге – і спустив руки).
Ні, руки не здіймаються, не можу… чогось за серце стисло…
Килина. Дай-но я!
(Вихоплює від Лукаша сокиру І широко замахується на вербу.)
Всю мить з неба вогненним змієм-метеором злітає Перелесник і обіймає вербу.
Верба раптом спалахує вогнем. Досягнувши верховіття, вогонь перекидається й на хату, солом’яна стріха займається, пожежа швидко поймає хату.
Мати з Килиною метушаться, вихоплюючи з вогню, що тільки можна вихопити, і разом із речами виносять Злиднів. Один лише Лукаш стоїть нерухомо. Килина просить чоловіка кинути ліс і повернутися на село, та Лукаш не погоджується на це. Жінка пішла геть. Аж тут з-за берези виходить біла, легка, прозора постать, що обличчям нагадує Мавку, і схиляється над Лукашем.
Постать Мавки. Заграй, заграй, дай голос мому серцю! Воно ж одно лишилося від мене.
Лукаш. Се ти?.. Ти упирицею прийшла, щоб з мене пити кров? Спивай! Спивай!
(Розкриває груди.)
Живи моєю кров’ю! Так і треба, бо я тебе занапастив…
Мавка. Ні, милий, ти душу дає мені, як гострий ніж дає вербовій тихій гілці голос.
Мавка ні в чому не винить Лукаша.
Закінчується драма-феєрія ремаркою, що сама по собі сприймається як поетичний твір, як вірш у прозі:
Лукаш починає грати. Спочатку гра його сумна, як зимовий вітер, як жаль про щось загублене і незабутнє, але хутко переможний спів кохання покриває тугу. Як міниться туга, так міниться зима навколо: береза шелестить кучерявим листом, весняні гуки озиваються в заквітлім гаю, тьмяний зимовий день зміняється в ясну, місячну весняну ніч. Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя.
Білий цвіт закриває закохану пару, а згодом переходить у заметіль. Коли завірюха ущухла, ми знову бачимо Лукаша, що сидить сам, прихилившись до берези. На вустах щаслива усмішка, очі заплющені. Сніг, ніби шапкою, нависає над його головою і падає, падає без кінця…
“Бояриня” (1910)
Жанр: драматична поема.
Драматична поема – невеликий за обсягом літературний твір, написаний віршем у формі діалогу. Конфлікт розгортається через словесний поєдинок головних персонажів, які є представниками протилежних соціальних сил, інтересів, моральних принципів. |
Історія написання: написана 1910 р., вона так і не побачила світ за життя автора. Було здійснено кілька видань поеми (1918, 1923, 1926), але потім, упродовж багатьох десятиріч, через заборону цензури твір навіть не включався до зібрань творчої спадщини письменниці.
Тема “Боярині” основана на подіях минулого, коли Україну в другій половині XVII ст. роздирали гострі суспільно-політичні суперечності, пов’язані, зокрема, з посиленням колоніального закабаления приєднаних до Московії лівобережних земель. Не треба шукати у творі конкретних історичних подій доби Руїни, адже поетеса узагальнює в ньому долі окремих людей, які потрапили під гніт складних обставин.
Стислий переказ твору
Дійові особи:
Перебійний Олекса – козацький старшина.
Оксана – дочка старшини.
Іван – син Олекси Перебійного.
Степан – молодий боярин, який приїхав з Москви.
Перебійниха – дружина козацького старшини.
Мати Степана – мешкає в Москві.
Ганна – сестра Степана.
Гість з України.
Дія перша
Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини Олекси Перебійного. Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цілої стіни. На рундуку стіл, дзиглики, на столі прилагоджено до вечері.
Через садок до рундука йдуть Перебійний і Степан, молодий парубок у московському боярському вбранні, хоча з обличчя його видко відразу, що він не москаль.
Молодший боярин Степан, потрапивши до козацької слободи з російськими боярами, приходить в гості до козацького старшини Олекси Перебійного. Тут він зустрічає доньку Олекси Оксану і закохується в неї.
Мати й батько Оксани запрошують Степана повечеряти з ними, бо Олекса Перебійний товаришував ще з його батьком. Але Степан боїться, що, коли він погодиться на люб’язне запрошення, старі бояри, з якими він приїхав, на нього будуть гніватися. Старий Олекса його заспокоює.
