Театр, наука, спорт в Стародавній Греції
Чи знаєте ви, що сучасний театр, наука, навіть спорт беруть свій початок з античності. Учасники нашого проекту спробують це довести. Одним із найбільших надбань світової культури став театр. Зародився він в античній Греції. Вчені дослідили: ще у III тис. до н. е. на острові Крит і в місті Мікени відбувшися перші примітивні обрядові вистави. Драматичне мистецтво стародавніх греків зазнало розквіту у V ст. до не. у містідержаві Афіни. Джерелом афінського театру стали святкові обряди, пов’язані з культом плодючої землі та бога виноградарства і виноробства
Ще Арістотель вважав,, що з обрядів, присвячених плодючій землі, які супроводжувалися піснями та жартами, розвинувся драматичний жанр комедії. З культом Діоніса, богастрадника. Арістотель пов’язував виникнення жанру трагедії.
Образ Діоніса й справді є одним із найтрагічніших у грецькій міфології. Культ Діоніса, бога родючості й покровителя селян, особливо поширився за правління в Афінах тирана Пісістрата (560 – 527 рр. до н. е.). Пісістрат, спираючись на селян і ремісників, увів культ Діоніса, щоб послабити аристократію. Діоніса вшановували
У той самий час з’явилася традиція співати дифірамби – гімни, присвячені Діонісу. їх виконував хор, що складався з 50 осіб. Обирали заспівувача, який поперемінно з хором виконував дифірамб, що стало початком драматичного діалогу. Пізніше дифірамби стали виконуватись і на честь героїв.
Поряд із дифірамбічним функціонував і сатирівський хор, учасники якого, переодягнувшись у цап’ячі шкури, зображували сатирів. Згідно з міфами, сатири були лісовими та гірськими божествами, демонами родючості, які постійно супроводжували Діоніса. Учасники сатирівського хору в піснях і танцях відтворювали міф про Діоніса. Слово трагедія перекладається з давньогрецької як пісня цапів.
З часом культове дійство переросло у трагедію – драматичний вид мистецтва.
2й учень. Театр тісно пов’язаний з іменами трагіка Софокла та комедіографа Аристофана.
Коріння давньогрецької комедії – у прадавніх джерелах.
Одне з них – це творчість мімів, тобто народних витівників, які, подібно до пізніших українських чи російських скоморохів, мандруючи селами, в розігруваних ними коротеньких нескладних діалогічних фарсах (жартах, витівках) засобами соковитого народного гумору висміювали людські вади, уособлені в образах п’яниць, ненажер, шарлатанів, дармоїдів чи трутнів, які дуже подобалися простому народу. Інше джерело давньогрецької комедії – Діонісії, весняне сільське свято на честь бога родючості Діоніса, яке завершувалося урочистим веселим походом, виконанням комічних пісень та жартів, не позбавлених напористої сатири. Слово комедія, до речі, спочатку означало “пісня посвятковому веселої юрби”.
Завдяки їх сатиричній, нерідко тривіальновульгарній тональності, комедійні вистави довгий час ставилися далеко за містами, серед народної гущі. Комедіям дозволено розігруватися і в містах, починаючи з V ст. до н. є., коли за часів славнозвісної афінської демократії було здобуто відчутну свободу слова, що уможливило відображення комедіографами найзлободенніших суспільноісторичних та політичних аспектів життя, засудження лідерів рабовласницької демократії тощо.
Першим представником старогрецької комедії вважається Аристофан (445-386 рр. до н. е.). З написаних ним приблизно сорока комедій збереглось лише 11, в яких:
1) розроблено тему війни і миру – “Ахарняни” (425 р.), “Лісістрата” (411 р.), “Мир”; 2) Аристофан висміює проводиря афінських демагогів Клеона (” Вершники “, 424 р.) чи тодішній суд (“Оси”,421 р.); 3) розвінчуються соціальні та моральні аспекти сучасного драматургові періоду: ” Хмари “, “Птахи” (41 р.), “Жінкизаконодавці” (397 р.) та ін..; 4) Аристофан в’їдливо виступав проти нових літературних течій: “Жаби”(405 р.), “Жіноче свято” (411 р.’).
Римлянам вдалося увірватися в місто. Один із солдатів заскочив у двір Архімеда, де він, розв’язуючи чергову задачу, сидів за кресленням, намальованим на піску.
– Не чіпай моїх малюнків! – закричав Архімед, але солдат не впізнав його і вбив вченого. Але нащадкам залишились його великі відкриття.
Демосфен, відомий представник ораторського мистецтва Давньої Греції, народився в Афінах у 384 р. до н. є. в заможній родині власника зброярні. Після смерті батька у віці семи років втратив статок через несумлінних опікунів. Демосфен вирішив домагатися відновлення своїх прав у суді. У віці 20 років він розпочав процес про повернення спадку і виграв його, однак розтраченого майна не одержав. У результаті став логографом, складаючи промови для клієнтів спочатку для приватних процесів, а потім політичних, які і принесли йому славу. Демосфен мав вади з дикцією, багато працював над собою під керівництвом актора Сатира,
Став відомий як оратор після виступу з політичною промовою “Про податні округи”, у якій закликав афінян до реформування податкової системи і розширення військового флоту, необхідного для боротьби з експансією македонського правителя Філіппа II. Незабаром Демосфен стає проводирем антимакедонської партії й у своїх знаменитих політичних промовах, які отримали назву “філіппіки”, засуджував загарбницьку політику Філіппа, закликав греків захищати волю і демократичний лад.
Як свідчать його сучасники, першу промову Демосфена публіка зустріла градом глузувань: гаркавість і слабкий від природи голос оратора викликали зневагу у темпераментних афінян. Але в цьому кволому на вид юнаку жив воістину могутній дух. безупинною працею та тренуванням він здобув перемогу над собою, про що свідчать письмові свідчення тих часів: “Неясну, шепеляву вимову він долав, вкладаючи до рота камінці, і читав напам ‘ять уривки з поем, голос зміцнював бігом, розмовою на крутих підйомах… Щоб позбутися від мимовільного посмикування плечей, він вішав над собою гострий спис, що заподіював йому біль при будьякому необережному русі”.
Демосфен досяг своєї мети і став видатним оратором. Однак він ніколи не говорив без підготовки, вивчав напам’ять заздалегідь написану промову; ночами при світлі лампи старанно готувався до виступу, ретельно обмірковуючи кожне слово.
Комедії Аристофана не схожі на сучасні комедії, В них дія дуже розпливчаста, позбавлена строгої композиції, через що майже немає найвищого напруженняконфлікту. Вистава зводиться, по суті, до одних лише діалогів, правда, виконаних винахідливо, витонченою мовою, соковито забарвленою і жвавою, причому фантазія уміло переплітається з дійсністю, алегорія із сатирою, а гумор із задушевним ліризмом, у чому хіба що один тільки Шекспір зміг порівнятись з Аристофаном.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)