Тартюф, або Ошуканець (переказ)

У будинку поважного Оргона на запрошення господаря влаштувався такий собі пан Тартюф. Оргон душі в ньому не сподівався, шануючи незрівнянним зразком праведності і мудрості: промови Тартюфа були виключно піднесені, повчання – завдяки яким Оргон засвоїв, що світ являє собою велику помийну яму, і тепер і оком не моргнув б, поховали дружину, дітей і інших близьких – найвищою мірою корисні, побожність викликала захоплення; а як самовіддано Тартюф дотримувалися моральність сімейства Оргона…

З усіх домочадців замилування Оргона новоявленим

праведником розділяла, втім, лише її матуся пані Пернель.

Ельміра, дружина Оргона, її брат Клеант, діти Оргона Дамис і Маріана і навіть слуги бачили в Тартюфі того, ким він і був на самому ділі – лицемірного святенника, спритно користується помилкою Оргона в своїх нехитрих земних інтересах: смачно їсти та м’яко спати, мати надійний дах над головою і ще де-не-які блага.

Домашнім Оргона донезмоги обридли моралі Тартюфа, своїми турботами про благопристойності він віднадив від дому майже всіх друзів. Але варто було тільки кому-небудь погано відгукнутися про це ревнителі благочестя, пані Пернель

влаштовувала бурхливі сцени, а Оргон, той просто залишався глухий до будь-яких речей, не перейнятим, захопленням перед Тартюфом. Коли Оргон повернувся з недовгою відсутності і зажадав від служниці Доріни звіту про домашніх новинах, звістка про нездужанні подружжя залишила його абсолютно байдужим, тоді як розповідь про те, як Тартюфу сталося об’їстися за вечерею, після чого продрихнуть до полудня, а за сніданком перебрати вина, сповнила Оргона співчуттям до бідолахи.

Дочка Оргона, Маріана, була закохана в шляхетного юнака на ім’я Валер, а її брат Дамис – в сестру Валера. На шлюб Маріан і Валера Оргон начебто вже дав згоду, але чомусь все відкладав весілля. Дамис, стурбований власною долею, – його одруження на сестрі Валера мала піти за весіллям Маріан – попросив Клеанта дізнатися у Оргона, в чому причина зволікання. На розпитування Оргон відповідав так ухильно і незрозуміло, що Клеант запідозрив, не вирішив чи той якось інакше розпорядитися майбутнім дочки.

Яким саме бачить Оргон майбутнє Маріан, стало ясно, коли він повідомив дочки, що досконалості Тартюфа потребують винагороду, і таким винагородою стане його шлюб з нею, Маріанна. Дівчина була приголомшена, але не сміла перечити батькові. За неї довелося заступитися Доріну: служниця намагалася втлумачити Оргону, що видати Маріанн за Тартюфа – жебрака, низького душею виродка – означало б стати предметом насмішок всього міста, а крім того – штовхнути дочка на шлях гріха, тому що скільки б доброчесна не була дівчина, не наставляти роги такого чоловічка, як Тартюф, просто неможливо. Доріна говорила дуже гаряче й переконливо, але, незважаючи на це, Оргон лишився непохитний в рішучості поріднитися з Тартюфом.

Маріана була готова підкоритися волі батька – оскільки їй велів дочірній обов’язок. Покірність, що диктується природного боязкістю і пошаною до батька, намагалася преобороть в ній Доріна, і їй майже вдалося це зробити, розгорнувши перед Маріаном яскраві картини чинити з Тартюфом подружнього щастя.

Але коли Валер запитав Маріану, чи збирається вона підкоритися волі Оргона, дівчина відповіла, що не знає. У пориві відчаю Валер порадив їй чинити так, як велить батько, тоді як сам він знайде собі наречену, яка не стане змінювати даному слову; Маріана відповідала, що буде цьому тільки рада, і в результаті закохані мало не розлучилися навіки, але тут вчасно приспіла Доріна. Вона переконала молодих людей у необхідності боротися за своє щастя. Але тільки діяти їм треба не навпростець, а манівцями, тягнути час, а там вже що-небудь неодмінно влаштується, адже всі – і Ельміра, і Клеант, і Дамис – проти абсурдного задуму Оргона,

Дамис, налаштований навіть занадто рішуче, збирався як слід приструнити Тартюфа, щоб той і думати забув про одруження на Маріане. Доріна намагалася остудити його запал, вселити, що хитрістю можна добитися більшого, ніж погрозами, але до кінця переконати його в цьому їй не вдалося.