З розмови з’ясовується, що батько Степана “подав слово за Москву” на Переяславській раді й залишився вірним цьому слову. А Іван, брат Оксани, докоряє йому, що той не зрадив свого слова, але зрадив Україну. За Степана заступилися Оксана та її мати. Іван, пообіцявши матері більше Степана не чіпати, пішов до товариства.
Степан освідчився дівчині в коханні, Оксана відповіла йому взаємністю. Парубок збирався вже наступного дня заслати до неї старостів, та боїться, чи буде вона з ним щаслива.
Степан. Що тільки дам я тобі на чужині замість веселощів рідного краю? Своє кохання вірне, більш нічого…
Хлопець каже Оксані, що має добру й чуйну родину, яка буде рада, коли він привезе жінку з України.
Степан. Мені тепер здається, що нігде на цілім світі вже нема чужини, поки ми вдвох з тобою. От побачиш, яке ми там кубелечко зів’ємо, хоч і в Москві. Нічого ж там чужого у нашій хатоньці не буде, – правда?
Проте Оксані все ж таки боязко їхати на чужину, хоч і разом з коханим. Чується голос матері, що кличе доньку. Оксана прощається зі Степаном і йде до будинку.
Дія друга
У Москві
Світлиця у Степановім домі прибрана по-святковому. Знадвору чутно гомін дзвонів. Мати Степанова і Оксана увіходять убрані по-вкраїнськи, – мати у намітці і в темній сукні з широким виложистим коміром, Оксана в кораблику, в шнурівці та в кунтуші, хоча Оксана як бояриня московська повинна вдягатися за місцевими звичаями.
Степан одягає боярське вбрання, але Оксані воно не подобається, і вона дивується з тих чужих для неї порядків.
Матері Степана треба і свою доньку Ганну одягати по-московському і заміж віддати у Москві, а не на Україні.
Ганна, сестра Степана, лускає насіння, не знаючи, чим ще зайнятися у свято. Оксана пропонує погуляти їй між челяді, Ганна каже, що за московськими звичаями їй не можна самій ходити по Москві.
Оксані все здається дивним, в тому числі й імена, які вимовляються на московський лад, і вона просить Ганну називати її Оксаною. Оксані дивно слухати про заручини Ганни, яка не знає свого нареченого і може побачити його хіба що в церкві.
Заходить Степан і просить Оксану перевдягнутись у московське вбрання і почастувати його гостей бояр.
Оксана. А як же частувати їх, Степане? По-нашому, чи, може, як інакше?
Степан. Ти винесеш їм на тарелі меду, – матуся прилаштують, як там треба, – уклонишся, боярин поцілує тебе в уста…
Оксана не хоче навіть чути про такий звичай: вона не згодна, щоб хтось чужий її цілував. Степан намагається переконати дружину, бо якщо вона піде проти звичаю, він потрапить в немилість у царя. Оксані не віриться, що все це так серйозно.
Оксана. Степане, та куди ж се ми попались? Та се ж якась неволя бусурменська.
Мати Степана починає просити невістку, щоб вона послухалась і вийшла до бояр. Благає її і Ганна, Врешті-решт Оксана погоджується.
Оксана (до Ганни холодно, якось надміру спокійно). Я вийду. Дай мені московське вбрання А ви, матусю, наготуйте меду. Іди, Степане, бав тим часом гості.
Після цих слів Оксана, бліда як смерть, здіймає з голови кораблика.
Дія третя
Дальня кімнатка у горішньому поверсі в Степановім домі.
З являється гість з України, Степан його приймає з побоюванням, аби ніхто їх не підслухав, зачиняє двері й вікна, розмовляє з гостем неголосно.
Гість просить, щоб цар послав когось з українців захистити від царських посіпак. Степан. Нас не пошлють…
Гість. Чому?
Степан. Бо нам не вірять.
Гість. Отак! Та ви ж тут наче всі у ласці!
Степан. То тут на очах, а з очей спустити нас надовго не зважаться…
Гість. Не здивуйте ж, як ми відкинемось до Дорошенка!
Гість розповів, що не всі бояться, є й сміливі, такі, як Іван, Степанів шурин, котрий відвіз корогву, пошиту дівчатами, у Чигирин. Щоправда про це ніхто не знає, а якби дізнались, то “страшно здумати, що б там було”. Степан пообіцяв гостеві переговорити у його справах при малій бесіді.
Гість виходить, з інших дверей входить Оксана і розповідає Степанові про те, що цей гість, Яхненко, привіз їй від братчиці-товаришки листа, де вона просить прислати трохи грошей. Степан злякався, хоче того листа спалити, просить дружину, щоб вона не відсилала гроші.
Оксана. Я й не гадала, що ти такий скупий. Коли вже так, – я з посагу свого послати можу.
Степан відповів, що йому не грошей жалко, а він боїться, що хтось дізнається, бо це дуже небезпечно.
Оксана. Скрізь горе, скрізь, куди не обернися… Татари там… татари й тут… А що ж? Хіба я тут не як татарка сиджу в неволі? Ти хіба не ходиш під ноги слатися своєму пану, мов ханові? Скрізь палі, канчуки… холопів продають… Чим не татари?
Степан. Тут віра християнська.
Чоловік починає заспокоювати Оксану, гірко шкодуючи, що він не зміг нічого їй дати на чужині. Дружина запитує чоловіка, чи довго їм ще мучитися у цій неволі, але Степан сам нічого не знає. Він їй обіцяє, що коли зміняться часи і трохи “утихомириться” на Україні, то вони, можливо, поїдуть у гостину до Оксаниних батьків. Зараз же ніяк не можна. Степан пояснює дружині, чому їй не можна послати гроші чи листа, навіть прийняти в себе Яхненка, щоб передати привіт і подарунки рідним, забороняє й озиватися до Івана. Оксана змушена погодитись, хоча їй дуже прикро через це.
Дія четверта
Терем. Оксана гаптує в кроснах, рухи в неї ліниві, в’ялі.
Увіходить Степан і скаржиться на головний біль, бо був учора на царській “бесіді”, де тільки п’ють, а говорити бояться.
Оксана засумувала, а Степан просить її щось розповісти. Дружина розказує йому про своє шитво, яке вона вишиває для Ганни на весілля. Раптом Оксана починає плакати.
Степан згоден відпустити дружину до її рідних, не хоче тримати її як “хан татарських, мов на шкурку”, ладен вернути їй присягу, але Оксана не хоче його кидати. Вона пропонує чоловікові тікати разом із Москви.
Степан. Цар достане боярина свого скрізь на Вкраїні, та ще Й твоїй родині буде лихо. Не окриємось нігде… Присяга, Оксано, велике діло. Цар мені не верне так присяги, як я тобі вернув. Та й я йому не можу повернути всього, що я приймав з його руки.
Вони домовляються ніколи більше не говорити про те, що завдає їм болю. Степан просить Оксану заспівати щось. Вона співає тихенько “Ой, як було хорошенько, як рід з родом п’є”. Трохи поспівавши, Оксана закашлялась.
Увіходять мати й Ганна, слуги вносять “згортки з покупом”. Мати радіє з того, що її голуб’ята ніяк не наговоряться вдвох, І хоче, щоб така доля була і в її дочки Ганни. Показують обнови, що купили. Оксана починає співати і танцювати, та так весело, що Степан просить тихіше, але дружина ще хоче навчити і Ганну.
Оксана. Гуляй, гуляй, господине, нехай наша журба згине! Ой чи згине, чи не згине, гуляй, гуляй, господине! Що ж ти, Степане? Помагай співати!
(Залягається сміхом, що згодом переходить у кашель. Степан тривожно кидається до неї.)
Дія п’ята
Степанів садок. Будинок виходить у нього задньою стіною. Видко гратчасті вікна терема і піддашок зі сходами. Збоку в садку зроблена повіточка садова, вся в зелені та в квітках; у повітці приладновано великий турецький ослін з подушками. З терема по сходах надвірних помалу спускаються мати й Оксана. Оксана у простій широкій хатній сукні, без кички, голова зав’язана на український лад шовковою хусткою. Оксана хвора, очі позападали, але дуже блищать, на щоках нездоровий рум’янець.
Дівчата Оксану садовлять і вертаються в терем. Мати пропонує заснути, але Оксана відмовляється, бо боїться побачити страшні сни. Вона говорить, що відколи стала жити в Москві, сни в неї стали зовсім не такі, як вдома, у батька. Згодом молода жінка заспокоїлась і заснула. Прийшов Степан, і мати спитала його, що сказав лікар-німець про Оксану. На її думку, Оксана захворіла після весілля Ганни, але Степан відловів, що це не так.
Степан: Здається, ще давніше почалося…
Мати: Що ж воно? Як зветься?
Степан. Казав він: “Ваша пані занудилась по ріднім краю – се є также слабість”.
Сказав мені по-грецьки як і зветься
Він казав, – коли її повезти на Вкраїну, то, може б, ще й одужала.