Підозрюючи, що Тартюф небайдужий до дружини Оргона, Доріна попросила Ельміра поговорити з ним і дізнатися, що він сам думає про шлюб з Маріанна. Коли Доріна сказала Тартюфу, що пані хоче поговорити з ним віч-на-віч, святенник пожвавився. Спочатку, розсипаючись перед Ельміра у великовагових компліментах, він не давав їй і рота розкрити, коли ж та нарешті поставила питання про Маріане, Тартюф став запевняти її, що серце його взято в полон другою. На подив Ельміри – як же так, людина святого життя і раптом охоплений тілесної пристрастю? – Її залицяльник з запалом відповів, що так, він побожний, але в той же час адже і чоловік, що мовляв серце – не кремінь… Тут же без натяків Тартюф запропонував Ельмірі віддатися захопленню любові. У відповідь Ельміра поцікавилася, як, на думку Тартюфа, поведе себе її чоловік, коли почує про його мерзенних домаганнях. Переляканий кавалер благав Ельміра не губити її, і тоді вона запропонувала угоду: Оргон нічого не дізнається, Тартюф ж, зі свого боку, постарається, щоб Маріана якомога швидше пішла під вінець з Валером. Всі зіпсував Дамис. Він підслухав розмову і, обурений, кинувся до батька. Але, як і слід було очікувати, Оргон повірив не синові, а Тартюфу, цього разу перевершив самого себе в лицемірному самознищення. У гніві він велів Даміса забиратися геть з очей і оголосив, що сьогодні ж Тартюф візьме в дружини Маріану. У придане Оргон віддавав майбутнього зятя весь свій статок. Клеант в останній раз спробував по-людськи поговорити з Тартюфом і переконати його примиритися з Даміса, відмовитися від неправедно придбаного майна і від Маріан – адже не личить християнину для власного збагачення використовувати сварку батька з сином, а тим паче прирікати дівчину на довічне муку. Але у Тартюфа, знатного ритора, на всі малося виправдання. Маріана благала батька не віддавати її Тартюфу – нехай він забирає придане, а вона вже краще піде в монастир. Але Оргон, дечого навчився у свого улюбленця, оком не моргнувши, переконував бідолаху в спасенними життя з чоловіком, який викликає лише огиду – як-не-як, умертвіння плоті тільки корисно. Нарешті не стерпіла Ельміра – якщо її чоловік не вірить словам близьких, йому варто на власні очі переконатися в ницості Тартюфа. Переконаний, що упевнитися йому належить якраз в іншому – в доброчесності праведника, – Оргон погодився залізти під стіл і звідти підслухати розмову, яку будуть наодинці вести Ельміра і Тартюф. Тартюф відразу клюнув на удавані мови Ельміри про те, що вона нібито відчуває до нього сильне почуття, але при цьому проявив і відому розважливість: перш ніж відмовитися від одруження на Маріане, він хотів отримати від її мачухи, так би мовити, відчутний заставу ніжних почуттів. Що до порушення заповіді, з яким буде пов’язане вручення цієї застави, то, як запевняв Ельміра Тартюф, у нього є свої способи порозумітися із небесами. Почутого Оргоном з-під столу було достатньо, щоб нарешті звалилася його сліпа віра у святість Тартюфа. Він велів негідникові негайно забиратися геть, той намагався було виправдовуватися, але тепер це було марно. Тоді Тартюф змінив тон і, перед тим як гордо віддалитися, пообіцяв жорстоко поквитатися з Оргоном. Загроза Тартюфа була небезпідставною: по-перше, Оргон вже встиг виправити дарчу на свій будинок, що з сьогоднішнього дня належав Тартюфу, по-друге, він довірив підлому лиходієві скриньку з паперами, що викривають його рідного брата, з політичних причин вимушеного покинути країну. Треба було терміново шукати якийсь вихід. Дамис зголосився побити Тартюфа і відбити у нього бажання шкодити, але Клеант зупинив юнака – розумом, стверджував він, можна добитися більшого, ніж кулаками. Домашні Оргона так ще нічого не придумали, коли на порозі будинку з’явився судовий пристав р-н лояльний. Він приніс припис до завтрашнього ранку звільнити будинок пана Тартюфа. Тут руки засвербіли вже не тільки у Даміса, але і у Доріни і навіть самого Оргона. Як з’ясувалося, Тартюф не забув використовувати і другу що була у нього можливість зіпсувати життя своєму недавньому благодійнику: Валер приніс звістку про те, що негідник передав королю скриньку з паперами, і тепер Оргону загрожує арешт за пособництво бунтівники-брату. Оргон вирішив бігти поки не пізно, але стражники випередили його: увійшов офіцер оголосив, що він заарештований. Разом з королівським офіцером в будинок Оргона прийшов і Тартюф. Домашні, в тому числі і нарешті Прозріла пані Пернель, почали дружно соромити лицемірного лиходія, перераховуючи всі його гріхи. Тому це скоро набридло, і ві
н звернувся до офіцера з проханням захистити його персону від мерзенних нападок, але у відповідь, на превеликий своєму – і загального – подив, почув, що заарештовано. Як пояснив офіцер, насправді він з’явився не за Оргоном, а для того, щоб побачити, як Тартюф доходить до кінця у своєму безсоромності. Мудрий король, ворог брехні і оплот справедливості, із самого початку набрав підозри щодо особистості донощика й опинився як завжди правий – під ім’ям Тартюфа переховувався негідник і шахрай, на чиєму рахунку велике безліч темних справ. Своєю владою государ розірвав дарчу на будинок і пробачив Оргона за непряме пособництво бунтівному братові. Тартюф був з ганьбою перепроваджений у в’язницю, Оргону ж нічого не залишалося, крім як піднести хвалу мудрості та великодушності монарха, а потім благословити союз Валера і Маріан.