Степан розповідає матері про свій намір попросити царя відпустити погостювати на Україну та ще й у Київ поклонитися святим угодникам у печерах.
Чоловік будить Оксану поцілунком. Вона розповідає, який гарний сон їй приснився: про батьків садок, де ясно світить місяць. Чоловік заспокоює дружину тим, що вона скоро побачить рідний дім, бо вони разом поїдуть туди. Оксана відмовляється їхати.
Оксана. А я дивую, ти з яким лицем збираєшся заявитись на Вкраїні! Сидів-сидів у запічку московськім, поки лилася кров, поки змагання велося за життя там, на Вкраїні, – тепер, як “втихомирилось”, ти їдеш туди ясного сонця заживати… На пожарині хочеш подивитись, чи там широко розлилися ріки від сліз та крові?
Дружина говорить Степанові, що вони варті один одного. “Отак і ми з тобою… зрослись, мов шабля з піхвою… навіки… обоє ржаві…” Оксана радить чоловікові, коли вона помре, то більше не брати українку, а взяти московку. Вона довго мовчала, а тепер почала говорити правду: мовляв, раніше треба було вирватися з цієї неволі і не чекати спокійних часів. Вона рішуче відмовляється від поїздки на Україну, бо їй соромно буде дивитися у вічі рідним і друзям. Оксана не хоче й лікуватися.
Оксана. Нащо? Кому потрібне те моє здоров’я та й я сама?
Степан просить дружину не картати себе словами, він каже, що доля їх і так вже тяжко покарала, і Бог простить їх за все. Після цих слів Оксана стає лагідною, збирається Степанові віддати заповіт, який він після її смерті має передати родині і братчикам.
Оксана (підводиться й прихиляє його до себе). Ні, любий, ти на світі потрібніший, тобі ще є про що й про кого дбати. Борцем не вдався ти, та після бою подоланим подати пільгу зможеш, як ти не раз давав… На бойовиську не всі ж померли, ранених багато… поможеш їм одужати, то, може, колись там… знов зібравшися до бою, вони тебе згадають добрим словом… а як і ні – не жалуй, що поміг.
(Сидять якийсь час мовчки, обнявшись.)
Степан підводиться і подає Оксані руку, хоче завести її до хати, бо вже заходить сонце.
Оксана. (Спираючись на руку Степанову, Іде до будинку. Не доходячи рундука, спиняється і обертається, дивлячись на західне сонце, що вже зникає за обрієм.) Добраніч, сонечко! Ідеш на захід… Ти бачиш Україну – привітай!
Тест № 24
1. Хто мав найбільший вплив на формування світогляду Лесі Українки?
А Т, Шевченко;
Б І. Франко;
В М. Драгоманов;
Г М. Грушевський.
2. Укажіть назву першої поезії Лесі Українки.
А “До мого фортепіано”;
Б “Красо України, Подолля”;
В “Надія”;
Г “Contra spem spero”.
3. Який підручник написала Леся Українка для своєї молодшої сестри у 1890 р.?
А “Стародавня історія східних народів”;
Б “Буквар”;
В “Історія української літератури”;
Г “Українська граматика”.
4. Укажіть рік появи першої збірки Лесі Українки “На крилах пісень”.
А 1893 р.;
Б 1899 р.;
В 1902 р.;
Г 1910 р.
5. Укажіть прізвище українського митця, якому Леся Українка присвятила цикл “Сльози-перли”,
А Іван Франко;
Б Тарас Шевченко;
В Іван Котляревський;
Г Григорій Квітка-Основ’яненко.
6. Визначте основний мотив поезії “Стояла я і слухала весну…” (збірка “Думи і мрії”).
А Мотив пробудження природи і людських сподівань;
Б мотив смутку за роками, які минають, за молодістю;
В мотив краси природи;
Г соціальні конфлікти, які передаються через зміну пір року;
Д мотив любові до рідного краю.
7. Про який твір Леся Українка висловилася в листі до своєї матері: “Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними”?
А “Лісова пісня”;
Б “Давня казка”;
В “Слово, чому ти не твердая криця?”
Г “Мій шлях”;
Д “Стояла я і слухала весну…”.
8. Визначте жанр твору Лесі Українки “Лісова пісня”.
А Новела;
Б історична драма;
В роман у віршах;
Г поезія в прозі;
Д драма-феєрія.
9. Визначте головну тему твору “Лісова пісня”.
А Одвічна проблема реалізації творчої особистості;
Б перемога вільного високодуховного життя над обивательщиною, буденщиною;
В віковічна драма нероздільного кохання;
В проблема конфлікту природного життя людини і цивілізаційних форм господарювання;
Д проблема збереження природного середовища.
10. Назвіть характерний для письма Лесі Українки творчий метод, що полягає гармонії ідеалу з життєвою правдою.
А Неокласицизм;
Б неореалізм;
В ново романтизм;
Г експресіонізм;
Д імпресіонізм.
11. Установіть відповідність між персонажами і назвою твору Лесі Українки.
1 Степан, Оксана”
2 Лукаш, Мавка
3 Месія, Міріам
4 Бертольд, поет
5 Антей
А “Одержима
Б “Давня казка”
В “Лісова пісня”
Г “Оргія”
Д “Бояриня”
12. Розмістіть репліки Мавки (“Лісова пісня”) відповідно до послідовності їх появи у
А “О, не журися за тіло!
Ясним вогнем засвітилось воно…”
Б “Твоя сопілка має кращу мову.
Заграй мені, а я поколишуся”
В “Ох, як я довго спала!”
Г “Не зневажай душі своєї цвіту.
Бо з нього виросло кохання наше!”
Д “Ні! я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає.”
Тест № 25
1. Укажіть справжнє прізвище Лесі Українки.
А Вілінська;
Б Садовська;
В Косач;
Г Драгоманова.
2. Укажіть рік опублікування поетичної збірки Лесі Українки “Думи і мрії”.
А 1893 p.;
Б 1899 р.;
В 1902 p.;
Г 1910 р.
3. У якому віці Леся Українка написала свою першу поезію?
А 5 років;
Б 9 років;
В 12 років;
Г 15 років.
4. Виберіть тезу Лесі Українки, що виражає її позицію щодо проблеми досягнення державності народом (за драматичною поемою “Бояриня”).
А “Що сльози там, де навіть крові мало!”
Б “Не жаль мені життя, а жаль тії людини, що у мені живе”;
В “…у нас, на Україні, перш усього треба здобути собі інтелігенцію, вернути нації її “мозок””;
Г “Орлині крила чуєм за плечима, Самі ж кайданами прикуті до землі”.
5. Який художній прийом визначає композицію твору Лесі Українки “Contra spem spero”?
А Інверсія;
Б антитеза;
В паралелізм;
Г анафора.
6. До якої збірки (циклу) увійшла поезія “Contra spem spero”?
А “На крилах пісень”;
Б “Думи і мрії”;
В “Відгуки”: циклу
Г “Сім струн”;
Д циклу “Подорож до моря”.
7. У якому циклі Лесі Українки поезії мають таку жанрову специфіку: гімн, пісня, колискова, сонет, рондо, ноктюрн, сеттіна?
А “Подорож до моря”;
Б “Сльози-перли”;
В “Мелодії”;
Г “Сім струн”;
Д “Романси”.
8. Укажіть жанр твору за його визначенням: “один із жанрових різновидів драми, якому властивий фантастично-казковий сюжет, неймовірні (з реального погляду) перетворення”.
А Драматична поема;
Б драма-феєрія;
В історична драма;
Г казка;
Д балада.
9. Укажіть назву твору Лесі Українки, рядки з якого наведено.
“Ні, я хочу крізь сльози сміятись, /Серед лиха співати пісні, /Без надії таки сподіватись, (Жити хочу! Геть думи сумні!”
А “Одержима”;
Б “Лісова пісня”;
В ” Бояриня “;
Г “”Contra spem spero”;
Д “І все-таки до тебе думка лине…”.
10. Який твір (цикл) Лесі Українки вважається лебединою піснею поетеси?
А Драматична поема “Бояриня”;
Б драматична поема “Оргія”;
В цикл ” Подорож до моря”;
Г цикл “Невільничі пісні”;
Д лірико-драматична поема “Одержима”.
11. Установіть відповідність між назвою твору Лесі Українки і жанром
1 “Сфінкс”
2 “Твої листи пахнуть зов’ялими трояндами…”
3 “Оргія”
4 “Лісова пісня”
5 “Давня казка”
12. Установіть відповідність між порами року і композиційними частинами твору “Лісова пісня”.
1. рання весна (провесна)
2. пізнє літо
3. весна літо
4. сінь зима
А І дія
Б III дія
В пролог
Г ІІ дія
(2 votes, average: 3.00 out of 5)